11.8. Економічний розвиток європейських країн і сша в період Другої світової війни та її вплив на структуру господарства.

Друга світова війна (1939–1945 рр.) ― це найбільша економічна катастрофа XX ст. У війну було втягнуто понад 60 держав з населенням більш ніж 4/5 жителів планети. Військові дії велися на території 40 держав Європи, Азії, Африки й охоплювали Атлантичний, Тихий, Індійський і Північно-Льодовитий океани. У них брали 110 млн. чол., а загинуло близько 55 млн. Втрати країн-учасниць становили 316 млрд. дол., загальні військові витрати ― 962 млрд. дол., що в 4,5 разу перевищило відповідний показник Першої світової війни.

Економічні наслідки війни:

• руйнування економіки країн-учасниць, особливо країн Західної Європи. Відбулась дезорганізація господарства. Післявоєнна західноєвропейська економіка набула деформованого виду мілітаризованої структури виробництва. Розірвано зв’язки між сферами національних економік. Зросла інфляція, дестабілізувались європейські валюти;

• руйнування міждержавних зв’язків. Так, країни Західної Європи за рахунок власного виробництва могли забезпечити потреби в зерні, бавовні, алюмінію і міді на 40%, свинцю і цинку на 30%, солі й олії приблизно на 15%, рідкому пальному та м’ясі тільки на 10%;

• зосередження 2/3 промислового виробництва і золотого запасу світу в США;

• економічне, моральне та фізичне виснаження населення;

• створення світової системи соціалізму, збільшення кількості країн адміністративно-командної системи;

• здобуття незалежності значної кількості економічно слаборозвинених колоніальних держав;

• початок інтеграційних процесів.

У післявоєнний етап (1945 р. – кінець 1940-х рр.) стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. В європейських країнах зменшилося промислове виробництво. Його рівень у 1946 р. становив порівняно з 1937 р. у Великій Британії 95%, Франції ― 73%, Японії — 30%, ФРН (у 1948 р.) ― 56%. Панувала внутрішня інфляція. Європейські валюти не конвертувалися. Скоротився внутрієвропейський обмін товарами і послугами між європейськими державами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди вживали непопулярних заходів для приватного капіталу: здійснювали контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи в США. Для відбудови господарства Європи, стимулювання економічного зростання були потрібні значні фінансові ресурси. Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку.

Занепад економіки європейських країн та Японії сприяв встановленню економічного панування США. Виробничі потужності цієї країни перевищили потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. Її національна валюта стала основою міжнародної валютно-фінансової системи, всі країни прагнули отримати долар в обмін на свої товари. Одночасно реконверсія господарства в США відповідно до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність оновлення цивільних галузей.

Сполучені Штати Америки у власних інтересах з метою стабілізації світової економіки та політичного становища намагалися допомогти європейським країнам у відбудові господарства. Основою економічної стабілізації країн Західної Європи став план Дж. Маршалла (за ім’ям державного секретаря США Дж. Маршалла) ― програма відновлення та розвитку економіки Європи.

*

Економіка США у роки Другої світової війни та відбудова господарства. Це єдина країна, що зміцнила економіку та міжнародне становище. Національний дохід країни збільшився втричі. Після війни США виробляли 60% світової промислової продукції, їх частка становила 2/3 золотого запасу світу і 1/3 експорту економічно розвинених держав. Найменшими були втрати людських ресурсів: 415 тис. чол. загинули і 671 тис. ― були пораненими.

Збільшилися обсяги промислового виробництва: за 1939–1944 рр. виплавляння сталі зросло на 70%, електросталі та легованої сталі ― більш ніж у 4 рази, прокату ― на 56,7%, видобуток кам’яного вугілля ― на 60%, а коксівного ― в 4 рази, нафти ― на 35%. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна і суднобудівна галузі. Було виготовлено 296,1 тис. літаків; 86,5 тис. танків, 233 тис. гармат, 14 263 тис. кулеметів, автоматів, гвинтівок тощо. В усіх галузях застосовували механізацію, автоматизацію, стандартизацію, спеціалізацію. Разом з тим, почався дефіцит споживчих товарів, що призвело у 1942 р. до встановлення карткової системи.

Війна стимулювала розвиток сільськогосподарського виробництва, обсяги якого за 1939–1944 рр. зросли на 36%. Технічний прогрес зумовив підвищення продуктивності праці. Фермери повністю забезпечували населення продовольством (фермер «годував» 11 осіб), а також експортували сільськогосподарську продукцію в десятки країн світу. Одночасно продовжувалося банкрутство ферм (з 1940 до 1945 р. ― 281 тис. господарств), з’явилося 44 тис. нових великих ферм.

