- •Історія економіки та економічної думки Навчальний посібник
- •Рекомендовано до друку вченою радою Тернопільського національного економічного університету грудня 2009 р.
- •1.1. Предмет і методологія історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук. Економічний мейнстрім
- •1.2. Розвиток історії економіки та економічної думки як науки і навчальної дисципліни
- •1.3. Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку
- •1.4. Мета і завдання курсу «Історія економіки та економічної думки»
- •Навчальний тренінг
- •Розділ 1. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій Тема 2.
- •2.1. Господарство та господарська діяльність у первіснообщинному суспільстві. Неолітична революція
- •Господарство суспільств первісної історії України
- •Навчальний тренінг
- •Питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань
- •Тема 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій
- •3.1. Становлення господарської сфери суспільств
- •Економічний розвиток ранніх (локальних, «доосьових») давньосхідних цивілізацій визначають такі характеристики.
- •3.2. Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії
- •3.3. Господарський розвиток стародавнього Єгипту та його
- •Відображення в економічній думці.
- •3.4. Суспільство Кріто-Мікенської цивілізації та особливості його господарського розвитку.
- •3.5. Господарство населення доби бронзи та раннього заліза первісного суспільства на території України
- •Навчальний тренінг
- •Питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань
- •Тема 4.
- •4.1. «Осьовий час» і формування сучасних цивілізацій
- •4.2. Східна цивілізація та її характеристика в «осьовий час».
- •4.3. Західна цивілізація та господарський розвиток
- •4.3.1. Господарство та економічна думка Стародавньої Греції
- •4.3.2. Господарство та економічна думка Стародавнього Риму.
- •4.4. Господарство населення на території України в «осьовий час».
- •Навчальний тренінг
- •Тема 5 Господарство та економічна думка суспільств середньовіччя Європи (кінець V−XV ст.)
- •Загальні характеристики економічного розвитку
- •Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації.
- •5.2.1. Періодизація, типологізація та загальні риси феодальної системи господарства. Економічні ідеї західноєвропейських мислителів
- •5.2.2. Еволюція аграрної екноміки
- •5.2.3. Міста, ремесло і торгівля в господарській системі феодального суспільства.
- •5.3. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI−XV ст.). Пам’ятки економічної думки.
- •5.3.3. Економічний розвиток українських земель в умовах феодальної роздробленості (середина XII ст. – перша половина XIV ст.).
- •Господарський розвиток українських земель під владою Польші та Литви, його відображення в документальних джерелах.
- •Навчальний тренінг
- •Формування Новоєвропейсько-Північноатлантичної (Європейської) цивілізації. Вплив цивілізаційних факторів на господарство країн європейської цивілізації.
- •6.2. Становлення ринкового господарство у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини.
- •6.3. Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи та сша.
- •6.4. Виникнення класичної політичної економії.
- •6.4.1. Базові ідейно-теоретичні та методологічні засади
- •6.4.2. Зародження класичної політичної економії. В. Петті. П. Буагільбер.
- •6.4.3. Економічна школа фізіократів. Ф. Кенє. А. Тюрго
- •6.4.5. Становлення економічної теорії як науки.
- •6.5. Виникнення соціалістичних ідей.
- •Утвердження ринкового господарства. Еволюція класичної політичної економії
- •Особливості розвитку ринкового господарства
- •7.2.1. Економічний розвиток Великої Британії. Дослідження ринкового господарства у працях д. Рікардо, т. Мальтуса, н. Сеніора, Дж. С. Міля
- •7.2.2. Економічний розвиток Франції. Особливості аналізу ринкового господарства у працях ж.-б. Сея, к.Ф. Бастіа, с. Сісмонді
- •7.2.3. Розвиток господарства Німеччини. Виникнення національної політичної економії. Розвиток «старої» історичної школи
- •2.4. Економічний розвиток сша. Значення ліберальної теорії г.Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні
- •7. 3. Розвиток соціалістичних економічних ідей
- •7.3.1. Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму.
