6.4.5. Становлення економічної теорії як науки.

А. Сміт ― творець класичної політичної екномії

Становлення політичної економії як науки пов’язано з ім’ям щотландського вченого Адама Сміта (1723–1790). Завдяки його працям політична економія виділилася як самостійна галузь знань з гуманітарних наук, стала академічною дисципліною та обов’язковою складовою освіти.

Теорія А. Сміта об’єктивно ґрунтувалася на аналізі економічного розвитку Великої Британії, що характеризувався високим рівнем мануфактуризації, пануванням промислового капіталу над торговельним, початком промислового перевороту, негативними впливами протекціоністської політики. Великий вплив на формування економічного світогляду А. Сміта здійснило вчення фізіократів, філософів Т. Гобсона і К. Гельвеція, які визнавали існування егоїстичного інтересу людини як фактору суспільного прогресу. У праці «Теорія моральних почуттів» (1759) А.Сміт цю ідею використав щодо сфери економічної діяльності, стверджуючи, що концепція своєкорисного інтересу зумовлює політику невтручання або «внутрішньої свободи» людини, у т.ч. у галузі господарювання.

Теоретико-методологічні основи класичної політичної економії були викладені А. Смітом у геніальній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Праця складається із п’яти книг. У першій книзі «Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу», досліджуються чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, про поділ праці, про вартість, про ціноутворення, гроші, прибуток, різні форми доходів. У другій книзі «Про природу капіталу, його нагромадження та застосування» ― суть і структура капіталу, способи його нагромадження. У третій «Про розвиток добробуту у різних народів» ― історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій «Про системи політичної економії» ― меркантилістська та фізіократична економічні системи. У п’ятій книзі «Про прибутки правителя або держави» досліджуються питання фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги. А. Сміт вперше теоретично узагальнив і систематизував економічні знання, розглянув теоретичні питання щодо функціонування товарного виробництва та економічної політики.

• А. Сміт про предмет і завдання політичної економії. Методологія вчення А. Сміта. Предметом політичної економії, на думку А. Сміта, є дослідження об’єктивних законів виробництва та нагромадження багатства з метою зростання добробуту населення („народу і правителя”). Політична економія як наука ставить перед собою два завдання: забезпечити народові високий дохід або засоби існування та давати державі чи суспільству дохід, достатній для забезпечення суспільних потреб. Багатство народу ― це матеріальні (фізичні) блага для задоволення потреб людини, його змістом і джерелом є сукупна „річна” праця в усіх сферах виробництва. Зростання багатства нації А. Сміт пов’язував з такими факторами як частка населення, зайнята продуктивної працею або кількість праці, яка функціонує у виробництві; продуктивність праці зайнятих у виробництві; розвиток обміну та наявність ринків збуту; зростання доходу та капіталу.

А. Сміт визначив дві сторони політичної економії: позитивну і нормативну. Позитивна спрямована на об’єктивне тлумачення, наукове пояснення економічних явищ і процесів, виявлення реально існуючих закономірностей функціонування економічних систем. Нормативна спрямована на надання рекомендацій державі для проведення економічної політики, яка б забезпечувала народу досягнення достатніх доходів, засобів існування.

Методологію А. Сміта характеризують:

• матеріалізм як філософська основа світоглядних проглядів;

• застосовування абстрактно-логічного (виокремлення найважли-віших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об’єктивне дослідження) і причинно-наслідковий методів;

• визнання об’єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про „невидиму руку ринку”, яку він розглядав як „систему звичайної свободи”, ринковий механізм саморегулювання, коли об’єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі і бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага. Принцип „невидимої руки” ― це механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарювання за умов ринкової економіки, суспільні умови та правила економічної гри;

• концепція економічного лібералізму, що грунтується на ідеях „природнього порядку” та „економічної людини”. Природний порядок ― це набір правил, що відповідає суспільній необхідності. На думку А.Сміта, для забезпечення природного порядку необхідно створення „системи природньої свободи” (laissez faire), якою є ринковий механізм господарювання. Основою природнього порядку є право на власність, вільна конкуренція, відсутність державного втручання в економіку. Економічна людина ― це суб’єкт економічних відносин, незалежна, здатна самостійно ухвалювати рішення; керується у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами, раціоналізує свою діяльність з метою максимізації вигоди, достатньо поінформована про ситуацію на ринку. Природним стимулом людини до економічної діяльності є егоїзм і турбота про власну вигоду. Однак, діяльність економічної людини в умовах природного порядку забезпечує багатство, добробут і розвиток окремої людини та суспільства загалом, отже, є вихідним пунктом його розвитку;

