- •Історія економіки та економічної думки Навчальний посібник
- •Рекомендовано до друку вченою радою Тернопільського національного економічного університету грудня 2009 р.
- •1.1. Предмет і методологія історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук. Економічний мейнстрім
- •1.2. Розвиток історії економіки та економічної думки як науки і навчальної дисципліни
- •1.3. Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку
- •1.4. Мета і завдання курсу «Історія економіки та економічної думки»
- •Навчальний тренінг
- •Розділ 1. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій Тема 2.
- •2.1. Господарство та господарська діяльність у первіснообщинному суспільстві. Неолітична революція
- •Господарство суспільств первісної історії України
- •Навчальний тренінг
- •Питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань
- •Тема 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій
- •3.1. Становлення господарської сфери суспільств
- •Економічний розвиток ранніх (локальних, «доосьових») давньосхідних цивілізацій визначають такі характеристики.
- •3.2. Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії
- •3.3. Господарський розвиток стародавнього Єгипту та його
- •Відображення в економічній думці.
- •3.4. Суспільство Кріто-Мікенської цивілізації та особливості його господарського розвитку.
- •3.5. Господарство населення доби бронзи та раннього заліза первісного суспільства на території України
- •Навчальний тренінг
- •Питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань
- •Тема 4.
- •4.1. «Осьовий час» і формування сучасних цивілізацій
- •4.2. Східна цивілізація та її характеристика в «осьовий час».
- •4.3. Західна цивілізація та господарський розвиток
- •4.3.1. Господарство та економічна думка Стародавньої Греції
- •4.3.2. Господарство та економічна думка Стародавнього Риму.
- •4.4. Господарство населення на території України в «осьовий час».
- •Навчальний тренінг
- •Тема 5 Господарство та економічна думка суспільств середньовіччя Європи (кінець V−XV ст.)
- •Загальні характеристики економічного розвитку
- •Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації.
- •5.2.1. Періодизація, типологізація та загальні риси феодальної системи господарства. Економічні ідеї західноєвропейських мислителів
- •5.2.2. Еволюція аграрної екноміки
- •5.2.3. Міста, ремесло і торгівля в господарській системі феодального суспільства.
- •5.3. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI−XV ст.). Пам’ятки економічної думки.
- •5.3.3. Економічний розвиток українських земель в умовах феодальної роздробленості (середина XII ст. – перша половина XIV ст.).
- •Господарський розвиток українських земель під владою Польші та Литви, його відображення в документальних джерелах.
- •Навчальний тренінг
- •Формування Новоєвропейсько-Північноатлантичної (Європейської) цивілізації. Вплив цивілізаційних факторів на господарство країн європейської цивілізації.
- •6.2. Становлення ринкового господарство у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини.
- •6.3. Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи та сша.
- •6.4. Виникнення класичної політичної економії.
- •6.4.1. Базові ідейно-теоретичні та методологічні засади
- •6.4.2. Зародження класичної політичної економії. В. Петті. П. Буагільбер.
- •6.4.3. Економічна школа фізіократів. Ф. Кенє. А. Тюрго
- •6.4.5. Становлення економічної теорії як науки.
- •6.5. Виникнення соціалістичних ідей.
- •Утвердження ринкового господарства. Еволюція класичної політичної економії
- •Особливості розвитку ринкового господарства
- •7.2.1. Економічний розвиток Великої Британії. Дослідження ринкового господарства у працях д. Рікардо, т. Мальтуса, н. Сеніора, Дж. С. Міля
- •7.2.2. Економічний розвиток Франції. Особливості аналізу ринкового господарства у працях ж.-б. Сея, к.Ф. Бастіа, с. Сісмонді
- •7.2.3. Розвиток господарства Німеччини. Виникнення національної політичної економії. Розвиток «старої» історичної школи
- •2.4. Економічний розвиток сша. Значення ліберальної теорії г.Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні
- •7. 3. Розвиток соціалістичних економічних ідей
- •7.3.1. Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму.