- •7.3.2. Марксистське економічна теорія.
- •Тема 8.
- •8.1. Значення політичного чинника для розвитку господарства українсь-ких земель. Регіонально-територіальний характер економіки України
- •8.2. Економічний розвиток українських земель
- •8.2.1. Розвиток аграрної економіки
- •8.2.2. Розвиток міст.
- •8.2.3. Розвиток промисловості. Мануфактурний період української промисловості
- •8.2.4. Розвиток українського національного ринку. Зовнішньоекономічні відносини українських земель
- •8.2.5. Фінансово-грошові системи на території України
- •8.2.6. Господарство Запорізької Січі.
- •8.3. Меркантилізм в суспільно-економічній думці України.
- •8.4. Господарство України
- •Промисловість Східної та Західної України.
- •8.4.2. Організація та економіка сільського господарства
- •8.4.3. Аграрні реформи в 1848 р. І 1861 р.
- •8.4.4. Внутрішня і зовнішня торгівля.
- •8.4.5. Інансово-грошові системи на території України.
- •8.5. Поширення ідей економічного лібералізму в українській економічній літературі. Розвиток ідей класичної політичної економії.
- •Тема 9.
- •9.1. Загальні тенденції господарського розвитку країн Європейської цивілізації. Перша хвиля глобалізації
- •Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії
- •9.2.1. Теоретико-методологічні засади маржиналізму і неокласичної економічної теорії. Попередники маржиналізму
- •9.2.2. Австрійська школа. Теорія граничної корисності
- •9.2.3. Математична школа в економічній теорії.
- •Ринок споживчих товарів і послуг
- •Домашні господарства
- •Особливості господарської системи Великої Британії.
- •Перетворення сша на провідну індустріальну державу світу. Американська школа маржиналізму.
- •9.5. Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму.
- •7.2.3. Соціальний напрям у політичній економії
- •9.6. Економічний розвиток Франції
- •7. Становлення капіталістичної економіки Японії
- •Навчальний тренінг
- •Тема 10.
- •Утвердження ринкових форм господарства в Україні
- •10.1.1. Загальна характеристика індустріального розвитку економіки України.
- •10.1.2. Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні.
- •Аграрні відносини та стан сільського господарства.
- •Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин.
- •1. 5. Фінансова та банківсько-грошова системи на території Украни
- •Основні напрями економічної думки України. Місце
- •10.2.1. Вітчизняні класифікації економічної теорії та економічної науки. Питання предмета, методології та кризи політичної економії
- •10..2.2. Становлення теорії акціонерного підприємництва.
- •Розвиток ідей маржиналізму в дослідженнях
- •10.2.4. Аграрні проблеми та ідеї кооперації у працях
- •10.2.5. Демократична економічна думка м. Павлика та і. Франка.
- •11.3.4. Поширення в Україні марксистського економічного вчення
- •Тема 11.
- •11.1. Економічні наслідки Першої світової війни. Зростання
- •Зародження інституціонального напряму економічної думки
- •11.4. Світова економічна криза (1929–1933 рр.)
- •11.5. Виникнення кейнсіанства. Теоретична система Дж. М. Кейнса
- •11.6. Розвиток неокласичних теорій
- •11.6 Еволюціяна теорія Шумпетера.
- •11.7. Виникнення, сутність та методологічні засади неолібералізму.
- •11.8. Економічний розвиток європейських країн і сша в період Другої світової війни та її вплив на структуру господарства.
- •Навчальний тренінг
-
3.3. Господарський розвиток стародавнього Єгипту та його
-
Відображення в економічній думці.
