Тема 3. Система контролю та оцінювання знань, умінь і навичок студентів

факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздаяегідь.концертної програми, що подається на суд викладачів і громадськості.

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють упродовж року.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні іспити приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) , наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів, студенти-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи.

Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й тісно пов'язаними між собою.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності студентів характеризуються кількістними та якісними показниками, що виражаються і фіксуються в оцінці. Під оцінкою успішності студентів розуміють систему певних показників, які виражають їх об'єктивні знання, уміння та навички.

Оцінювання знань—визначення та вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях викладача знань, умінь та навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

Об'єктом оцінювання, на думку проф. А. Бойко, мають бути структурні компоненти навчальної діяльності (учіння), а саме:

1. Змістовний компонент—знання про об'єкт вивчення (уявлення, поняття, явище тощо, в тому числі про правила, засоби його перетворення, вимоги до результату; складові та послідовність виконання завдання як одиниці навчальної діяльності і т. д.). Обсяг знань визначений навчальними програмами, державними стандартами.

При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики знань: повнота; правильність; логічність; усвідомленість (розуміння, виокремлення головного і другорядного); вербалізація — словесне оформлення у вигляді відтворення переказ, пояснення); застосування знань (адекватність, самостійність в умовах новизни) за "зразком" аналогічні, відносно нові).

2. Операційно-організаційний компонент — дії, способи дій (вміння, навички); предметні (відповідно до програм із навчальних предметів); розумові порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати тощо); загально-навчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результаги виконання завдання, діяльності в цілому; вміння користуватися підручником та іншими доступними джерелами інформації).

Підлягають аналізу й такі характеристики дій, способів дій, діяльності: правильність виконання; самостійність виконання в умовах новизни (за

РОЗДІЛ III Зміст і організація навчального процесу

У вищому педагогічному навчальному закладі

зразком, аналогічні, відносно нові); надання допомоги: практичної (спільне виконання дії викладачем і студентом, показ, надання зразка); вербальної (повторний інструктаж, пояснення, запитання, підказка, вказівка); загальної (стимулювання, підтримка, схвалення, активізація уваги); усвідомленість способу виконання — розуміння та словесне оформлення: відтворення (переказ), пояснення, застосування в умовах новизни (за зразком, аналогічні, відносно нові).

3. Емоційно-мотиваційний компонент — ставлення до навчання. Аналізую¬ться такі його характеристики: характер і сила (байдуже, недостатньо виражене позитивне, зацікавлене, виразне позитивне); дієвість (від споглядального (пасив¬ного) до дійового); сталість (від епізодичного до сталого).

Саме ці характеристики змістовного, операційно-організаційного та емоцій¬но-мотиваційного компонентів учіння студентів можуть бути покладені в осно¬ву визначення рівня навчальних досягнень, загальних критеріїв їх оцінювання та відповідних оцінок (у балах).

Дещо інакше розглядає критерії оцінки проф. А. Алексюк. Він вважає, що під час виставлення студентові тої чи іншої оцінки викладач має враховувати:

а) характер засвоєння вже відомих знань (рівень усвідомлення, міцність

запам'ятовування, обсяг, повноту і точність знань);

б) якість виявленого студентом знання (логіку мислення, аргументацію,

послідовність і самостійність викладу, культуру мовлення);

в) ступінь оволодіння вже відомими способами діяльності, уміннями

і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

г) оволодіння досвідом творчої діяльності;

ґ) якість виконання роботи (зовнішнє оформлення теми виконання, ретельність і т. ін.).

Зважаючи на те, що традиційна система оцінювання не дає можливості об'єктивно оцінити навчальні успіхи студента, недостатньо стимулює його навчально-пізнавальну діяльність, у вищих навчальних закладах активно впроваджується рейтингова система оцінювання навчальних успіхів студентів.

Рейтинг (англ. гаііп£ — оцінка, порядок, класифікація) — термін, який означає суб'єктивну оцінку якогось явища за заданою шкалою. У педагогічних науках рейтинг служить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема при оцінці різних сторін навчальної діяльності студентів.

В основі рейтингової системи оцінювання знань студентів лежить накопи¬чення оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, весь термін навчання) і за різнобічну навчально-пізнавальну діяльність. Сума цих оцінок виступає в ролі кількісного показника якості навчально-пізнавальної діяльності студента у порівнянні з успіхами його однокурсників.