- •7.3.2. Марксистське економічна теорія.
- •Тема 8.
- •8.1. Значення політичного чинника для розвитку господарства українсь-ких земель. Регіонально-територіальний характер економіки України
- •8.2. Економічний розвиток українських земель
- •8.2.1. Розвиток аграрної економіки
- •8.2.2. Розвиток міст.
- •8.2.3. Розвиток промисловості. Мануфактурний період української промисловості
- •8.2.4. Розвиток українського національного ринку. Зовнішньоекономічні відносини українських земель
- •8.2.5. Фінансово-грошові системи на території України
- •8.2.6. Господарство Запорізької Січі.
- •8.3. Меркантилізм в суспільно-економічній думці України.
- •8.4. Господарство України
- •Промисловість Східної та Західної України.
- •8.4.2. Організація та економіка сільського господарства
- •8.4.3. Аграрні реформи в 1848 р. І 1861 р.
- •8.4.4. Внутрішня і зовнішня торгівля.
- •8.4.5. Інансово-грошові системи на території України.
- •8.5. Поширення ідей економічного лібералізму в українській економічній літературі. Розвиток ідей класичної політичної економії.
- •Тема 9.
- •9.1. Загальні тенденції господарського розвитку країн Європейської цивілізації. Перша хвиля глобалізації
- •Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії
- •9.2.1. Теоретико-методологічні засади маржиналізму і неокласичної економічної теорії. Попередники маржиналізму
- •9.2.2. Австрійська школа. Теорія граничної корисності
- •9.2.3. Математична школа в економічній теорії.
- •Ринок споживчих товарів і послуг
- •Домашні господарства
- •Особливості господарської системи Великої Британії.
- •Перетворення сша на провідну індустріальну державу світу. Американська школа маржиналізму.
- •9.5. Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму.
- •7.2.3. Соціальний напрям у політичній економії
- •9.6. Економічний розвиток Франції
- •7. Становлення капіталістичної економіки Японії
- •Навчальний тренінг
- •Тема 10.
- •Утвердження ринкових форм господарства в Україні
- •10.1.1. Загальна характеристика індустріального розвитку економіки України.
- •10.1.2. Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні.
- •Аграрні відносини та стан сільського господарства.
- •Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин.
- •1. 5. Фінансова та банківсько-грошова системи на території Украни
- •Основні напрями економічної думки України. Місце
- •10.2.1. Вітчизняні класифікації економічної теорії та економічної науки. Питання предмета, методології та кризи політичної економії
- •10..2.2. Становлення теорії акціонерного підприємництва.
- •Розвиток ідей маржиналізму в дослідженнях
- •10.2.4. Аграрні проблеми та ідеї кооперації у працях
- •10.2.5. Демократична економічна думка м. Павлика та і. Франка.
- •11.3.4. Поширення в Україні марксистського економічного вчення
- •Тема 11.
- •11.1. Економічні наслідки Першої світової війни. Зростання
- •Зародження інституціонального напряму економічної думки
- •11.4. Світова економічна криза (1929–1933 рр.)
- •11.5. Виникнення кейнсіанства. Теоретична система Дж. М. Кейнса
- •11.6. Розвиток неокласичних теорій
- •11.6 Еволюціяна теорія Шумпетера.
- •11.7. Виникнення, сутність та методологічні засади неолібералізму.
- •11.8. Економічний розвиток європейських країн і сша в період Другої світової війни та її вплив на структуру господарства.
- •Навчальний тренінг
8.2.4. Розвиток українського національного ринку. Зовнішньоекономічні відносини українських земель
Розвиток внутрішньої торгівлі характеризували подальше зміцнення локальних ринків, втягування українських земель у процес формування польського та російського національних ринків, а також формування загальноукраїнського територіального ринку. Зросло значення традиційних форм періодичної та постійної торгівлі ― ярмарків, базарів, торгів і крамниць. Виникла та розвивалася аукціонна та біржова торгівля.
