Тема 35. Порівняльне вивчення та аналіз злочинності

1. Поняття та предмет порівняльної кримінології

2. Перші дослідження

3. Роль ООН у порівняльному вивченні й аналізі злочинності

1. Російський кримінолог Лунеєв В.В. ²² визначає порівняльну кримінологію як галузь кримінологічної науки, що вивчає у співставленні загальні, світові, регіональні і специфічні національні тенденції й інші характерні риси злочинності, її причинний комплекс і заходи протидії, а також основні теорії про походження злочинності, її обумовленість і шляхи профілактики.

Елементами предмету порівняльної кримінології є:

- порівняльні тенденції злочинності;

- порівняльні теорії причин злочинності;

- міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.

2. Перше порівняльне дослідження злочинності було проведено в 1901 р. в Італії, Франції, Іспанії, Австрії, Німеччині, Англії, Шотландії й Ірландії, а в 1911 р. запропонована єдина система показників для міжнародних порівняльних досліджень, що потім удосконалювалася з погляду підвищення порівнянності даних аналізу.

3. Після розробки методик було проведено кілька порівняльних аналізів, а також налагоджене співробітництво між Міжнародним статистичним інститутом і Міжнародною кримінально-правовою пенітенціарною комісією. У 30-х роках вони створили Змішану комісію для порівняльного вивчення кримінальної статистики в різних країнах і в 1937 р. ця комісія розіслала урядам різних країн програму – 5 міжнародних кримінально-статистичних досліджень. Друга світова війна на деякий час зупинила здійснення цієї діяльності.

5. Після закінчення війни реалізацією даного завдання стала займатися Організація Об’єднаних Націй (ООН). У 1950 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію про необхідність скликання кожні п’ять років міжнародних конгресів ООН з попередження злочинів і ставлення до правопорушників. Колишній СРСР став брати участь у конгресах OOH з 1960 року. Генеральна Асамблея ООН 18 грудня 1972 року прийняла резолюцію № 3021, у якій державам членам ООН пропонувалося інформувати Генерального секретаря про існуючий у їхніх країнах стан у сфері профілактики злочинності та боротьби з нею.

У 1976 р. ООН розіслала державам-учасникам анкету, у відповідність з якою було запропоновано визначити загальну кількість зареєстрованих злочинів за 1970 – 1975 р. і розподілити їх за десятьма видами діянь (навмисне убивство, посягання на здоров’я чи гідність особи, статеві злочини, викрадення людей, грабіж (розбій), крадіжка, шахрайство, незаконна торгівля наркотиками й ін.). Відповіді надійшли від урядів 64 держав. Результати аналізу відповідей одержали назву Першого огляду злочинності, які були викладені у доповіді Генерального секретаря на 32-й сесій Генеральної Асамблеї ООН.

Далі ООН провела роботу, спрямовану на одержання інформації про тенденції злочинності за період 1975-1980 р. Уряди 70 країн надіслали у відповідях показники стану злочинності у своїх державах. Результати аналізу були викладені у Другому огляді злочинності на Сьомому конгресі ООН (1985 р., Мілан). Конгрес у своїй резолюції «Розвиток інформаційних статистичних систем в області злочинності і кримінального судочинства» рекомендував провести самостійне вивчення результатів оглядів злочинності, виявити наявні труднощі і запропонувати методи їх вирішення.

Для підготовки наступного огляду було отримано відповіді з 95 країн. Уперше дані надав СРСР. Аналіз охоплював часовий період 1980 – 1986 р. Його результати були викладені в Третьому огляді, регіональних узагальненнях, проведених асоційованими з ООН інститутами, і представлені восьмому конгресу (1990 р., Гавана). Конгрес у своїй резолюції «Розвиток статистичних оглядів ООН в області кримінального правосуддя» запропонував активізувати розвиток оглядів і удосконалити їх методичну базу.

Для одержання зведень про зареєстровану злочинність, осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, засуджених і ув’язнених, був розроблений новий тест опитування, що складається з чотирьох розділів: поліція, прокуратура, суд, в’язниці. Злочинність відслідковувалася за умисними та необережними вбивствами, розбійними нападами, зґвалтуваннями, грабежами, крадіжками, незаконними проникненнями у житло, шахрайством, хабарництвом та іншими видами за період 1986 – 1990 р.

Відповіді надійшли з 100 країн. З території колишнього СРСР їх надіслали Вірменія, Бєларусь, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан, Естонія. Результати Четвертого огляду були викладені на Дев’ятому конгресі ООН (1995 р., Каїр).

У процесі проведення оглядів росло число відповідей, розширювалася й удосконалювалася база оглядів, методи її об’єктивації й апроксимації, глибше усвідомлювалася необхідність порівняльних аналізів, ініційованих як ООН, так і окремими державами.

Останній, Десятий Конгрес ООН проходив з 10 по 17 квітня 2000 року у Віденському міжнародному центрі ООН. В роботі Конгресу брали участь представники державних і недержавних об’єднань, установ і організацій 138 країн світу. Найбільш представницькою була делегація Австрії – 45 чоловік, від Південної Африки – 37, Японії – 29, США – 21, Франції – 20, України – 8 чоловік. Були присутні 370 індивідуальних експертів, в тому числі – 58 від США, 29 від Великої Британії, 5 від України.

Крім пленарних засідань проводилася робота у двох профільних комітетах. У Першому обговорювалися теми: “Зміцнення законності та посилення системи кримінального судочинства”, “Ефективне попередження злочинів: у ногу з новітніми досягненнями”, “Правопорушники і їх жертви: відповідальність і справедливість кримінального судочинства”. У Другому Комітеті проходили семінари-практикуми з питань: боротьби з корупцією; про участь громадськості у профілактиці злочинності; про жінок в системі кримінального судочинства (жінка-злочинець, жінка-жертва, жінка-співробітник системи кримінального судочинства); про злочини, що пов’язані з використанням комп’ютерних мереж.

На відміну від попередніх форумів ООН на Десятому Конгресі не було розглянуто ні однієї резолюції. Обговорювалася і була прийнята тільки одна Декларація, але досить важлива. На зламі тисячоліття вона визначила стратегію боротьби з транснаціональною злочинністю.

В ООН з’явилася можливість періодично відслідковувати тенденції злочинності у світі, а в окремих державах – база для аналізу своїх кримінологічних реалій у порівнянні з даними іншим країн і світу в цілому , а також використання досвіду інших держав для більш ефективної профілактики злочинності в державі.