Тема 14. Класифікація і типологія злочинців

1. Поняття класифікації злочинців

2. Критерії класифікації злочинців

3. Класифікація за характером і змістом мотивації

4. Класифікація за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості

1. Класифікація злочинців – це розподіл їх за групами, з урахуванням визначених критеріїв.

Особа злочинця відрізняється від особи незлочинця суспільною небезпекою. Характер суспільної небезпеки залежить від мотиваційної спрямованості злочинної поведінки. Ступінь суспільної небезпеки особи змінюється в залежності від стійкості і глибини цієї спрямованості.

2. Тому вирішальне значення має класифікація злочинців за двома критеріями:

- за характером і змістом мотивації;

- за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості.

3. За характером і змістом мотивації можна виділити наступні основні групи злочинців:

- з негативно-зневажливим ставленням до людської особи, її найважливіших благ: життя, здоров’я, тілесної недоторканності (насильницький тип особи);

- з корисливою спрямованістю (корисливий тип);

- зі свідомо зневажливим відношенням до своїх суспільних обов’язків (анархічний тип);

- з легковажно-безвідповідальним і недбалим ставленням до вимог певних правил поведінки та обов’язків (необережний тип);

- з орієнтацією на абсолютний пріоритет своїх власних (а також рідних і близьких) потреб (егоцентричний тип);

- з орієнтацією на необхідність задоволення елементарних життєвих потреб (самодостатній тип).

4. За глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості особи варто розрізняти:

- осіб, які вперше вчинили злочини в результаті випадкового збігу обставин і в супереч із загальною позитивною характеристикою всієї попередньої поведінки (випадкові злочинці);

- осіб, які вперше вчинили злочини під впливом несприятливих умов формування і життєдіяльності особи, але які в цілому характеризуються (наприклад, у трудовому колективі, у побуті), крім цього злочину, переважно позитивно, чим негативно (ситуативні злочинці),

- осіб, які вперше вчинили злочин, але раніше допускали правопорушення, які не є злочинами (нестійкі злочинці);

- осіб, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше засуджених (злісні злочинці);

- осіб, які неодноразово систематично вчиняли тяжкі та особливо тяжкі злочини (особливо злісні злочинці).

Тема 15. Причини, умови та механізм конкретного злочину

1. Поняття причин та умов конкретного злочину

2. Класифікація причин і умов конкретного злочину

3. Механізм конкретного злочину

1. До поняття причин та умов конкретного злочину, як правило, відносять особливості формування особи, її соціального і психологічного статусу, діяльності і комплексу об’єктивно існуючих зовнішніх обставин, у яких вона знаходиться.

Злочин – це вчинок у якому проявляються особливості життєвої позиції, властивості особи, що пов’язані з дисгармонією чи деформацією потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. У взаємодії з особливостями середовища, у якій функціонує особа, ці особливості визначають мотиви і мотивацію злочинної поведінки, вибір і реалізацію його цілей і способів.

У свою чергу, криміногенні чинники особи являють собою результат тривалого процесу її викривленого розвитку в несприятливому середовищі. Цей процес розвивається через систему прямих і зворотних зв’язків.

2. Причини та умови конкретного злочину – це:

- середовище, що формує дисгармонію чи деформацію потреб, інтересів, ціннісних орієнтації конкретної особи, що стають основою криміногенної мотивації;

- сама криміногенна мотивація;

- ситуації, у яких знаходиться особа у процесі формування, життєдіяльності і безпосередньо в процесі вчинення злочину і які сприяють виникненню і реалізації криміногенної мотивації в поведінці (умови, що сприяють конкретному злочину);

- психофізіологічні і психологічні особливості особи, що підсилюють її чутливість до криміногенних впливів ззовні і стимулюють перетворення їх у внутрішню позицію.

3. Механізм злочинної поведінки – це взаємодія психічних процесів і станів особи з зовнішнім середовищем, що визначає вибір і реалізацію протиправного варіанту поведінки з декількох можливих.

Центральною ланкою в цій системі є мотивація – тобто процес формування мотиву ¹². В процесі мотивації на першому місці стоять потреби. Через призму потреб сприймається зовнішня ситуація, а самі потреби є продуктом зв’язку людини з зовнішнім середовищем.

Вибір шляхів і засобів задоволення мотиву здійснюється стосовно конкретної життєвої ситуації. Вона дає можливість особі здійснити мотиваційний вибір, що виявляється у формуванні конкретної мети. Остання виглядає як образ майбутнього результату дій осіб. Безпосереднім джерелом дії особи щодо відношення особи до предмета злочину, який може викликати стан передзлочинної поведінки, при умові, що особа не може задовольнити його іншим шляхом.

Істотним елементом механізму злочинної поведінки є воля. Вона розуміється як свідоме регулювання людиною своїх дій і вчинків, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів.

Вольові властивості особи виявляються в цілеспрямованості, рішучості, наполегливості, витримці, самостійності тощо.

Завершується ланцюжок ухваленням рішення про вчинення злочину і реалізацією в конкретному злочинному діянні.

Істотна складова – посткримінальна поведінка, яка передбачає реалізацію майна, заздалегідь здобутого злочинним шляхом, приховування слідів злочину, легалізація (“відмивання”) злочинних прибутків, тощо. В такому випадку мова може йти про систему злочинів, або ж про механізм злочинної діяльності.