Базари і торги (спеціалізувались на продажі певного виду товарів) були центрами економічних зв’язків між містом і навколишніми селами, формували локальні ринки. Торгували вроздріб і скуповували товар оптом для продажу на ярмарках. Кількість базарів і торгів постійно збільшувалась. Наприкінці XVIII ст. на території Лівобережної України було 8680, Слобожанщини ― близько 2 тис. базарів. Торги та базари проводили раз або двічі на тиждень у визначені дні згідно з спеціальними привілеями. Поглибилася їх спеціалізація. Товарна структура охоплювала продукти харчування, сільськогосподарську сировину, промислові ремісничі та мануфактурні товари.
Ярмарки набули загальноукраїнського характеру, сприяли злиттю місцевих локальних ринків в єдиний загальноукраїнський внутрішній ринок. Установлювалися тісні економічні зв’язки між лівобережними, слобожанськими, запорізькими, правобережними, прикарпатськими, закарпатськими і північноукраїнськими землями. Ярмарки відбувалися впродовж року, їх характеризували різні щорічна кількість у містах, тривалість, періодичність, торгові обсяги. Кількість ярмарок зростала. За переписом 1666 р., у лівобережних містах їх було 76, у кінці XVII ст. ― 390, у Слобожанщині ― 271. Головним центром торгівлі був Київ, звідки товари розходилися по всій Україні. Неодночасність ярмарків давала змогу купцям відвідувати їх по кілька, перевозити непродані товари та поповнювати асортимент. За торговим обсягом ярмарки поділялися на великі, середні та дрібні. На великих ярмарках відбувалася торгівля оптом і вони збиралися рідко. Середні ярмарки обслуговували навколишні регіони, торгували місцевими та іноземними товарами невеликими партіями. Дрібні ярмарки мали локальний характер, на них місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб. Обсяги торгівлі були меншими: від 2 до 100 тис. руб. Значну роль на середніх і дрібних ярмарках відігравали торговці-скупники. Ярмарки були універсальними. Одночасно відбувалася спеціалізація ярмаркової торгівлі.
Аукціонна торгівля з’явилася наприкінці XVIII ст. у західноукраїнських землях. Продавали і купували землі, маєтки, будинки, хатнє майно, худобу, право на відкуп і оренду прибутків міста. Щорічний контрактовий ярмарок проводили у Львові, в 1774 р. він був переведений у м. Дубно на Волині. В 1770-х рр. укладали угоди на суму 39,3 млн. польських золотих, кількість учасників становила до 4000 осіб.
Зросло значення постійної торгівлі, яку здійснювали через стаціонарні заклади ― крамниці, магазини, рундуки, склади, корчми, шинки, ятки (ларки). Наприклад, у середині XVI ст. на ринку в Львові працювало 15 крамниць, відкривались шевські, золотарів, аптекарів, кушнірів, слюсарів. Поширеною була така форма торгівлі, як корчмарювання. Торгували горілкою, пивом, медом. У Галичині корчмарювання було на відкупі у корчмарів, переважно польських євреїв.
Густа мережа базарів, торгів, ярмарків сприяла зміцненню торгових зв’язків між містами і селами, окремими господарськими районами, сприяла формуванню національного ринку.
Внутрішню торгівлю регулювали держава, магістрати і ратуші: контролювали якість продукції і стежили за тим, щоб продукти харчування передусім потрапляли до міщан, а не перекупників; обмежували права торговців, які не належали до відповідних цехових організацій; за місце на торзі брали відповідну плату залежно від товару. Дохід отримував власник міста. Польський уряд приділяв належну увагу встановленню єдиної метрологічної системи. Заборонялось використовувати власні ваги та міри, котрі були поширені у багатьох містах України. Ваги були державною або феодальною власністю і повсюдно передавалися в оренду. Якщо хтось із купців важив своєю вагою, то магістрат їх карав.
