13.3. Фактори результативності та ефективності публічного ад-міністрування

Проблема факторів ефективності державного управління багатопланова. Підходи до її вивчення можуть бути різними. Відповідно і рішення - різноваріантними. Розгляд проблеми в аспекті аналізу загальносистемних факторів ефективності передбачає підхід, що враховує роль загальнодержавних, ідейно-політичних і стратегічних чинників. Безпосереднім предметом аналізу виявляться фактори, пов'язані зі специфікою цілей, стратегій і структурних форм організації влади та управління відповідних підсистем і рівнів. При аналізі ефективності управління організаціями (корпоративний рівень) акцент дослідження зміститься в площину пояснення впливу на ефективність конкретних способів, методів і засобів управлінської діяльності. Роль загальносистемних та регіональних факторів буде виявлятися опосередковано - через аналіз умов і механізмів управління корпоративного масштабу.

Спробуємо сформулювати загальносистемні фактори ефективності публічного адміністрування. Ефективність визначають чотири групи чинників:

• базові цінності, стратегічні цілі держави, легітимні концепції і моделі розвитку суспільної системи, політичний курс;

• організація системи державної влади і управління та її функціонування як єдиного організму, єдиний політичний і правовий простір;

• стан державного апарату, його пріоритетні форми, методи і стиль керуючої діяльності, професіоналізм, рівень довіри населення до влади та участі в управлінні державою;

• економічна, політична, соціальна стабільність (чи нестабільність) суспільства.

Кожній політичній системі властива своя система цінностей. Цінності - це узагальнені цілі держави: вони складають духовну основу загальнодержавних інтересів і політичної стратегії, втілюються в ідеології і концепціях системи державного управління. Це - цільові цінності. В систему базових входять й інструментальні цінності, що виражають схвалювані суспільством засоби досягнення цілей. Визначеність базових цінностей і визнання їх суспільством (або його більшістю) як основоположних регулятивів поведінки та діяльності - необхідна умова ефективного функціонування інститутів влади і управління, включаючи нормативно-правові механізми.

Іншим головним фактором ефективності державного управління є організація системи влади та управління, її функціонування як єдиного організму. Незалежно від національних форм державного устрою і політичних режимів ефективність управління забезпечується, по-перше, реальною цілісністю систем публічного адміністрування, єдністю правил «гри» всіх задіяних в них керуючих суб'єктів, по-друге, правовою стабільністю і досить високою правовою культурою, нарешті, по-третє, високою дієздатністю державної влади на всіх рівнях, а також місцевого самоврядування. Природно, що в нашій державі, де вщент зруйновані всі минулі системоутворюючі організаційні зв'язки і форми управління, але не завершено процес становлення нової системи, потенціал аналізованого фактора ефективності залишається нереалізованим.

Стан державного апарату, якість його діяльності, рівень довіри населення до влади - не менш важливий комплекс факторів, які безпосередньо впливають на рішення проблеми ефективності державного управління. Поняття «державний апарат» в цьому контексті використовується у вузькому сенсі на відміну від широкого, ідентичного категорії механізму держави. Державний апарат - це апарат державного управління, сукупність виконавчо-розпорядчих управлінських органів. Він частина механізму держави, що забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію його функцій управління. Державний апарат - раціональна організація, що складається з державних службовців, наділена владними повноваженнями та необхідними засобами (включаючи матеріальні) для здійснення в межах своєї компетенції певних функцій і завдань. Йому, за визначенням, притаманні ознаки раціональної бюрократії (за Вебером), охарактеризовані нами при аналізі стилів управління.

Економічна, політична та соціальна стабільність суспільства - один з головних чинників, що визначає ефективність державного управління. Очевидно, що при відсутності такої державним органам доводиться витрачати максимум зусиль і ресурсів (не зважаючи на втрати) на погашення конфліктів і створення ситуації, при якій був би можливий вибір оптимальних рішень. В широкому розумінні поняття стабільності означає збереження державною системою своїх інститутів та здійснення основних функцій у мінливому соціальному середовищі. Стабільність, стійкість політичної і економічної систем, а також громадських відносин, - це такий їх стан, коли зміни, що відбуваються не ведуть до порушення нормативно-ціннісної бази процесів життєдіяльності людей, коли будь-які відхилення і дії суб'єктів (політичних, економічних й ін.) коригуються реалізацією встановлених, легітимних норм. Неправомочні дії погашаються правомочними. Стабільність суспільства - стан, при якому виникаючі потреби та інтереси соціальних суб'єктів артикулюються системою, і канали артикуляції самі адаптуються до нових потреб. Іншими словами, - коли державна система управління, механізми економічного і соціального регулювання більш-менш адекватно реагують на існуючі запити й очікування громадян і сприяють їх задоволенню. У числі постійно діючих факторів стабільності економічні, що працюють на підтримання достатнього рівня добробуту народу; соціально-оптимальна рівновага різних груп інтересів; ідеологічні та соціально-психологічні, орієнтуючі поведінку членів суспільства на цінності та норми існуючої системи.