• принцип невтручання держави в економіку, згідно якого втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів (отримав назву „держава ― нічний вартовий”). Втручання держави у господарське життя має бути мінімальним: охороняти права громадян (життя, свободу і власність), організовувати громадські роботи, забезпечувати зовнішню безпеку. А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового відсотку.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

Вихідним пунктом дослідження є вчення про поділ праці як найважливіший чинник економічного прогресу. Вчений

• здійснив аналіз поділу праці, як основної умови зростання її продуктивності. Показав, як завдяки поділу праці і спеціалізації всередині майстерні, мануфактури і суспільства зростає продуктивність праці. Сформулював залежність обсягу продукту від числа осіб, зайнятих корисною працею, і від продуктивності праці. А. Сміт підкреслював, що лише розміри ринку обмежують інтенсивність розподілу праці. Джерелом поділу праці визначив обмін. Підкреслював, що удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

• розвинув погляди на продуктивну і непродуктивну праці, започатковані фізіократами. Продуктивною вважав будь-яку працю, яка створює матеріальний продукт і обмінюється на капітал. Непродуктивною ― працю, яка не створює вартості і обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва він вважав непродуктивною;

• удосконалив теорію відтворення, розмежувавши валовий дохід і чистий дохід. Валовий дохід ― це вартість сукупного продукту, чистий дохід ― це новостворена вартість. В масштабах всього суспільства ― це національний дохід.

Системоутворюючою складовою вчення А. Сміта є теорія вартості та ціни, для якої характерні подвійність методу Сміта та суперечність поглядів.

• При характеристиці товару А. Сміт чітко розмежував споживну вартість („цінність у споживанні”) і мінову вартість („цінність у обміні”). Аналізуючи різницю між ними, виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А. Сміта. Згідно цього парадоксу, корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (наприклад, вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, які не задовольняють нагальних потреб людини (наприклад, діаманти), мають дуже високу ціну.

• Зосередив увагу на дослідженні мінової вартості, виходячи із умов розвитку суспільства. В ранньому і примітивному стані суспільства, коли не було купівлі-продажу, праця лежала в основі мінової вартості товарів. Вартість визначалася витраченою на виробництво товару працею. В умовах простого товарного виробництва вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку товаровиробник може отримати в обмін на власну працю. Для розвиненого же товарного виробництва А.Сміт дав третій варіант мінової вартості. Вартість визначається сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти. Цей варіант відомий під назвою теорії витрат виробництва або „догми Сміта”. Згідно цієї догми, праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також приносять дохід, який приєднується до вартості, створеною працєю. Праця створює дохід у формі заробітної плати найманих робітників, капітал ― прибуток, і земля ― ренту, які і визначають вартість виробництва; остання, у свою чергу, є джерелом і мірою мінової вартості. Отже, суть „догми Сміта” в тому, що вартість (ціна) виробництва дорівнює сумі трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти. А.Сміт писав, що у ціні хліба одна її частина йде на оплату ренти землевласника, друга ― на заробітну платню або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя частка є прибутком фермера. Помилковість цієї догми в тому, що вона не включає у вартість (ціну) товара четверту складову, а саме затрати капіталу. Ігнорування постійного капіталу як складової вартості продукту А Сміт пояснював тим, що матеріальні витрати (перенесена вартість) ― є не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва.

• Виходячи з тези, що заробітна плата, прибуток і дохід є трьома первісними джерелами будь-якого доходу та одночасно будь-якої мінової вартості, аналізував природну ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, та ринкову ціну, яка коливається навколо природної ціни в залежності від попиту і пропозиції.

У вченні про капітал А. Сміт:

• розвиває теорію грошей, пов’язавши їх походження з об’єктивним стихійним процесом розвитку поділу праці і обміну. А. Сміт не вважав гроші як товар єдиною формою багатства, оцінював їх як переважно технічний засіб обміну. Розглядав дві функцій грошей ― міру вартості і засіб обігу, останню виділів як головну. Пропонував замінити золото і срібло банкнотами, які б банки випускали в необхідній кількості;

• тлумачить капітал з двох сторін: як вартість, що приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва. Останні А. Сміт поділив на основний і оборотний капітали. Нагромадження капіталу розглядав як найважливіше джерело збагачення нації.

