9.2. Стратегічний рівень публічного адміністрування

У «дереві» цілей публічного адміністрування особливе місце займає їх стратегічний рівень. Це - найбільш складне і відповідальне цілестановлення, від якого дуже багато залежить в організації та функціонуванні системи публічного адміністрування (як державних органів, так і керованих об'єктів).

Для публічного адміністрування мають значення як соціальне передбачення - цілестановлення в найзагальнішому вигляді, очікування настання певних подій чи явищ з передбачуваними результатами, так і соціальне прогнозування - визначення варіантів розвитку та вибір найбільш прийнятного, оптимального, виходячи з ресурсів, часу і соціальних сил, здатних його забезпечити.

Термін стратегія (від грец. stratos - військо + ago - веду) в буквальному розумінні означає орієнтацію полководців на перемогу - рішучу зміну ситуації за допомогою військових дій. Стратегія - наука, мистецтво і досвід здійснення великих, масштабних операцій, перетворень, реформ та інших дій, покликаних якісно змінити цей стан справ, стан громадських справ, ситуацію у важливій галузі діяльності, співвідношення сил у протиборстві певних інтересів. Головне в стратегії - спрямованість на нову якість, новий рівень, новий стан.

Про це часто забувають і за стратегію видають тривале збереження того чи іншого явища, відносини і процесу в одних і тих же параметрах (гомеостазис); довгострокове продовження (пролонгацію) певного стану; віддалені цілі, в яких крім того, що вони віддалені, немає нічого нового; формулювання головних цілей в статусах державних органів та багато іншого, що пов'язане з функціонуванням суб'єктів управління, але практично не змінює якість керованих об'єктів.

Якщо є стратегічне управління, то повинен бути його специфічний суб'єкт (підрозділи, які зайняті розробкою виключно стратегічних питань). Далі, якщо ми визнаємо стратегічне управління, то за тим же принципом треба виділяти оперативне управління і ще до нього тактичне управління.

Особливе значення в суспільстві належить, зрозуміло, стратегічному рівню публічного адміністрування, що з'єднує національну долю країни з долею світового співтовариства.

Характерні риси стратегічного рівня публічного адміністрування:

- урахування різноманіття певних (стійких) і невизначених (мінливих, імовірнісних) умов і факторів;

- охоплення значного історичного часу дії - 5, 10, 15 років і більше;

- залучення в аналіз і оцінку багатьох і різноманітних перетворюваних (що підлягають зміні) явищ, відносин і процесів;

- системна та ієрархічна побудова «дерева цілей», в якому реалізація одних цілей забезпечує здійснення інших (принцип наростання якості);

- орієнтація на комплексність і різноманіття використовуваних ресурсів, у тому числі на створення нових ресурсів;

- формування системності (логічної узгодженості та послідовності) управлінських рішень і дій;

- встановлення жорсткого контролю (відстеження, моніторингу, контролінгу) руху з реалізації поставлених цілей;

- забезпечення відкритого, адаптаційного характеру планування управлінської діяльності, що сприяє здійсненню стратегії.

У публічному адмініструванні стратегія, яка виражає основні напрями і тенденції розвитку суспільства, повинна бути:

- представлена ​​публічно;

- нормативно закріплена;

- розподілена за суб'єктами і об'єктами її реалізації.

Формами публічного представлення та нормативного закріплення стратегічного рівня публічного адміністрування можуть бути:

- державна політика - реалізується сутність держави, за допомогою якої вона виконує свою місію забезпечення цілісності, суверенітету, безпеки, упорядкованості і розвитку суспільства;

- державні програми - цільові, ресурсні та управлінські напрями якісного перетворення будь-яких сфер або областей життєдіяльності суспільства, узгоджені та затверджені до виконання в якості обов'язкових;

- державні концепції - принципові погляди, позиції, цінності державних органів або їх керівників з актуальних проблем суспільного розвитку;

- державні плани - напрямки і способи конкретних рішень і дій щодо досягнення намічених об'єктивних результатів;

- законодавчі та інші нормативні правові акти, що фіксують за допомогою правових норм бажані для суспільства ідеали, цінності і цілі поведінки і діяльності людей, їх колективів і спільнот;

- сукупності управлінських рішень і дій, що характеризують напрямки та логіку реалізації компетенції конкретних державних органів або їх підсистем.

Загальна (комплексна) стратегія в публічному адмініструванні, яка зазвичай реалізується (в різних, звичайно, пропорціях) на території країни й усім її населенням, розподіляться як правило за різними регіональними рівнями:

• географічними, в яких на перший план виходять геополітичні, ґрунтово-кліматичні, комунікаційні можливості певних територіальних зон;

• економічними, в рамках яких вже склалися чи можливі виробничі комплекси і коопераційні взаємозв'язки, наукові та експериментальні заділи, накопичений досвід певних видів діяльності;

• політико-адміністративними, що уособлюються суб'єктами, де загальна стратегія отримує диференціацію і конкретизацію стосовно потенціалу та сформованих ресурсів;

• міськими і сільськими поселеннями, де безпосередньо розташовані керовані об`єкти, що залучаються до процесів стратегічного розвитку суспільства.

Механізмом реалізації стратегії виступає стратегічне планування - безперервний процес організації і коректування цілей, функцій і форм управлінської діяльності державних органів на шляху руху до наміченої нової якості вирішення проблеми, стану суб'єктів і об'єктів управління.

Практика стратегічного мислення, прогнозування, програмування, планування та проектування існує давно і поширена практично у всіх державах, особливо великих, розвинених, які грають провідну роль в світовому співтоваристві. У ній прийнято заглядати на 25, 20, 15, 10, 5 років залежно від масштабності, складності та ресурсовитратності розв'язуваної проблеми. Стратегії різного рівня в багатьох країнах закріплюються законодавчо і є обов'язковими для діяльності державних органів (наприклад, за законом США про уряд 1993 р.).