16.3. Управління в громадських об'єднаннях

Конкретні способи управління залежать від виду громадських об'єднань, розглянемо основні їх форми:

1. Управління у політичних партіях.

2. Управління у професійних спілках.

3. Управління в об'єднаннях роботодавців.

4. Управління в жіночих, молодіжних, спортивних і дитячих об'єднаннях.

5. Управління в об'єднаннях приватного характеру.

1. Управління у політичних партіях. У багатьох країнах прийняті спеціальні закони про політичні партії. Згідно із законодавством багатьох країн партії - єдиний вид громадських об'єднань, які вправі займатися політичною діяльністю, тобто висувати кандидатів на виборах, проводити масові заходи під політичними гаслами. Звичайно, є й інші способи висування кандидатів (наприклад, самовисування), інші шляхи ініціювання референдуму (створення ініціативних груп) або проведення політичних акцій. Проте слід мати на увазі, що в багатьох країнах політичні акції, що проводяться не партіями, а іншими об'єднаннями, вважаються незаконними. Якщо є бажання займатися політикою, потрібно йти в партію. Вказана обставина істотно відрізняє внутріпартійну діяльність, внутрішнє управління в партіях від внутрішнього управління в інших громадських об'єднаннях.

Роль партій у суспільстві, їх відносини з державою в різних країнах неоднакові. У демократичних країнах (Німеччина, Франція та ін.), де існує багатопартійність, партії сприяють формуванню політичної волі народу і її виразу на виборах. У тоталітарних державах (наприклад, в минулому у фашистській Німеччині, Італії, Іспанії) законодавство дозволяло діяльність тільки однієї партії, на чолі якої стояв фюрер, дуче, каудильйо. У країнах тоталітарного соціалізму закріплюється керівна роль в суспільстві і державі однієї партії - комуністичної, а інші партії, якщо вони є, повинні бути союзними з комуністичною партією і аж ніяк не опозиційними їй. У демократичних партіях рішення виробляються на основі компромісів, взаємних поступок, узгодження різних позицій; в партіях тоталітарного типу діє, по суті, наказовий порядок, хоча статути можуть містити положення про внутрішньопартійну демократію.

Закони про партії завжди закріплюють певний порядок створення партії. Зазвичай він складніший, ніж порядок утворення інших добровільних, в тому числі громадських, об'єднань.

Відповідно до Закону про політичні партії в Україні для створення політичної партії необхідно провести установчий з'їзд, на якому затверджується статут і програма.

Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України.

Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції разом із заявою подаються:

1. статут і програма політичної партії;

2. протокол установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;

3. відомості про склад керівних органів політичної партії;

4. платіжний документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору;

5. назва та адреса банківської установи, в якому політична партія відкриватиме рахунки²⁵.

В Україні, як і в інших демократичних країнах, не дозволяється створення партій, що ставлять антиконституційні цілі. Українське законодавство забороняє створення партій, цілі і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу, порушення цілісності країни, підрив безпеки держави, створення озброєних і воєнізованих формувань, розпалювання соціальної, расової, національної або релігійної ворожнечі (захист ідей соціальної справедливості і відповідна діяльність не розглядається як розпалювання соціальної ворожнечі).

До числа основних принципів діяльності партії, які мають ключове значення для внутрішньопартійного управління, закон відносить:

• добровільність (вільний вступ в партію і вихід з неї),

• самоврядування (управління партійними справами з боку її членів, обраними ними партійними органами),

• законність (діяльність на основі закону і в рамках закону),

• гласність (партії діють гласно, інформація про їх установчі та програмні докумени загальнодоступна).

Політичні партії вільні у визначенні своєї внутрішньої структури, цілей, форм і методів діяльності. Обмеження цієї свободи встановлюються тільки законами (наприклад, про партії, про надзвичайне, воєнне положення).

