Тема 2. Вимоги до особистості учителя

Розглянуті вище особливості педагогічної діяльності ставлять певні вимоги до особистості вчителя.

Учитель української національної школи має, передусім, палко любити рідну землю, український народ, свою Батьківщину— Україну. Він повинен усвідомлювати свій високий громадянський обов'язок — виховання гідних громадян вільної і незалежної України. У такому разі вчитель виховуватиме підростаюче покоління власним прикладом служіння справі, Вітчизні.

"Хоч би які були докладні і точні інструкції щодо викладання та виховання, — писав К. Ушинський, — вони ніколи не можуть замінити собою відсутність переконань у викладача... Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна вплинути тільки переконан¬ням. Всяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, не ставши переконанням вихователя, залишається мертвою буквою, що в дійсності не має ніякої сили". І далі: "Вже сам собою поганий той захисник ідеї, який береться за її втілення тільки тому, що про неї сказано у статуті, — і який так само візьметься втілювати іншу, коли статут зміниться. З такими захисниками і провідниками ідея далеко не піде. Чи не демонструє це виразно: коли у світі фінансовому або адміністративному можна діяти наказами й розпорядженнями, не цікавлячись тим, чи подобається їхня ідея тим, хто буде її виконувати, то у світі громадського виховання немає іншого засобу втілити ідею, крім одверто висловленого і одверто прийнятого переконання?"

Ушинський К.Д. Твори: В 6-ти т. — К/. Радянська школа, 1952-1955. — Т.4. — С. 27.

Тема 2. Вимоги до особистості учителя.

Однією з важливих рис вчителя має бути його педагогічна вираженість, яка проявляється не тільки в його педагогічній діяльності, але й у різних життєвих ситуаціях. Педагогічна вираженість особистості — своєрідна установка на педагогічну діяльність і психологічну готовність до неї. Вона виявляється, спрямованості думок і прагнень до навчання і виховання дітей, в манері розмовляти, у поведінці тощо. Завдяки такій рисі педагог стає педагогічно чутливим і спостережливим до психічного життя учнів, здатним інтуїтивно виділяти з навколишнього середовища різноманітні навчально-виховні факти

І відповідно педагогічно їх інтерпретувати.!

Підкреслюючи значення педагогічної вираженості для вчителя, Л. Толстой писав, що "...не той учитель, хто здобув виховання й освіту вчителя, а той, хто внутрішньо переконаний у тому що він є, повинен бути і не може бути іншим.

Ця переконаність трапляється рідко і може бути доведена тільки жертвами, ік і людина приносить своєму покликанню."2

"Учительська самосвідомість полягає у високій думці вчителя про гідність і значення своєї професії, — писав А. Дістервег. —...Хто не усвідомлює піачення своєї професії, не цінує її високо, той небагато зробить як учитель, тобто не виконає свого призначення вчителя і людини, а отже, не виправдає свого існування."3

Важливою морально-психологічною рисою вчителя має бути розумна любов до дітей, прагнення віддати їм своє серце, почуття прив'язаності до них, що, на думку В. Сухомлинського, є визначальною рисою педагогічної культури.4 Л. Толстой писав, що досконалий вчитель поєднує в собі любов до знань, до своєї справи з любов'ю до дітей.

А. Макаренко вважав, що розумна любов виключає безпринципне і поб-'іажливе ставлення до дитини, потурання її слабкостям. На його думку, ви¬могливість не суперечить любові і повазі до дитини — саме у вимогливості до людини і полягає повага до неї.

Важливою вимогою до педагога є знання ним свого предмета. Досвід і и-реконує, що успішно навчає і виховує учнів той вчитель, який глибоко знає свій предмет. Опитування учнів засвідчують, що серед характерних рис гноблених ними вчителів вони, передусім, вказують на їх знання. Але знання

Див.: Ніколенко Д.Ф. Психологія особистості радянського вчителя. — К.: 1973. — С. 73. Іолстой Л.Н. Педагогические сочинения. 2-е изд. — Москва: Изд. АПН РСФСР, 1953. — С. 399.

Дистервег А. Избранньїе педагогические сочинения. — Москва: Учпедгиз, 1956.— С. 312-313.

Сухомлинський В.О. Школа радості // Вибр. тв. в 5 ти т. — К., 1997. — Т. 3.— С 14-15.

РОЗДІЛ І. Педагогічна діяльність і особистість педагога

педагога можуть стати могутнім засобом навчання і виховання учнів за умови, що він не просто викладає їх, а використовує як матеріал науки для розумового розвитку дітей, їх морального виховання.

Вчитель має глибоко і всебічно знати свій предмет на сучасному науковому рівні. А. Макаренко відзначав, що учні вибачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, але не вибачать поганого знання справи.

Окрім досконалого знання свого предмета, вчитель повинен знати і суміжні предмети. Так, викладачеві літератури не можна викладати свій предмет без знання історії, викладачам фізики і хімії — без знання математики.

Для вчителя важливе не тільки знання свого предмета, але й уміння передавати ці знання іншим: учням, яких навчає, батькам, педагогічну культуру яких підвищує, колегам, з якими ділиться власним досвідом роботи. Така передача знань можлива за умови володіння методикою навчання: вміння складне робити простим, доступним, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів і дорослих; вміння зацікавити пропонованою інформацією, викликати захоплення нею і бажання поповнювати свої знання.

Важливою вимогою до вчителя національної школи є володіння ним державною українською мовою. К. Ушинський вважав, що рідна мова є основою всякого розвитку і скарбницею усіх знань, що знання з кожного предмета пере¬даються дитині і засвоюються нею завжди у формі слова, тому лексичний склад мови вчителя, знання ним граматики і володіння стилем мови має величезне значення для успішного навчання дітей та виховного впливу на них.

Д. Ніколенко вважає, що мова і мислення вчителя повинні бути педагогічними. Під цим автор має на увазі конкретність, чіткість і ясність думок, їх логічність, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати в учнів відповідні почуття. Разом з тим він застерігає, що мова вчителя має бути позбав¬лена таких дефектів, як шепелявість, затинання, невимовляння окремих звуків, надмірно швидкий або сповільнений темп, бо часом ці вади мовлення проти¬показані педагогічній роботі.

"Неправильним є твердження, яке ще, на жаль, інколи можна почути і від науковців, і від окремих учителів: слабкість виховання в багатьох школах пояс¬нюється, мовляв, тим, що воно — "словесне", — писав В. Сухомлинський. — Насправді виховання стає немічним, безсилим саме тоді, коли забувають, що в нашому розпорядженні є, по суті, єдиний тонкий і надійний, всесильний і гострий інструмент виховання — слово. Дивним звучить навіть цей термін,

1. Див. Ніколенко Д.Ф. Психологія праці радянського вчителя. – К., 1973 – С. 86

2. Див. Ніколенко Д.Ф. Психологія праці радянського вчителя. – К., 1973 – С. 87