1.4. Методологічна основа публічного адміністрування

Під методологією зазвичай розуміють: вчення про метод (спосіб) дослідження і пізнання соціальних та природних явищ (у нашому випадку - державного управління і місцевого самоврядування як єдиного соціального явища); сукупність підходів, принципів, методів і прийомів, застосовуваних у якій-небудь науці (в нашому випадку - науці про державне управління та місцеве самоврядування, які в умовах демократизації суспільства та становлення правової держави набувають ознак публічного адміністрування).

Науковий метод - це спосіб, підхід, інструмент, прийом, яким користується певна наука для дослідження закономірностей, які складають її предмет.

В управлінській науці виділяють три групи найважливіших методів дослідження, специфіка яких обумовлена ​​особливою природою публічного адміністрування та пов'язаних з цим різноманітних чинників політичного, економічного, соціально-культурного характеру:

• загальні методи дослідження явищ і процесів управління;

• логічні методи пізнання;

• емпіричні методи дослідження.

До загальних методів відносяться:

• традиційний метод - дає можливість класифікувати функції публічного адміністрування;

• інституційний підхід - дає можливість дослідити взаємозалежність і взаємозв'язок між змінами інституційних структур апарату державного управління та змістом державної політики;

• соціологічний підхід - дає можливість досліджувати апарат державного управління з точки зору його ефективності та продуктивності;

• комплексний підхід - дає можливість вийти за межі суто адміністративно-управлінської сфери і застосувати методи інших суспільно-гуманітарних наук і наукових знань - політології, юридичної науки, менеджменту, історії, соціології, філософії, психології і т.д.;

• історичний підхід - дає можливість встановити переваги та недоліки існуючої сьогодні в Україні структурно-функціональної моделі виконавчої влади, стан її співвідношення та взаємодії з іншими гілками державної влади та визначити підходи до її вдосконалення та оптимізації;

• культурологічний підхід - дає можливість встановити залежність управлінської поведінки суб'єктів публічного управління від рівня культури суспільства;

• поведінковий підхід - фокусує увагу на людському факторі, взаємозв'язках і співробітництва державних службовців.

Другу групу становлять логічні методи пізнання:

• системний підхід - дає можливість розгляду державно-управлінських явищ у сукупності соціальних зв'язків, виявлення цілого і його частин, вивчити окремі складові апарату публічного адміністрування в загальній системі організації державної влади;

• функціональний підхід - фіксуючи увагу на специфіці змісту управлінської діяльності, є підставою виявлення об'єктивно необхідних на відповідному етапі державотворення функцій публічного адміністрування, пошуку оптимальних варіантів їх розподілу в апараті державного управління;

• метод структурного аналізу - сприяє розробці науково-обгрунтованої методології визначення функцій апарату публічного управління;

• структурно-функціональний підхід - дає можливість запропонувати практичні заходи по оптимізації відповідності між структурою і функціями кожного окремого суб'єкта публічного адміністрування;

• метод аналізу і синтезу - сприяє узагальненню основних понять, принципів, категорій науки, дає можливість побудувати об'ємну модель системи органів виконавчої влади;

• метод порівняльного аналізу - дозволяє вести пошук оптимальної системи виконавчої влади та апробувати закордонні механізми, які успішно застосовувалися для вирішення тих чи інших управлінських проблем у вітчизняному державотворенні;

• ситуаційний метод - сприяє розробці науково обґрунтованої методології оптимізації державного управління.

До логічних методів також віднесені інші теоретичні прийоми - індукція та дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагальнення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та інші.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень:

• аналіз наукових праць з проблематики публічного адміністрування українських, зарубіжних та радянських учених;

• аналіз документальної бази (законів, нормативно-правових актів, управлінських документів, статистичних даних тощо);

• аналіз та узагальнення практичної діяльності публічної адміністрації в контексті переходу до нової парадигми місії публічної влади.