У Гетьманщині за дотриманням правил торгівлі слідкували ярмаркові судді або козацька старшина. Торговці сплачували різні збори, зокрема мито від місця, кількості й різноманітності товарів, за його ввезення. Іноземні купці платили по 30, українські і російські ― по 10, торгові люди ― по 4−6 кіп грошей від одного воза товарів. У багатьох містах і селах ярмаркові збори здавалися на відкуп.
Зовнішня торгівля відігравала значну роль у господарському розвитку українських земель. Збільшення товарообороту зумовили такі чинники, як зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва у країнах Західної Європи та перетворення їх, зокрема Великої Британії та Сполучених провінцій Нідерландів, у ринок збуту сільськогосподарської продукції та сировини, швидке зростання цін на сільськогосподарську продукцію, більш ніж на вітчизняні та іноземні промислові товари. Україна залишалася ринком збуту виробів мануфактурної промисловості західноєвропейських країн.
У литовсько-польську добу в XVI ст. − першій половині XVII ст. географічна і товарна структура залишалася традиційною. Вивозили сільськогосподарську сировину, закарпатські вина, полотно, пряжу, сіль, лісові матеріали, свинець, мідь, залізо, золото, срібло, металеві вироби, тканини, головні убори, скло. Імпортували промислові товари для потреб заможних верств населення. Торгівля відбувалася через найбільший на Балтійському морі порт Гданськ. Центром східної зовнішньої та транзитної торгівлі залишався Київ. До XVI ст. торговий баланс Польського королівства був позитивним. У середині XVII ст. щорічний дефіцит зовнішньоторгового балансу становив 10 млн. польських золотих.
Суб’єктами зовнішньої торгівлі були переважно магнати, які мали економічні переваги над купцями і шляхтою, оскільки були звільнені від сплати мита на внутрішніх шляхах, при експорті й імпорті товарів, користувались безплатним гужовим транспортом кріпаків. У 1568 р. сейм заборонив місцевим купцям займатися імпортом товарів.
Негативне значення для розвитку торгівлі мали: безліч державних і приватних митниць; зростання вартості мита, із 1629 р. державне експортне мито (евекта) збирали в розмірі 2−4% від вартості товару, в 1643 р. імпортне мито (індукта) встановили в розмірі 4% від вартості товару; масове поширення контрабанди через велике мито в умовах слабкої охорони державних кордонів; строкатість одиниць міри й ваги, характерних для того періоду (існували львівські, теребовлянські, галицькі та інші одиниці міри й ваги); зберігалися привілеї купецьких братств, так звані гостинне право і право складу (складське); примусове користування певними шляхами; європейська монетарна криза (зменшення срібла у монетах) у зв’язку з різким зростання військових видатків у роки Тридцятирічної війни (1618−1648 рр.).
У роки Української козацької держави зовнішня торгівля набула нових перспектив. Б. Хмельницький ввів у 1654 р. нову систему митного оподаткування: два золотих з кожних 250 золотих вартості товару, що було в 2,5 разу менше порівняно з польськими часами. Гетьманські універсали заохочували імпорт товарів, обмежували вивіз коштовностей, коней, селітри, хліба в Польщу. Послабилися торгові зв’язки з країнами Заходу. Активно велася торгівля з Білоруссю, Молдовою, Туреччиною, Кримом. Царський уряд у 1649 р. дав дозвіл українським купцям на безмитну торгівлю в прикордонних російських містах. Такий самий дозвіл дав Б. Хмельницький російським купцям. Скасовувалося мито на зерно, сіль, що вивозили з Росії в Україну. В прикордонних російських і українських містах влаштовували гостинні двори для російських та українських купців. Україна експортувала худобу, конопляне прядиво, тютюн, горілку, віск, воєнну здобич, поташ.