Єгипетська цивілізація виникла на зламі IV−III тис. до н. е. на енеолітичному техніко-технологічному рівні у вигляді ранньокласових номових міст-держав (додинастичний період історії). Розвиток влади-власності корпоративного змісту зумовив формування двосекторності господарства: державного (палацо-храмового) і державно-общинного. Ранньодержавні органи влади контролювали господарську діяльність, реалізуючи владу-власність через редистрибутивну систему. Прості общинники-селяни були особисто вільними та правоспроможними. Проте у державно-храмово-палацових господарських комплексах вони не володіли засобами виробництва, виступали як працівники. У державно-громадському секторі основними економічними суб’єктами були землеробська громада, що забезпечувала підтримку іригаційної системи, та селянське домогосподарство. Відбувався процес одержавлення землі. Держава була організатором виробництва та перерозподілу матеріальних благ. Виробництво і розподіл мали централізований, адміністративно-бюрократичний характер.
У III тис. до н. е. в умовах централізованих держав Раннього і Давнього царств процес одержавлення господарського життя завершився. Господарство еволюціонувало від двосекторного до загальнодержавної економічної системи. Держава (в особі фараона) була верховним власником і розпорядником землі, води та іригаційної системи. Державні інститути здійснювали організаційно-редистрибутивні функції. Держава будувала та підтримувала в технічному стані зрошувальні та осушувальні споруди (канали, шлюзи, греблі, дамби, водосховища для сезонного накопичення води). Необмежена влада та колосальний додатковий продукт дозволили непродуктивні витрати у вигляді пірамід. Основними суб’єктами господарювання були державно-палацо-храмові та умовно-службові земельні господарства.
Селян-общинників перетворили на державних землеробів. Вони працювали на царських і храмових землях, використовуючи знаряддя праці власника,
Державно-храмово-палацове господарство уявляло собою великий багатогалузевий господарський комплекс з централізованим, адміністративно-господарським бюрократичним управлінням і редистрибутивними функціями. Працювали державні селяни-землероби, які були основною продуктивною силою. Сільськогосподарська продукція, зокрема зерно, була власністю держави, потім розподілялася. Робітники державних майстерень отримували за свою працю натуральне забезпечення.
Умовно-службові землеволодіння сформувалися шляхом надання фараоном землі храмам і жрецям, чиновникам і воєначальникам за виконання певних обов’язів, як джерело засобів до існування. Володільники землі вели господарство силами родини, або використовували працю приписних державних селян.
Рабство не сформувалося як економічний уклад. Джерела рабства ― війни, боргова залежність, работоргівля. Частка рабів серед населення незначна, становила 6–7%. Раби належали переважно державі. Їх працю використовували в системі державного та храмового господарства переважно в будівництві та обслуговуванні іригаційних систем. У приватних володіннях вона мала патріархальний (домашній) характер.
Господарською основою ранніх цивілізацій було іригаційне землеробство. Будівництво іригаційних споруд (плотини, канали, шлюзи, водосховища, шадуфи) набуло великого розмаху в загальноєгипетському масштабі. Існували поземельні кадастри, в яких кожна ділянка мала певну оцінку як основу для поземельної ренти-податку. Для обробітку землі застосовували мотику із камінним наконечником та примітивний плуг з парою волів. Серпи виготовляли з з дерева з кремнієвим лезом. Вирощували пшеницю, ячмінь, льон, цибулю, бобові, виноград, садові та пальмові дерева, трави для виготовлення фарб. Розводили корів, вівців, кіз, вислюків, волів тощо. Поширеними були рибальство і полювання.
Розвивалися домашня промисловість та ремесло. Широко використовували мідь, з часу IV династії ― бронзу. Єгиптяни знали залізо як дорогоцінний матеріал без практичного застосування. Глиняну посуду обжигали, використовували гончарний круг. Будували з цегли-сирцю на основі кам’яної кладки.
Панувало натуральне господарство. Обмін розвивався як міновий. В історичному аспекті виробництво надлишкової сільськогосподарської та ремісничої продукції зумовило обмін продуктами діяльності між громадами (вважається, що обмін внутрі громади був незначним), пізніше в межах країни і між країнами.
