11.6. Розвиток неокласичних теорій

ринку недосконалої конкуренції

У першій третині XX ст. більшість неокласичних економічних досліджень присвячувалися статистичній рівновазі та проблемам оптимального розподілу ресурсів в умовах досконалої конкуренціі. Однак посилення монополістичних тенденцій в економіці активізувало в20‑30-х рр дискусії з проблем ціноутворення, конкуренції та монополії, що перебували в руслі абстрактного (теоретичного) аналізу. Іх наслідком стала ревізія низки положень неокласичної ринкової концепції. Найбільш виразно це виявилось у теоріях ринку недосконалої конкуренції Дж.М. Кларка, П. Сраффи, Дж. Робінсон, Е. Чемберліна.

Класична та неокласична економічні теорії, як відомо, ґрунтувалися на економічному лібералізмі, тобто на існуванні в економіці вільної (досконалої) конкуренції. Однак наприкінці XIX ст. у ринковій економіці вільна конкуренція перестала відігравати вирі0шальну роль. З’явилися проблеми, пов’язані зі всебічним переходом від економіки вільної конкуренції до переважно монополістичної економіки. У США та Європі ідеї економічного лібералізму, що передбачали повну свободу торгівлі й ринків та інші положення про невтручання держави в економіку, перестали відповідати реаліям. Однак наслідком посиленої монополізації системи підприємництва та господарського життя стала найглибша і найтриваліша в історії ринкової економіки світова економічна криза 1929–1933 рр.

За цих умов здавалось, що всесильний "закон ринків" Ж.-Б. Сея втратив своє непохитне значення. Інституціоналісти, кейнсіанці та неокласики проголосили настання доби недосконалої конкуренції. На початку 30-х років з'явилися відповідні дослідження, які довели, що "досконала" конкуренція перетворилася на "недосконалу", а остання поєднує певні риси вільної конкуренції та монополії. Дослідження показали, що конкуренція, яка має величезну життєву силу, — чи "досконала", чи "недосконала" — неодмінно потребує створення механізму, який би забезпечував і гарантував її збере­ження за умов монополізації економіки. Теоретичним фундатором ідей про економічні, правові й соціальні основи цього механізму став Дж.М. Кейнс, однак підвели його до цього теоретичні дослідження недосконалої конку­ренції неокласиків 30-х років.

Теорія монополістичної конкуренції

У 1933 р. побачила світ книга американського неокласика, професора Гарвардського університету Едварда Чемберліна (1899–1967) "Теорія монополістичної конкуренції". Чемберлін запропонував теорію, в якій обґрунтував ідею синтезу конкуренції і монополії.

Е. Чемберлін виходив із того, що монополія як ринкова категорія означає контроль одноосібного продавця чи організації над пропозицією певного товару і над ціною. На противагу монополії чиста конкуренція передбачає, що подібний контроль просто неможливий завдяки існуванню в галузі великої кількості приблизно однакових фірм. Але Чемберлін справедливо зазначав, що контроль над ціною повністю унеможливлюється тільки тоді, коли всі виробники створюють цілком ідентичний продукт і продають його на ідентичному ринку, тобто за повної стандартизації товарів, послуг, продавців, попиту.

Американський неокласик звернув увагу на роль, яку відіграє за умов ринкової економіки диференціація продукту, що включає якість, власти­вості, стиль, упаковку, умови реалізації, післяпродажне обслуговування тощо. Диференціація продукту здатна забезпечити певний ступінь відокремленості ринку для фірми і створити передумови для контролю над ціною. Там, де продукт диференційований, кожен продавець є водночас і монополістом, і конкурентом. У цьому розумінні, як підкреслював Чемберлін, саме поняття монополістичної конкуренції — "виклик традиційній позиції економічної науки, за якою конкуренція і монополія — альтернативні поняття".

Диференціація відбувається не тільки стосовно товару, а й щодо витрат виробництва та обігу, еластичності пропозиції та попиту, а тому приводить до виникнення мережі частково відокремлених, але взаємопов'язаних ринків, де є широкий спектр цін, витрат, обсягів пропозиції тієї чи іншої товарної групи. На ґрунті загальної диференціації розгортається конкуренція, за якої кожен виробник стає "конкуруючим монополістом". Ця "монополія" закріплюється патентами, ліцензіями, авторськими правами. У зв'язку з тим, що диференційовані товари усе ж взаємозамінні (зокрема сигарети, пиво чи шоколадні батончики різних фірм), така "монополія, — зазначає Чембер-лін, — не передбачає обов'язково ні ціни, що перевищує ціну подібних то­варів, ні прибутку, що перевищує звичайну норму". Навіть маленька фірма може стати монополістом стосовно свого диференційованого продукту.