Конкретні цілі та завдання партії регулюються її статутом і програмою, але законодавство багатьох країн встановлює загальні положення про цілі партії. Такі норми містяться в конституціях деяких країн (Німеччини 1949 р., Франції 1958 р., Португалії 1976 р., Іспанії 1978 р., Бразилії 1988 р., Польщі 1997 р., Венесуели 1999 р. та ін.), в законах про партії (Великобританія та ін.)

Внутрішнє управління в партії багато в чому залежить від відносин між партіями і державою в даній країні. Визначаючи принципи цих відносин, закон багатьох країн встановлює, що не допускається втручання органів державної влади та їх посадових осіб у діяльність партій. Особи, які заміщають державні та муніципальні посади і перебувають на такій службі, не вправі використовувати переваги свого посадового або службового становища в інтересах будь-якої політичної партії. Невтручання держави в справи партій не виключає державної і муніципальної підтримки політичних партій. Така підтримка має здійснюватися на рівних умовах по відношенню до всіх партій.

У власності партії може перебувати будь-яке майно, але за умови, що воно необхідне для діяльності, передбаченої Законом про політичні партії, програмою і статутом партії. Власником цього майна є партія, її регіональні відділення (щодо їх майна), а не члени партії. В партії та її структурних підрозділах повинні бути особи, які несуть відповідальність за партійне майно і фінанси партії.

До складу майна входять грошові кошти партії. Вони формуються за рахунок вступних і членських внесків (якщо їх сплата передбачена статутом партії); коштів бюджету, які надаються партіям державою; пожертвувань; надходжень від заходів, що проводяться партією; доходів від підприємницької діяльності, надходжень від цивільно-правових угод (купівля-продаж, обмін тощо), від інших не заборонених законом надходжень. Особливо детально законодавство демократичних країн регулює пожертвування, встановлюючи коло осіб, які мають на це право, і розміри пожертвувань.

Партія може здійснювати підприємницьку діяльність, але, як і всякі некомерційні об'єднання, не з метою отримання прибутку, а в рамках виконання своїх статутних завдань.

Діяльність партії в основному орієнтована на вибори до органів держави. Вона не тільки має право брати участь у виборах, але і повинна це робити, якщо хоче зберегтися як зареєстрована партія з усіма правами юридичної особи, що випливають з факту державної реєстрації.

Організація органів партійного керівництва на місцях регулюється статутами партій. В них закріплений різний порядок, але звичайно в первинних організаціях, що створюються в містах, міських районах, населених пунктах, на загальних зборах обираються бюро, комітет, правління. Іноді обирається тільки керівник низової організації (він зазвичай називається головою або секретарем). На з'їздах, конференціях, загальних зборах обговорюються питання життя партії, приймаються рішення, звернення, проводиться прийом у члени партії.

У Законі про політичні партії нічого не говориться про зовнішній аудит - комплексну перевірку фінансової діяльності партії фахівцями-аудиторами (аудиторською фірмою). У зарубіжних країнах законодавство приділяє цим питанням велику увагу.

2. Управління у професійних спілках. Ймовірно, майже у всіх країнах професійні спілки є одними з найбільш масових громадських об'єднань. У більшості країн діють закони про профспілки (іноді становище різних профспілок регулюється декретами президента. Так було в Іраку, такий порядок існує в Єгипті). Закон України від 15.09.1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» діє поряд з кодексом Законів про працю, який регулює деякі питання відповідно до накопиченого досвіду та новими реаліями. Зокрема, Кодекс містить нові положення про соціальне партнерство у сфері праці, про колективні договори і угоди, про участь працівників в управлінні організацією та інші норми, що мають пряме відношення до профспілок. Крім цих та інших правових актів діють статути різних профспілкових об'єднань, прийняті на їх з'їздах.

Професійний союз (профспілка) - добровільна некомерційна громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Членство в профспілці добровільне. Належність чи неналежність до профспілок не тягне за собою якогось обмеження соціально-трудових, політичних та інших прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією, законами.