США збільшили обсяги вивозу товарів і капіталу. Так, до війни щорічно експортували 3 млрд. дол., у 1944 р. ― 14 млрд. Лише поставки за ленд-лізом оцінено в 46,7 млрд. дол. Особливо активно американський капітал проникав у країни Британської співдружності (Канаду, Індію, Австралію тощо). Згідно з ухвалою Бреттон-Вудської конференції (1944 р.), долар використовували як міжнародну резервну валюту та світові гроші.

Важливими стимулюючими чинниками економічного зростання були такі: збільшення інвестицій до 76 млрд. дол., у т. ч. державних до 33 млрд., або близько 44% від загальної суми; зростання державного регулювання економіки, у т. ч. замовлень на 175 млрд. дол. за 1940–1944 рр., встановлення контролю за цінами на стратегічні товари, постачання підприємств сировиною, енергоносіями тощо; технічна модернізація промисловості; концентрація виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях.

Перехід до мирного виробництва спричинив зменшення обсягів промислового виробництва. Скоротився випуск продукції в галузях, пов’язаних з військовими потребами, зокрема у сталевар ній, авіаційній, суднобудівній, хімічній. Підвищений попит населення на товари широкого вжитку стимулював розвиток текстильної, харчової, шкіряної, нафтової галузей, розширення житлового будівництва.

Важливе значення для становлення мирної економіки мало державне регулювання суспільного виробництва: було збільшено державні замовлення, у процесі реконверсії розпродано 2800 держпідприємств і надано субсидії приватним фірмам, зменшено податки на 6 млн. дол. Згідно з Актом про зайнятість (1946 р.), держава зобов’язувалася забезпечити максимальну зайнятість, масштаби виробництва і купівельну здатність населення. Передбачалися заходи щодо організації громадських робіт і стимулювання бюджетної політики. Актом про реорганізацію законодавства (1946 р.) запроваджено на початку кожної регулярної сесії Конгресу виступ президента з доповіддю про економічний стан країни і заходи щодо його регулювання. Програма дій уряду охоплювала аналіз наявного рівня зайнятості, виробництва і купівельної спроможності, економічну програму федерального уряду, умови її виконання, рекомендації нового законодавства. Одночасно скасування державного контролю за цінами, ухвалення в 1947 р. закону Тафта-Хартлі про обмеження прав робітників на страйки та посилення впливу держави над профспілками загострили соціальну напругу в країні. Вже восени 1948 р. розпочалася перша в повоєнний період циклічна криза перевиробництва.

Позитивно на економічний розвиток США вплинули соціальна політика президента Трумена (1945–1953 рр.), що забезпечила збільшення погодинної оплати праці до 0,75 дол., страхових виплат і пенсій, будівництва житла; план Маршалла, що зміцнив американські економічні позиції в Європі; війна у Кореї (1950–1953 рр.), що посилила державне втручання в економіку країни і сприяла інвестуванню 30 млрд. дол. у промисловість. У результаті середньорічні темпи промислового виробництва становили 5,85%.

Світове господарство до кінця 1950-х рр. характеризувалося економічною та політичною перевагою США. Американські економісти, взявши за основу кейнсіанську теорію, обґрунтували концепції державного планування та регулювання світового господарства. Серед них ― програми створення «світового картеля» під егідою американського капіталу, здатного, на їх думку, регулювати світову економіку; плани створення «всесвітнього альянсу» і «всесвітнього уряду«’ для міжнародної координації національних економічних систем.

Наслідки Другої світової війни для економіки Великої Британії. Людські втрати в роки Другої світової війни порівняно з іншими країнами незначні — 245 тис. чол. убитих і 278 тис. покалічених. Економічні збитки були відчутнішими: близько 1/4 національного багатства країни (7,3 млрд. ф. ст.). Видатки на військові потреби становили понад 25 млрд. ф. ст. У 1945 р. внутрішній державний борг збільшився за 1939–1945 рр. з 7,24 до 21,5 млрд. ф. ст., зовнішній борг ― до 3,4 млрд. ф. ст. Велика Британія втратила третину закордонних інвестицій, 1/3 торгового флоту. Промислова продукція становила 90% від рівня 1937 р., в таких галузях, як бавовняна, спад становив 50%, у вугільній ― 16%. Проте обсяг військової промисловості збільшився у 5 разів. Велика Британія налагодила масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося наполовину. Через нестачу трудових ресурсів припинився обробіток землі на 1,5 млн га.

Велика Британія втратила вплив на міжнародних торгових і фінансових ринках. Частка країни в світовому експорті скоротилася за 1937–1947 рр. із 11,3% до 9,8%. У 1946 р. дефіцит платіжного бюджету досяг 4 млрд. ф. ст. Однією з причин цього становища було досягнення незалежності в повоєнні роки таких британських колоній, як Бірма, Індія, Цейлон.

Велика Британія посилила економічну залежність від США через поставки за ленд-лізом техніки, зброї, продовольства вартістю до 10 млрд дол. Крім цього США посилили економічні позиції на Близькому Сході та Південно-Східній Азії, де історично панувала Велика Британія.