Проблема попиту теж ставиться Е. Чемберліном по-новому. Обсяг та еластичність попиту він розглядає не як константи, а як параметри, на які можна впливати, тобто створювати нові ринки товарів, цілеспрямовано формувати попит на диференційований продукт фірми.

Монополістична конкуренція — це, як правило, нецінова конкуренція. Вона ґрунтується насамперед на якості товару, його зручності, особливостях, на обслуговуванні покупців і торговій марці фірми. "Нецінова конкуренція, — писав Чемберлін, — походить із різноманітності продукції і різниці у витратах обігу. Конкуренція якості товарів може стримувати кон­куренцію цін. Якість — це додаткова рушійна сила ринку".

Е. Чемберлін зробив висновок про природну суть монополії у конкурентному середовищі, про те, що "підприємництво насамперед є спробою створити власну монополію, розширити її наскільки можливо і захистити від спроб інших підприємців розширити свої монополії". Це був новий погляд на монополію, який заперечував марксистські висновки про концентрацію і централізацію капіталу і виробництва як єдино можливих чинників монополізації. Чемберлін підкреслював, що монополія і конкуренція не є ізольованими явищами господарського життя, вони взаємопов'язані, впливаючи одна на одну.

Американський неокласик досить самовпевнено вважав, що його теорія монополістичної конкуренції має "революційний характер" і здатна об'єд­нати мікроекономічний підхід школи А. Маршалла з макроекономічним аналізом ринкової рівноваги Л. Вальраса та В. Парето.

Теорія олігополії

Термін олігополія (від грец. оіі§оз — "нечисленний", "незначний" їроіео — "продаю", тобто буквально означає "небагато продавців") вперше застосував ще Т. Мор у 1516 р. у знаменитій "Утопії". Потім його використовували меркантилісти для позначення великих "торгових домів", що конкурували між собою.

Теоретичну концепцію олігополії почав розробляти Дж.М. Кларк у праці "Соціальний контроль над бізнесом" (1926). Під олігополією Кларк-молодший розумів панування на товарному галузевому ринку кількох великих корпорацій зі збереженням конкуренції між ними на користь споживачів¹. Дж.М. Кларк розглядав олігополію як альтернативу чистій монополії, адже остання є шкідливою для ринкової економіки, а тому він виступав за здійснення "соціального контролю над трестами".

Е. Чемберлін у книзі "Теорія монополістичної конкуренції" розглядає олігополію як різновид монополістичної конкуренції, коли на боці пропозиції невелика група (менше десяти) корпорацій, а фактор диференціації продукту не відіграє помітної ролі.

За умов олігополістичного ринку виникає проблема взаємозалежності його учасників, кожен з яких прагне максимізувати прибуток, але змушений враховувати реакцію інших олігополістів на зміну ціни. Тому виробляється спільна лінія досягнення групової ринкової рівноваги. Типовим стає "лідерство в цінах", коли всі галузеві олігополісти орієнтуються на ціни "лідера" — найбільшої фірми галузі. Підвищення цін стає можливим тільки тоді, коли інтерес до цього виявляють всі фірми, а зниження ціни однією з них викличе миттєву реакцію інших, тому це зниження не дасть переваги нікому. Е. Чемберлін підсумовує: на олігополістичному ринку "тенденція до паралелізму цінових дій і до цінового лідерства виникає об'єктивно, стихійно, як результат спонтанного взаємопристосування ра­ціональних економічних суб'єктів". Тому він розглядає олігополію як своє­рідну "групову монополію"', яка передбачає поділ сфер впливу на ринку між партнерами-конкурентами з метою реалізації неоднорідного (диференційованого) товарного продукту без зниження ціни.

Теорія недосконалої конкуренції

В економічній науці кінця 20-х років утвердилась категорія недосконала конкуренція. її обґрунтував П'єро Сраффа, який ще в 1926 р. писав, що недосконала конкуренція є закономірним результатом еволюції ринкової системи та виникає внаслідок виникнення великих корпорацій, здатних певною мірою впливати на процеси ціноутворення. Чинником, який сприяв виникненню недосконалої конкуренції, англо-італійський економіст вважав економію на масштабах виробництва, тобто можливість знижувати виробничі витрати за збільшення обсягів випуску продукту. Однак найпомітніший внесок у розвиток теорії недосконалої конкуренції зробила англійка Джоан Вайолет Робінсон (1903‑1986) у книзі "Економічна теорія недосконалої конкуренції" (1933). Дослідниця радикально переосмислила дію ринкового механізму за нових умов, коли в багатьох галузях почали домінувати монополії, відбулася диференціація продукту, розгорнулася нецінова конкуренція тощо. Ця яскрава праця присвячена вивченню різноманітних ринкових аспектів монополізації, механізму ціноутворення і реалізації монополістичного прибутку за умов недосконалої (обмеженої) конкуренції. Тут дається також визначення монопольної ціни, яка, на думку Робінсон, є функцією граничних витрат виробництва та еластичного попиту.

