2.4. Японський варіант людських відносин у системі публічного адміністрування

Своєрідна форма концепції людських відносин практикується в Японії. В основі японського підходу до системи управління лежить принцип активного партнерства технічних фахівців, урядових, ділових і профспілкових кіл у розробці стратегії і тактики забезпечення економічного зростання. Професор соціології Техаського університету Дж. Елстон, детально проаналізував це питання, виділяє чотири базові принципи японського менеджменту.

Перший принцип: «робітник не ідіот». Передбачається, що оптимальний шлях підвищення ефективності виробництва - це запитати безпосередньо робітника, що саме потрібно зробити. Причому для заохочення ініціативи використовуються так звані групи контролю якості, покликані забезпечити постійне підвищення кваліфікації робітників.

Другий принцип: «робочий хоче працювати краще». Відповідно до цього принципу компанія всіляко заохочує преміями робітників, які освоюють суміжні спеціальності і прагнуть підвищити свій професійний рівень.

Третій принцип: «робочі об'єднуються в" сім'ю "». Всі члени корпорації пов'язані системою взаємних зобов'язань. «Бути членом корпоративної« сім'ї» - означає керуватися принципом, що поняття «родина» означає взаємну відповідальність усіх за благополуччя кожного. Практика довічного найму - наслідок подібного переконання». Ця установка накладає зобов'язання не тільки на робітника, але і на менеджера. Він, як «старший брат», повинен піклуватися про підлеглих; як і в звичайній родині, компанія часто виявляє дуже пильний інтерес до життя своїх співробітників, що подобається далеко не всім японцям.

Четвертий принцип: «група важливіша, ніж окремо взятий індивід». Всі члени «родини» в неоплатному боргу перед нею, як син в неоплатному боргу перед матір'ю. Перехід в іншу фірму, якщо там більше платять, - ганьба (син не йде від матері!). Японці намагаються зміцнювати гармонію всередині групи, для чого використовують принцип висування і оплати за старшинством, що знижує ревнощі до чужих успіхів і суперництво.

Очевидно, що японська система управління заснована на моделі людських відносин, орієнтованої на групу. Тут окремий працівник або службовець повинен підпорядковувати свої інтереси інтересам групи, яка вимагає від своїх членів лояльності, нагороджує їх за цю лояльність. Якщо, наприклад, американська політична культура заохочує дух конкуренції та індивідуалізму, то японська модель політичної культури не допускає конкуренції всередині групи, конкуренція відбувається між групами. Для японців на першому місці стоїть згода усередині групи, тому вони витрачають багато сил і часу на пошуки і досягнення внутрішньо групового консенсусу. Тут за успіх нагороджується не окремо взятий працівник, а група в цілому. Діє принцип: один за всіх, всі за одного.

Виклад японської моделі управління буде неповним, якщо не згадати, що її найважливіші положення все більш запозичуються західними країнами, не кажучи вже про так звані нові індустріальні країни.

У сучасних роботах щодо зазначеної теми розглядається комплекс проблем, серед яких центральне місце займає роль органів державного управління в суспільстві в цілому. Особливо актуальна ця проблема в контексті змін, які відбуваються в суспільстві і державі. Йдеться, зокрема, про теорію і про ідеї прихильників соціального вибору. Теорія соціального вибору, яка спочатку була розроблена в економічній науці, ґрунтується на теорії раціональної дії. Вона концентрує увагу на власних інтересах осіб, що приймають управлінські рішення. На думку прихильників цієї теорії, будь-які соціально значущі державні рішення так чи інакше беруть люди, налаштовані максимізувати свої вигоди і свою корисність. Стверджується, що одні й ті ж люди і організації здатні по-різному поводитися в залежності від конкретних інституційних умов соціального вибору.

Оскільки до суспільства, що складається з безлічі груп, інтереси і думки яких вступають в конфлікт один з одним, не можна підходити як до однієї людини, підсумок управлінської діяльності визначається, з одного боку, суперництвом переваг політичних лідерів, апарату управління, зацікавлених груп і виборців, з іншого - структурою і взаємовідносинами державних органів, тобто її інститутами і цінностями.

Значне місце займають дослідження ефективності управління, що проводяться на основі методології наукового управління, а також аналіз у рамках науки адміністрування організаційних структур управління державних органів. Поряд із загальними принципами державного управління широко розробляються загальні філософські принципи управління сферами суспільного життя, в тому числі конкретними підприємствами, фірмами або корпораціями. Наприклад, відома американська компанія ІБМ керується у своїй діяльності наступними п'ятьма принципами. Це, по-перше, принцип внутрішньої політики, яка передбачає орієнтацію на людину, яка вважається головною цінністю компанії і тому потребує звільнення потенційних сил і енергії, надання можливості для ініціативи та самостійної підприємливості. По-друге, принцип зовнішньої політики, орієнтованої на безумовне служіння споживачу як основу маркетингу. По-третє, принцип, який орієнтує менеджерів і співробітників на створення і підтримку власної фірмової мікрокультури. По-четверте, психологічна установка на постійне оновлення всього, але не заміну співробітників, клієнтів, принципів. По-п'яте, прагнення до досконалості. Очевидно, що ці принципи прийнятні і для організації діяльності органів державного управління. Приклади вказують на тісний взаємозв'язок принципів управління зі світоглядом, професіоналізмом та моральними якостями суб'єкта управління, з його установками на управлінську діяльність і т.д. Ці принципи складають основу навчальних програм з підготовки працівників державної адміністрації.