Одна з перших відомих пам’яток економічної думки цього періоду «Повчання гераклеопольського царя своєму сину Мерікара» (XXII ст. до н. е.) абсолютизує та прославляє божественну владу, економічну та політичну діяльність фараона як її уособлення, умови успішного царювання: централізоване управління господарством, ефективне функціонування управлінського апарату, контроль за розподілом і виробництвом, вірність і згуртованість чиновників, справедливе покарання, визнання непорушності звичаїв і традицій. Відомими пам’ятками соціально-економічної думки є «Речення Іпусера» і «Пророцтво Неферті». Автори описують причини поступового занепаду централізованої системи управління в XXIII−XXI ст. до н. е., вказують на необхідні заходи покращення господарського життя: відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства, системи трудових повинностей, іригаційних систем, боротьба з лихварством і борговим рабством
В останні століття III тис. до н. е. Давнє царство розпалося на окремі держави. Це було зумовлено пануванням державної бюрократії та непродуктивними видатками, зокрема будівництвом пірамід і храмів, сепаратизмом регіонів, фінансовою кризою, було закладено іригаційну систему.
Політичне та економічне відродження єгипетської держави пов’язано із Середнім царством з центром у Фіви, що існувало впродовж XXI cт. до н. е − 1710 р. до н. е. Держава залишалася верховним власником землі та іригаційної системи. Відбувався процес відокремлення власності від влади. Службове землеволодіння зросло, передавалося у спадок. Відродилося значення землеробської громади. Землю передавали в індивідуальне спадкове користування великим патріархальним сім’ям. Домогосподарства існували як первісна соціально-економічна клітина. Селяни-общинники становили більшу частину населення, були головними виробниками матеріальних благ, сплачували податки та виконували державні повинності. Відбувався процес майнового та соціального розшарування членів громади. Існують джерела щодо продажу громадою земель. Частина науковців робить висновок про формування приватної власності на землю.
У II тис. до н. е рабство залишалося економічним укладом, проте зменшилося значення державного і збільшилося приватного рабоволодіння. З’явилося боргове рабство селян-общинників, яке стало державною загрозою, в результаті держава змушена була обмежити його законодавчими заходами, в тому числі часом. Будучи особистою власністю свого господаря, раби могли мати певну господарську самостійність.
Сільське господарство: зрошувальне землеробство, тваринництво, городництво, садівництво, виноградарство, бджільництво ― було провідною галуззю економіки. Його організація відбувалася в рамках землеробської громади, державних, храмових і приватних господарств. Сільське господарство було сферою діяльності селянина. За користування землею селяни платили податки і виконували примусові роботи на користь держави, храмів і чиновників. Селянська родина вела натуральне господарство, поєднуючи заняття сільським господарством з домашньою промисловістю. Розширилася площа меліорованих і зрошувальних земель.
Основні сільськогосподарські знаряддя еволюціонували від дерев’яних мотики, сохи та примітивного плуга до залізної сокири, мотики із залізною тяпкою, лопати із залізним рискалем, важкого плуга із залізним сошником, в який впрягали двоє волів. Вирощували зернові та технічні культури. Велике значення надавалося агротехніці. Продуктивність землеробства залежала від системи іригаційних споруд. Була поширена трипільна система рільництва, використовували органічні добрива, вели боротьбу із шкідниками сільськогосподарських рослин. На зрошувальних полях збирали два врожаї на рік. Розвивалося тваринництво.
Ремесло перетворилося на самостійну галузь господарства. Воно розвивалося в містах і селах. Основною формою організації ремісничого виробництва в містах були майстерні, котрі належали державі або приватним особам. Ремісники об’єднувалися в союзи (корпорації). Найбільше розвинулася металургійна галузь із технікою лиття, клепання, паяння, грануляції. Вдосконалювались технології різання каменю, гончарства, ткацтва, будівництва, суднобудування, ювелірної справи, виробництва військової техніки, цегли, скла, виробів із шкіри тощо. Використовували гончарний круг, вертикальний і горизонтальний ткацькі верстати, водяне колесо, кам’яну кладку, колісний та водний транспорт, виготовляли сукняні та льняні тканини, папірус.
