1.2. Розвиток історії економіки та економічної думки як науки і навчальної дисципліни

Основні етапи розвитку історії економіки як науки. У процесі розвитку вона змінила кілька назв: «Економічна історія», «Історія світової економіки», «Історія господарського побуту», «Історія народного господарства», «Історія економіки».

Початковий етап еволюції історико-економічних знань сучасна економічна наука окреслює працями видатних філософів, істориків та політичних діячів Стародавньої Греції (Ксенофонта, Платона, Аристотеля) та Стародавнього Риму (Варрона, Вітрувія, Плінія Старшого). Їх твори охоплювали історико-економічні фрагменти, використані з метою узагальнення та аналізу господарського досвіду.

Зародження і становлення спеціальних історико-економічних досліджень відбулось протягом XVI − першої половини XIX ст. З’являються галузеві історико-економічні праці. В 1514 р. у Франції було видруковано «Трактат про ассе» Гільома Бюде, у 1546 р. ― Г. Агріколи «Про родовища і рудники в старі та нові часи», на початку XVII ст. ― І. Лафема «Історія торгівлі Франції», І. Верденгагена «Трактат про ганзейські республіки». Питання з історії економіки та господарського побуту розробляли представники концепції меркантилізму, англійської та французької шкіл класичної політичної економії, школи фізіократів. Автори використовували історико-економічні факти, їх порівняльний історико-економічний аналіз з метою узагальнення господарського досвіду, як підгрунтя теоретичних висновків.

Економічна історія як самостійна наука (традиційна економічна історія) сформувалась у другій половині XIX ст., виділившись з політичної економії. Значний вплив на її розвиток мали праці таких науковців, як А. Тойнбі, Дж. Єшлі, Ф. де Куланж Нума Дені, К. Бюхера, М. Вебера, В. Зомбарта, К. Маркса, М. Ковалевського, П. Виноградова, І. Кулішера. Сформувалися англійська, французька, німецька та російська школи економічної історії, визначився її понятійний апарат. Це була виключно описова дисципліна, позбавлена міцної теоретичної бази.

У межах економічної історії наприкінці XIX – на початку XX ст. сформувалася школа (напрямок) аналізу економічної динаміки, що вивчала довготермінові тенденції розвитку економіки й економічного зростання. Представниками цієї школи були М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, Е. Варга, С. Джевонс, А. Афтальон, Й. Шумпетер. У 1917 р. у США було створено Національне бюро економічних досліджень, що займалося проблемами аналізу економічного циклу, у тому числі кількісного аналізу економічного розвитку.

Школа «Аналів» сформувалася у Франції в першій половині XX ст. Найвидатніші представники цієї школи: М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Л. Каміль. Вони акцентували увагу на вивченні чинників економічного розвитку (клімату, географії, демографічної ситуації), шляхів сполучення, торгівлі тощо. Видавали журнал «Анали: економіка, суспільство, цивілізація».

Школу «нової економічної історії» або кліометрії (50–60-і рр. XX ст.) представляють переважно американські вчені А. Конрад, Дж. Мейер, С. Енгерман, Р. Фогель, Д. Норт. Вони широко використовували статистичні методи дослідження за допомогою ЕОМ, моделювання, аналогії й альтернативи для пояснення минулого, економічну теорію для вивчення економічної історії.

Напрямок «історична економіка» виник у 70-х рр. XX ст. як синтез нової економічної історії й аналізу довготермінових тенденцій економічного розвитку. Він охоплює широке коло історико-економічних проблем, серед яких домінують проблеми економічного зростання, а саме: роль в економічному розвитку науково-технічного прогресу та технологічних революцій, фінансової системи, трудових відносин і ринку робочої сили, держави. Найвідоміші представники цього напряму ― Ф. Бродель, У. Ростоу, М. Фрідмен.

Економічна історія займає важливе місце в економічних дослідженнях. Так, у Великобританії з 1926 р. діє Товариство економічної історії, що видає журнал «Economic history Review» і серійне видання «Дослідження з економічної історії». Починаючи з 60-х рр. XX ст. регулярно проводяться міжнародні конгреси з економічної історії, працюють численні центри (у тому числі Паризький і Ліонський центри економічної та соціальної історії) з організації та координації досліджень з історико-економічної проблематики. З 1962 р. активно працює Міжнародна асоціація економічної історії. У Римі з 1972 р. видається загальноєвропейський журнал «The Journal of European economic history». Друкуються документи епохи середньовіччя та «нового часу», монографії із загальних питань історії економіки, її окремих сфер, галузей, інститутів тощо.

Радянська історико-економічна наука ― це класова, партійна наука, методологічною основою якої був марксизм-ленінізм. Вагомий внесок у дослідження історії економіки зробили С. Архангельський, І. Гладков, В. Кузишин, А. Люблінська, П. Лященко, К. Пажитнов, Ф. Полянський, В. Семенов, С. Сказкін, С. Струмілін, П. Хромов, А. Чистозвонов, В. Чунтулов, І. Штаєрман та інші.

В Україні над історико-економічними проблемами працюють відомі вчені В. Гринчуцький, Т. Дерев’янкін, М. Звєряков, С. Злупко, С. Мочерний, О. Онищенко, Ю. Пахомов, М. Уперенко, А. Чухно, В. Юрчишин.

Формування історії економічної думки як науки було започатковано в XIX ст. У 1826 р. англійський історик політичної економії Дж. Р. Мак-Куллох з точки зору рікардіанської ортодоксії опублікував «Історичний нарис виникнення науки політичної економії», у 1845 р. ― першу анотовану бібліографію економічної теорії. Ірландський вчений Дж.К. Інгрема опублікував «Історію політичної економії» (1888 р.), що ґрунтувалася на критиці англійської політичної економії з позицій історичної школи. Впродовж кінця XIX − XX ст. з’явилися дослідження економічної думки Ш. Жида і Ш. Ріда, А. Грея, Й. Шумпетера. М. Блауга, Є. Жамса, Б. Селігмена, Т. Негоші, Р. Халброннера та ін.

Утвердження економічної історії та історії економічної думки як самостійних наук обумовило їх викладання в європейських вищих навчальних закладах як окремих навчальних дисциплін. Економічна історія та історія економічної думки ― це обов’язкова складова підготовки економістів, юристів, політологів, соціологів на Заході. Кафедри економічної історії працюють в усіх університетах Європи. У США економічна історія злилася з економічною теорією в одну дисципліну.