На відміну від політичної партії членство в профспілці відкрито для іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають на території Україні.

В Україні, як і в більшості країн (за винятком тоталітарних держав), існує кілька профспілкових об'єднань (профспілкових центрів). Зазвичай вони мають складну структуру. Профспілки в Україні, на відміну від «цехових профспілок», які в ряді країн (наприклад, у Великобританії) є віддаленою спадщиною середньовічних цехів, створюються за виробничим принципом. На одному підприємстві, в одній організації незалежно від форми власності може діяти тільки одна первинна організація одного профспілкового об'єднання. Первинна організація - це низове добровільне об'єднання членів профспілки (в якій можуть зберігати своє членство й пенсіонери). Первинна профспілкова організація функціонує на підставі положення, прийнятого нею відповідно до статуту профспілки або на підставі загального положення про первинну профспілкову організацію відповідної профспілки. Первинні та інші профспілкові організації можуть створювати свої об'єднання (асоціації) за галузевою, територіальною чи іншою ознакою, що враховує професійну специфіку.

Правоздатність профспілки, об'єднання (асоціації) профспілок, первинної профспілкової організації як юридичної особи виникає з моменту їх державної реєстрації.

Відмова в державній реєстрації або ухилення від неї можуть бути оскаржені профспілками, їх об'єднаннями (асоціаціями), первинними профспілковими організаціями до суду.

Профспілки, їх об'єднання (асоціації), первинні профспілкові організації можуть не реєструватися, але в цьому випадку вони не набувають прав юридичної особи.

Профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об'єднання профспілок.

Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі.

Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України (254к/96-ВР) та закони України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом - лише за рішенням Верховного Суду України . (Частина третя статті 18 в редакції Закону N 2886-III (2886-14) від 13.12.2001)

Не допускається примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об'єднань за рішенням будь-яких інших органів.

Рішення про примусовий розпуск об'єднання профспілок не тягне за собою розпуску профспілок, які входять до цього об'єднання.

Примусовий розпуск профспілки чи об'єднання профспілок тягне за собою анулювання свідоцтва про реєстрацію та виключення з Реєстру об'єднань громадян України, втрату прав юридичної особи з обов'язковим повідомленням про це в засобах масової інформації. (Частина п'ята статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2886-III (2886-14) від 13.12.2001)²⁶.

Внутрішня діяльність профспілок регулюється їх статутами. Профспілки, їх об'єднання (асоціації) самостійно розробляють і затверджують свої статути, положення про первинні профспілкові організації, свою структуру; утворюють профспілкові органи, організують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди та інші заходи.

Статут (положення) профспілки повинен містити:

1. статус та повну назву профспілки, її скорочену назву, місцезнаходження її виборних органів (юридичну адресу); (Пункт 1 частини третьої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2886-III (2886-14) від 13.12.2001)

2. мету та завдання профспілки;

3. умови та порядок прийому в члени профспілки та вихід з нього;

4. права, обов'язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки;

5. територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;

6. організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу; (Пункт 6 частини третьої статті 14 в редакції Закону N 2886-III (2886-14) від 13.12.2001)

7. умови, терміни, порядок скликання з'їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;

8. порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, порядок здійснення контролю за діяльністю виборних органів профспілки; (Пункт 8 частини третьої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2886-III (2886-14) від 13.12.2001)

9. джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання;

10. порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки;

11. порядок внесення змін до статуту профспілки;

12. умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.

У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому Закону²⁷.

Статут профспілки та об'єднання (асоціації) профспілок може включати також інші положення, що стосуються діяльності профспілок. Первинні організації профспілок статуту не мають. Як говорилося, вони можуть прийняти положення або діяти на підставі загального положення про первинні організації даної профспілки, прийнятого окремо чи включеного до статуту профспілки.