Міста були адміністративними, культурними та господарськими центрами. Будувалися за спеціальними проектами, мали власну архітектуру, водопровід, каналізацію, захисні стіни та фортифікаційні споруди.
В умовах збереження панування натурального господарства міновий обмін переріс у грошову торгівлю, що розвивалася як внутрішня, зовнішня караванна і морська. Цьому сприяли формування сільського господарства та промисловості як галузей господарства, становлення приватної власності, географічний поділ праці між районами країн, економічні зв’язки між державами. Як міра вартості та засіб обігу функціонували товарні гроші: зливки золота, срібла, міді. В містах були поширені базари з постійними прилавками і складськими приміщеннями. Північ Єгипту постачав худобу, південь ― зерно. Торгували соленою та сушеною рибою, нерухомістю, золотом, сріблом, ювелірними виробами, міддю, залізом, оловом, деревом, посудом, тканинами, рабами, дорогоцінними каміннями, кіньми тощо.
Обсяги зовнішньої торгівлі переважали обсяги внутрішньої. З Синайським півостровом, Нубією, Лівією єгиптяни торгували зерном і промисловими товарами, імпортували емаль, золото, шкіру, слонову кість, дерево. Розвиток судобудування сприяв заморській торгівлі. Кедровий ліс привозили з Фінікії, свинець та олово з Малої Азії, мідь з Кипру. З’явилися купці-професіонали, лихварі. Торгові угоди оформлялися документально. Ринкова торгівля обкладалася державними зборами. Позики надавали під 50–100%.
Селяни, як користувачі землі, та ремісники платили натуральні податки, виконували державні трудові повинності на будівництві доріг, каналів, гребель, на полях фараонів і храмів. Основним був земельний податок, його збирали в натуральній формі на основі земельних кадастрів, які складали кожні два роки.
Письмовою пам’яткою є «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі», відомому як «Сатира на різні професії» (XXI ст. до н. е.). У ньому описуються переваги урядової посади писарів (пошана, матеріальне забезпечення), даються рекомендації щодо можливої кар’єри в ієрархії державної системи управління, розповідається про різні професії з меншими почестями і привілеями.
Середнє царство було зруйновано кочівниками-гікосами, панування яких мало негативне значення для господарства Єгипту. Відродження Нового царства (XVI−XI ст. до н. е.) зумовило прогресивні зміни в економіці країни. Держава зберігала право влади-власності, залишалася верховним власником землі. Однак, пришвидшився процес переходу до нової системи організації виробництва на основі надільного землеволодіння, орендаторства, селянських домогосподарств, об’єднаних у громади, ремісничих і торгових корпорацій. Приватна власність утверджувалася, крім на землю. Посилилася майнова диференціація селян-общиників.
Існувало державницьке та приватне рабство, значення останнього зросло. Джерелами рабства були війни, борги, торгівля. Боргове рабство селян було загрозою для держави. Працю рабів почали використовувати в сільському господарстві та ремеслі. Значну частину полонених перетворювали на залежних селян, а не на рабів.
Панувала техніка бронзи із збереженням кам’яного і бронзового виробництва. Залізо було дорогоцінним металом. Зросло значення торгівлі. Мірилом вартості були срібло, золото і мідь. Розвивалося лихварство. Формувалася фінансово-грошова система. Існувала одиниця вартості дебен ― 91 гр міді, що поділялася на десять рівних частин.
В XI ст. до н. е. почався період політичного та економічного упадку Єгипту. Володарювали лівійці, єфіопи, асірійці, перси, македонці, римляни. Виготовлення залізних знарядь праці почалося в VII−VI ст. до н. е. Горизонтальний ткацький верстат змінився вертикальним. Почали виробляти скло. Поширилися колісні повозки.