У вченні про доходи:

• дається їх поділ на первинні і вторинні. Первинні доходи (прибуток, ренту і заробітну плату) одержують три основні класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники. Доходи решти груп населення є вторинним, адже їх джерелом є перерозподілені первинні доходи – прибуток, рента або заробітна плата;

• заробітна плата розглянута на двох рівнях. В умовах “первісного стану суспільства”, працівник одержував повний продукт своєї праці. В умовах товарного капіталістичного виробництва він змушений ділитись своїм доходом із землевласником і працедавцем. Частину продукту яка залишається у робітника А. Сміт визначив як “природну ціну” праці, під якою розумів вартість необхідних засобів існування робітника і його сім’ї. Навколо “природної ціни”, тобто нормального рівня заробітної плати, існує нижня і верхня її межа. Нижня межа ― це фізіологічно прожитковий мінімум засобів існування працівника. Зниження цієї межі приводить до зменшення народонаселення, скорочення пропозиції праці. При підвищенні рівня заробітної плати, навпаки, кількість населення зростає і збільшується пропозиція праці;

• прибуток визначається як частина вартості, що залишається після вирахування ренти і заробітної плати. А. Сміт показав, що нова вартість складається із необхідної і доданої вартості. Остання є результатом привласнення чужої праці капіталістом;

• рента характеризується з трьох сторін: як надлишок вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера-орендаря; як результат дії природних факторів; як результат монополії (власності) на сільськогосподарську продукцію. А. Сміт проаналізував причини і умови існування диференціальної земельної ренти.

Теорія абсолютних переваг у міжнародній торгівлі. Суть цієї теорії полягає у тому, що міжнародна торгівля є вигідною, якщо країна продає такі товари, у виробництві яких вона має абсолютні переваги (тобто виготовляє товари з меншими витратами), ніж країна-партнер. Теорія показала наявні переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Обмеженість її полягає у тому, що вона не пояснює участь у зовнішній торгівлі за відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів.

А. Сміт запропонував економічну політику, щоб довести практичну прогресивність товарно-грошових ринкових відносин. Із цією метою проаналізував систему організації сільського господарства, фінансову та зовнішньоторговельну політику.

А. Сміт визначив причини, які уповільнювали розвиток аграрної економіки: дворянські привілеї, повільне формування селянської земле-власності, заборона експорту зерна і місцеві податки, що гальмують нагромадження капіталу. Обґрунтував переваги вільнонайманої праці, доцільність міграції робочої сили між галузями господарства, стимулююче значення розвитку промисловості та торгівлі.

На основі аналізу діючої системи оподаткування А. Сміт зробив висновок про податки з доходу як головне джерело державного бюджету. Запропонував рекомендації щодо вдосконалення політики оподаткування, обґрунтував чотири основних принципи оподаткування:

• пропорційність (громадяни повинні ділитися з державою своїми доходами у певній пропорційності);

• визначеність (податок, сума і спосіб платежу, термін сплати мають бути точно визначеними і зрозумілими);

• зручність (податок має бути стягнутий у найзручніший для платника час і спосіб);

• необтяжливість (податки повинні сприяти розвитку підприємництва і забезпечувати лише насущні потреби держави).

А. Сміт запропонував бачення торгівельної галузі як обслуговуючої матеріальне виробництво. Регулювання її не забезпечує зростання матеріального виробництва, яке залежить від розмірів капіталу. В теорії абсолютних переваг вчений обґрунтував умови конкурентноздатності національного виробництва на зовнішніх ринках. Він заперечував ефективність політики протекціонізму, пропонував перейти до політики фритредерства. Державна регламентація доцільна, коли галузь має військове значення, або як відповідь на протекціоністську політику інших держав.

Теоретичні розробки А. Сміта знайшли втілення у політиці Великої Британії. У 1786 р. прем’єр-міністр У. Петті змінив митні тарифи у торговому договорі з Францією. У 1849 р. було скасовано навігаційний акт, що започаткувало добу вільної торгівлі. У XX ст. ідеї А. Сміта були використані у Генеральній угоді з торгівлі та тарифів.