Гетьманщина відновила традиційні зв’язки зі Західною Європою через Гданськ, Кенінгсберг, Ригу, Сілезію. Пожвавилася торгівля сухопутним шляхом через Вроцлав. Українські купці збували свої товари (продукцію сільського господарства і промислів) у Франції та Голландії. Серед імпортованих товарів найбільше значення мали англійські, угорські, вроцлавські тканини, ґудзики, чоловічі та жіночі панчохи, скрипки, фарфор, косметика, зброя, медикаменти, книги, мідь, географічні карти, сільськогосподарські знаряддя, вино, овочі та фрукти.
У торгівлі з Росією важливе значення мав експорт горілки та селітри. Царський уряд заборонив продаж горілки на території Росії. Проте старшина, багаті купці вивозили і продавали горілку в центральних районах Росії, де вона коштувала дорожче. Для потреб армії її закуповувала держава. Козацька старшина і купці монополізували продаж у Росію селітри, а Російська держава ― право на її купівлю.
Зберігала значення торгівля з Туреччиною і Кримом. В експорті переважали продукти рослинництва і тваринництва, вироби ремесла, зброя. Купці з турецьких і кримських земель привозили кумачі, папір, шовк, каву, сап’ян, ладан, бакалію, вина, волоські горіхи тощо.
Українські купці займалися посередницькою торгівлею на великій території від Гданська і Кенінгсберга до Москви і Чорного моря. У другій половині XVII ст. за гетьмана Д. Многогрішного була започаткована поштова справа.
Російський уряд проводив протекціоністську зовнішньоекономічну політику. Самостійність української торгівлі була знищена. Українські купці платили особливе мито на користь російської скарбниці, а в російських портах за цей самий товар мито брали знову. На українських прикордонних пунктах російські військові застави контролювали український торговий рух. У 1724 р. податок на імпорт товарів на українську територію збільшився до 10−37%. Щоб зменшити конкуренцію українського тютюну і горілки, російський уряд обклав їх додатковим 30% митом. У 1727 р. мито на імпорт передано на відкуп російським купцям і спрямовувалося до царської скарбниці. У 1754 р. мито на експорт та імпорт українських товарів було скасовано, заборонено збір мита на території Гетьманщини, російським купцям дозволили відкривати лавки і магазини. Із 1771 р. російські купці могли вільно селитися в Україні, купувати будинки, інше нерухоме майно в Києві та Ніжині. Маніфест 1784 р. затвердив за російськими та іноземними купцями право на необмежену торгівлю в містах Південної України та Криму.
За Петра І почалася примусова переорієнтація торгових шляхів на Азов, Архангельськ, Ригу і Архангельськ. Українські купці, щоб виїхати за кордон, змушені були заїжджати до Глухова і давати гетьманській канцелярії опис товарів. Після скасування українських паспортів у 1722 р. дозвіл видавав російський комендант, а потім губернатор у Києві, огляд товарів проводили в Брянську. Забороняли вивозити за кордон збіжжя і ввозити дорогі тканини, панчохи, цукор, фарби, полотно, білизну, тютюн, карти, сукно. Росіяни скуповували українські товари за дешевими цінами, а потім продавали за кордон.
Наприкінці XVIII ст. Україна втратила статус самостійного суб’єкта міжнародної торгівлі. Українське купецтво було витіснено з міжнародної торгівлі, займалося дрібною торгівлею в межах України, посередницькою діяльністю.
У другій половині XVII ст. − XVIII ст. у Речі Посполитій Польській обсяги зовнішньої торгівлі західноукраїнських і правобережних земель були незначними. Наприклад, зовнішній товарообіг Львова у XVIII ст. зменшився в 6 разів, а експорт товарів ― у 29. Шляхта продовжувала користуватися правом безмитної торгівлі до 1764 р., коли сейм надав їй дозвіл на заняття торгівлею. Центром транзитної торгівлі між Заходом і Сходом було м. Броди. Розвиток поштової справи почався наприкінці XVIII ст. У Галичині за 1775−795 рр. було створено 77, Буковині ― 12 поштових станцій, що перебували в державному управлінні.