Тема 2. Педагогічне спілкування

ротний зв'язок у спілкуванні допомагає визначити рівень засвоєння навчаль¬ного матеріалу, виявити психологічний клімат, настрій дітей, їх готовність до взаємодії і т. п. У цілому зворотний зв'язок у педагогічному спілкуванні — необхідна умова його ефективності.

Проаналізовані нами стадії спілкування у педагогічному процесі складають структуру будь-якого акту педагогічного спілкування.

У кожного вчителя формується свій стиль педагогічного спілкування. Під стилем спілкування розуміють індивідуально-типологічні особливості соціаль-но-психологічної взаємодії педагога і вихованців. У стилі спілкування виражаю¬ться: а) особливості комунікативних можливостей учителя; б) досягнутий рівень взаємовідносин педагога і вихованців; в) творча індивідуальність учи¬теля; г) особливості учнівського колективу.

У практичній діяльності педагогів мають місце декілька стилів педагогічного спілкування. Найпродуктивнішим для всіх учасників педагогічного процесу є спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Про таких учителів часто говорять: "За ним діти буквально по п'ятках ходять..."

Досить продуктивним є стиль педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності, що є передумовою успішної спільної навчально-виховної діяльності.

Досить поширеним стилем спілкування є спілкування-дистанція. Суть його в тому, що в системі взаємовідносин педагога і учнів важливим обмежу¬вачем постійно фігурує дистанція, яка пронизує всі сфери відносин: у навчанні— "ви не знаєте — я знаю", у вихованні — "слухайте мене — я старший, маю досвід, наші позиції не порівняльні" і т. п. Таке гіпертрофування дистанції в системі взаємовідносин педагога і вихованців призводить до формалізації всієї системи соціально-психологічного впливу вчителя на учнів і не сприяє ство¬ренню справді творчої атмосфери.

Серед негативних стилів педагогічного спілкування слід відмітити спілку-вання-залякування, до якого найчастіше вдаються молоді вчителі. Такий стиль спілкування, в основному, обирається ними через невміння організувати спіл¬кування на основі захоплення спільною діяльністю, що досить важко зробити.

Негативну роль в роботі з дітьми відіграє і спілкування-загравання, також характерне для молодих, недосвідчених педагогів. Цей тип спілкування, по суті, відповідає прагненню завоювати дешевий авторитет у дітей, що супере¬чить вимогам педагогічної етики.

Слід відзначити, що в кожному педагогічному колективі, зазвичай, має місце і загальний, цілісний стиль спілкування педагогів з дітьми, який формує і визначає загальношкільну психологічну атмосферу і відповідно впливає на становлення індивідуальних стилів спілкування. Загальний стиль спілкування

РОЗДІЛ IV. Педагогічна практика студентів і педагогічне спілкування

педагогів і дітей — це не просто "технологія" спілкування, а його моральна атмосфера. І як важливо, щоб це був клімат ввічливості і тактовності, вимогли¬вості і делікатності.

Підсумовуючи сказане про стилі професійного педагогічного спілкування, необхідно підкреслити значення усвідомлення і набуття педагогом власного індивідуального стилю спілкування з дітьми. Методика формування індиві¬дуального стилю спілкування включає кілька етапів:

1. Вивчення реальних особистіших особливостей індивідуального стилю спілкування студентів і їх усвідомлення ними.

2. Виявлення недоліків в особистісному спілкуванні, робота з їх усунення та подолання соромливості, скутості, негативних нашарувань у стилі спілку¬вання.

3. Завдання на вироблення зручних і прийнятних для педагога прийомів спілкування і їх співвіднесення з даними самоспостереження.

4. Робота з оволодіння елементами педагогічного спілкування на основі власного індивідуального стилю спілкування (на спеціальних заняттях).

5. Робота з оволодіння цілісним актом педагогічного спілкування відповідно до власного стилю спілкування і уточнення останнього (на спеціальних заняттях).

6. Реальна педагогічна діяльність — спілкування з дітьми на основі індиві¬дуального стилю, зміцнення і закріплення останнього (у процесі педагогічної практики).

На організацію спілкування впливають і такі особливості особистості, як специфіка мислення, вільне володіння мовою, особистісні особливості, зокре¬ма товариськість, емпатія і спонтанність сприймання, формування певних соціальних установок (наприклад, інтерес до самого процесу спілкування, а не тільки до результату), комутативні вміння—орієнтування в часі, в партне¬рах, у відносинах, в ситуації.

Для формування означених, якостей як професійно-особистісних власти¬востей кожного майбутнього педагога пропонується така логіка цієї роботи:

1. Здійснення професійного самопізнання на основі визначення власних комунікативних якостей, позитивних і слабких сторін у спілкуванні і вироблення на цій основі програми комунікативного самовиховання. Його напрямками можуть бути: аналіз досвіду відчуття від спілкування з людьми; минулого досвіду спілкування з дітьми; теперішнього рівня спілкування з дітьми; своїх ідеальних уявлень про спілкування; уявлень про те, як оцінюють вашу това¬риськість інші; труднощів спілкування, які відчуваєте від безпосереднього спілкування з дорослими і дітьми; власних переживань у процесі спілкування.

2. Застосування спеціалізованого тренінгу для розвитку в собі основних характеристик товариськості.