Дж. Робінсон досліджувала ринкову поведінку великих корпорацій, що уособлюють високий рівень концентрації виробництва. їх поява засвідчила закінчення доби вільної, або чистої, конкуренції, яка характеризувалася величезною кількістю дрібних фірм-конкурентів у галузі. Автор врахувала чинники, що викликали відхилення від неокласичної моделі досконалої (вільної) конкуренції. Неминучість зростання концентрації виробництва Дж. Робінсон, як і П. Сраффа, пов'язала з перевагами великомасштабного виробництва. Обмежена кількість великих корпорацій у галузі посилює прагнення уникнути "агресивної цінової конкуренції", як її характеризувала Дж. Робінсон.

Недосконалій конкуренції властиві тенденції до застосування захисних механізмів та стимулювання спеціалізації, що дає змогу реалізувати економію від масштабу виробництва. "Всюди можна спостерігати тенденцію до монополізації, що виявляється у програмах обмежень, системах квотування, раціоналізації, зростанні гігантських компаній". За умов конкуренції, обмеженої монополіями, обсяг випуску продукції, як правило, менший від конкурентного рівня, що зумовлює тенденцію до зростання цін.

Дж. Робінсон дає специфічне трактування поняття монополії, відкида-ючи інституціональне її розуміння. Для неї монополія — не окрема велика фірма, яка панує над ціноутворенням, а один продавець чи покупець на галузевому ринку, тобто монополія розглядається на рівні галузі і в жодному разі не вивчається окрема фірма всередині галузі або її продукт. Водночас підкреслюється, що рівновага за умов монополії, яка визначається рівністю граничного доходу і граничних витрат, призводить до вищої ціни та нижчої якості продукту порівняно з досконалою конкуренцією.

Серед типів ринкових ситуацій (ринкових структур) Робінсон виокремлює чисту конкуренцію, монопсонію та олігополію.

Чиста монополія — ринкова ситуація, коли одна фірма є єдиним продавцем продукту, в якого немає близьких замінників (субститутів). Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням перешкод для входження конкурентів до галузі, монополією виробників сировини тощо. Олігополія — ринкова ситуація, що характеризується існуванням на галузевому ринку невеликої кількості потужних фірм зі значними обсягами випуску продукту. Особливістю олігополії є взаємозалежність фірм на певному ринку, кожна з яких повинна враховувати поведінку та реакцію конкурентів. На думку Робінсон, олігополія є найпоширенішою ринковою ситуацією у сучасній ринковій економіці.

Досліджуючи феномен недосконалої конкуренції, Дж. Робінсон увела поняття монопсонія, яке означає монополію продавця. З монопсонією пов'язана проблема порушення еквівалентності обміну в угодах купівлі-продажу. За недосконалої конкуренції виникає так звана "цінова дискримінація", коли один продукт збувається різним покупцям за різними цінами, що абсолютно неможливо за умов досконалої конкуренції.

Маневрування цінами — характерна особливість недосконалої конкуренції. Зокрема, на ринку з високою ціновою еластичністю попиту доцільно встановлювати відносно низькі ціни, що дає змогу розширювати обсяги випуску продукту та його збуту, знижуючи затрати за рахунок економії на масштабах виробництва. За інших умов — на ринках із низькою ціновою еластичністю попиту — доцільно встановлювати порівняно високі ціни.

Порівнюючи "просту монополію", яка використовує принцип "єдиної ціни", і нову, яка виникає на ґрунті недосконалої конкуренції, Робінсон підкреслює перевагу останньої: маневрування цінами дає можливість отримувати вищі прибутки за рахунок зростання масштабів виробництва.

Ідея про можливість монополістичного регулювання цін і обсягів виробництва привела Дж. Робінсон до висновку про суттєву еволюцію сучасного ринкового механізму. Свою "економічну теорію недосконалої конкуренції" вона протиставляла "теорії монополістичної конкуренції" Е. Чемберліна, який показував єдність і взаємодоповнюваність конкуренції та монополії, тоді як у теорії недосконалої конкуренції зберігається протиставлення кон­куренції і монополії як двох несумісних явищ.