Історичне значення теоретико-методологічної спадщини А. Сміта:

• створив економічну науку, на основі узагальнення та систематизації економічних знань, сформулював її теоретико-методологічні засади. Політична економія розвивалася як „класична”;

• створив систему взаємопов’язаних економічних категорій і принципів;

• здійснив теоретичне дослідження товарного виробництва і ринкової економіки, розкрив роль ринку, ринкового механізму та держави в організації економічного життя;

• обгрунтував пріоритет ринкової ідеології, вперше системно виклав концепцію економічного лібералізму;

• наступні економісти на основі його вчення створювали власні системи економічних вчень;

Класична політична економія відігравала велику роль у подальшому розвитку економічної думки, ціле століття впливала на економічну політику більшості держав.

Основні особливості теоретико-методологічних підходів меркантилізму, фізіократизму і класичної політичної економії сформульовані у табл. 6.1.

Таблиця 6.1.

Порівняльний аналіз теоретико-методологічних підходів

меркантилізму, фізіократизму і класичної політичної економії

Меркантилізм	Фізіократизм	Класична політекономія
1	2	3
Аналізував перехідну еконо-міку (від простого товарного виробництва до доіндустріаль-ного підприємницького ринкового господарства)	Аналізував економіку аграрного сектору виробництва	Аналізувала індустріальну економіку, підприємницьке ринкове господарство епохи промислових революцій
Досліджує проблеми сфери обігу	Досліджує проблеми сільського господарства	Вивчає проблеми у сфері виробництва
Дослідження будується на основі емпіричного методу, опису зовнішніх проявів економічних процесів; стоіт на позиціях нормативізму	Започаткувал причинно-наслідковий аналіз, системний погляд на економіку сільського господарства	Використовує причинно-наслідковий (казуальний), абстрактно-дедуктивний аналіз, системний погляд на економіку, позитивне знання
Ототожнює багатство з золотом та сріблом, вбачаючи його джерело в обміні, насам-перед у зовнішній торгівлі	Трактує багатство як суку-пність благ, необхідних для життя і щорічного від-творення тих самих благ; визнає пріоритетність сфе-ри сільськогосподарського виробництва у їх створен-ні; джерелом багатства нації вважає сільське господарство	Трактує багатство як сукупність мінових цінностей, визнає пріо-ритетність сфери виробництва у його створенні; джерелом багат-ства вважає продуктивну працю
Цінність товарів та коливання цін на ринку розглядає у зв’язку з природними властивостями золота та срібла, кількістю грошей, виплачених за певний товар	Цінність товарів розглядає як вираження міри суб’єктивних оцінок продавців і покупців; „природна ціна” трактується як відносна величина, яка не має внутрішньої субстанції; виокремлює „цінність значення” і „мінову цінність”	Започаткувала трудову теорію вартості, вважає джерелом та мірилом вартості кількість затраченої на виробництво товарів праці або витрати виробництва; розрізняє „природні” ціни, які відображають об’єктивні умови виробництва і фактичні ціни, залежні від співвідношення попиту і пропозиції
Проводів політику протекціо-нізму; виходів з пріоритетно-сті державних інтересів над особистими, ставив за мету обґрунтування принципів економічної політики держави	Обґрунтував концепцію економічного лібералізму, відстоював інтереси вільного підприємництва над державними	Розвила концепцію економічного лібералізму, захищає політику вільної торгівлі, виходіть з пріоритетності особистих інтересів над державними
Вважав можливим досягнення макроекономічної рівноваги шляхом вжиття координую-чих і регулюючих заходів держави	Вважав можливим досяг-нення природного порядку за умов економічної свобо-ди та вільної конкуренції, допускає державне втру-чання в економіку лише для збереження природ-ного порядку	Вважає можливим автоматичне самоврівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції за умов вільної конкуренції
Висунув концепцію економіч-ного зростання та підвищення національного добробуту на основі збільшення у країні грошей шляіхом досягнення активного торговельного балансу	Висунув концепцію еко-номмічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом ство-рення передумов для роз-витку виробництва і збіль-шення „чистого продукту”; продуктивною вважає лише землеробську працю	Висунув концепцію економічного зростання та підвищення націо-нального добробуту шляхом на-громадження капіталу, збільшен-ня кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності їх праці