Відповідно до статутів профспілок і положень про первинні профспілкові організації створюються керівні органи профспілок. Вищим органом профспілки є його з'їзд, що скликається один раз в два - чотири роки. Галузеві профспілки, територіальні та міжтериторіальні об'єднання скликають свої конференції, що складаються з делегатів нижчестоящих організацій. У деяких об'єднаннях такі конференції проводяться щорічно, але зазвичай рідше. Первинні організації скликають загальні збори членів профспілок, іноді вони називаються виробничими нарадами, куди запрошуються всі працівники (у тому числі не члени профспілки), представники адміністрації. На з'їзди і конференції запрошуються також представники об'єднань роботодавців. На загальних зборах і конференціях обираються керівні профспілкові органи (профспілковий комітет на підприємстві, центральний комітет галузевої профспілки, рада профспілки як вищий постійно діючий керівний орган загальноросійського профспілкового об'єднання), заслуховуються звіти про роботу обраних органів, приймаються статути, виносяться важливі рішення. Одне з питань, що обговорюється на загальних зборах і конференціях, - умови колективних договорів - галузевих і в окремих організаціях (на підприємствах, в установах). Обговорюються й інші виробничі питання, але профспілкові органи не вправі втручатися в оперативне управління підприємством, установою. Це право власника.

Здійснюючи свої повноваження, профспілки вступають у різні відносини з:

1. роботодавцями та їх об'єднаннями, з органами державної влади та місцевого самоврядування;

2. органами управління організацією, де працюють члени профспілки (дирекцією тощо) і з іншими представницькими органами працівників в даній організації (з первинними організаціями інших профспілок, з комітетами, створеними працівниками, і т.д.).

Відносини профспілок з роботодавцями, їх об'єднаннями (спілками, асоціаціями), органами державної влади та органами місцевого самоврядування будуються на принципах соціального партнерства і взаємодії сторін трудових відносин, їх представників, а також на основі системи колективних договорів, угод. Принципи тристороннього соціального партнерства в сфері праці визначені в Кодексі Законів про працю.

Соціальне партнерство - система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів²⁸.

Закон про профспілки містить спеціальну главу про гарантії їх прав.

У той же час за невиконання своїх зобов'язань за колективним договором, угодою, за організацію і проведення страйку, визнаного судом незаконним, профспілки та особи, що входять до їх керівних органів, несуть відповідальність відповідно до законів.

3. Управління в об'єднаннях роботодавців. Поряд з профспілками велику соціальну роль в суспільстві відіграють об'єднання роботодавців, які є контрагентами профспілок. Правові основи їх організації та діяльності встановлені Законом України від 24.05.2001 р. «Про організації роботодавців».

Організація роботодавців - громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів.

Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань є:

• співпраця з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;

• забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, іншими об'єднаннями громадян;

• участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави;

• участь у здійсненні державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

• участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральних, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними договорами;

• координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональною та галузевими угодами;

• контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за генеральною, регіональною та галузевими угодами;

• сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

• сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобіганню страйкам як крайнього засобу вирішення цих конфліктів;

• збалансування попиту та пропозиції робочої сили, запобігання масового безробіття шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;

• вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду, а також знань з питань здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

• забезпечення координованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції та послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці;

• розвиток співробітництва з іноземними та міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями.

4. Управління в жіночих, молодіжних, спортивних і дитячих об'єднаннях. Організація управління в цих об'єднаннях побудована відповідно до загальних принципів управління в некомерційних організаціях. У дитячих об'єднаннях особливості управління пов'язані з тим, що ними керують дорослі. Тільки за цієї умови ці об'єднання можуть бути зареєстровані.

5. Управління в об'єднаннях приватного характеру. Такі об'єднання зазвичай існують у формі клубів «за інтересами». Управління ними набагато менше формалізовано. Як правило, це невеликі за чисельністю угруповання людей. Вони не проводять з'їздів чи конференцій, їх керівні органи формуються на зборах, іноді шляхом обміну думками і узгодження кандидатур.