Економіка Великої Британії була відбудована до 1948 р. Промислове виробництво досягло довоєнного рівня. Але «старі галузі» так і не відродилися.

Упродовж другої половини 1940-х рр. розвиток національної економіки Великої Британії характеризувався посиленням державного регулювання економіки. Програма уряду лейбористів (1945–1951 рр.) за назвою «Обличчям до майбутнього» проголошувала створення «соціалістичної співдружності Великої Британії», формування змішаної економіки, що поєднувала б приватне та державне підприємництво. Реалізація цієї програми охопила систему заходів і мала певні результати.

Шляхом націоналізації було створено потужний державний сектор. У 1945–1948 рр. націоналізовано Банк Англії, такі галузі, як вугледобувна, газова, частково металургійна, електроенергетична, внутрішній транспорт, цивільну авіацію, зв’язок. Це були низькорентабельні галузі, модернізація яких потребувала значних державних інвестицій. Власники отримали 4 млрд. ф. ст. компенсації та 66 млн. ф. ст. за відмову від подальшого освоєння надр. На початку 1950-х рр. уряд консерваторів частково денаціоналізував (шляхом прямого продажу підприємств) чорну металургію.

Уряд лейбористів вважав, що націоналізація сформує умови для планування економіки. З цією метою створено два планових органи ― Раду національних інвестицій і Комітет емісії капіталів, а також Планове економічне управління, що розробило річні кон’юнктурні прогнози та 4-річний план на 1949–1952 рр., за яким стимулювання інвестицій мало забезпечити безкризовий розвиток англійської економіки.

Обмежуючи владу монополій, уряд прийняв антимонопольний закон 1948 р., що перешкоджав утворенню трестів, концернів, конгломератів.

З метою розв’язання продовольчої проблеми в 1947 р. ухвалено чотирьохрічну програму, що гарантувала мінімальні ціни та субсидії для інтенсифікації виробництва. У 1950–1952 рр. сільськогосподарське виробництво зросло вдвічі порівняно із довоєнним, але Велика Британія залишалася країною-імпортер­ом продовольства та сировини. Переважали ферми на орендованій землі площею до 16 га. Основну товарну продукцію виробляли ферми понад 60 га, кількість котрих становила приблизно четверту частину.

Ліквідація дефіциту держбюджету та платіжного балансу базувалася на програмі суворої економії, що передбачала збільшення податків і скорочення державних видатків на соціальні потреби. Так, уряд почав примусово регулювати заробітну плату, а в 1948 р. — «заморозив».

Для поліпшення фінансового становища Велика Британія змушена була узяти в США кредит у 4,4 млрд. дол. Після виплати 650 млн. дол. боргів за ленд-лізом (на купівлю американських товарів протягом 5 років) товарний кредит становив фактично 3,75 млрд. дол. з розрахунку 2% річних упродовж 50 років. Оскільки в США в 1946 р. відмінено державний контроль за цінами, кредит було використано у цьому ж році. Велика Британія також зобов’язалася здійснювати вільний обмін фунта стерлінгів на долар, ця спроба в липні 1947 р. була невдалою. Таким чином, Велика Британія була змушена приєднатися до плану Маршалла. Допомога оцінювалася в 2,7 млрд. дол., з них лише 0,4 млрд. дол. як позики за умови американського контролю, останні ― продовольство. Під тиском США Велика Британія в 1949 р. провела девальвацію фунта стерлінгів з 4,03 до 2,3 дол. Це розширило експортні можливості англійських компаній, одночасно обмежило роль фунта стерлінгів як міжнародної валюти та сприяло зростанню цін на внутрішньому ринку.

Стимулюючим чинником стала мілітаризація економіки, пов’язана із входженням країни в 1949 р. до Північно-Атлантичного союзу (НАТО) та військовими замовленнями США у зв’язку з війною в Кореї.

Економіка Франції у період Другої світової війни та перші післявоєнні роки. З червня 1940 р. до 1944 р. Франція була окупована гітлерівською Німеччиною. Війна завдала країні великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд. довоєнних франків. Країна втратила 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень розвитку промисловості в 1944 р. порівняно з довоєнним становив 38%, сільського господарства ― 60%. До Німеччини було вивезено 600 тис. французів на каторжні роботи. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Посилилася інфляція. Кількість паперових грошей збільшилася порівняно з 1938 р. у 6 разів. Розпадалася французька колоніальна система. Капіталовкладення за кордоном зменшилися порівняно з довоєнними показниками на половину, порівняно з 1913 р. ― у 10 разів.

Відбудову промисловості було завершено в 1947 р., сільського господарства ― в 1950 р. Її результатом стало створення державного сектору, що охопив 1/3 національного майна країни, 20–25% промислових потужностей, 75% загальних перевезень, 50% ресурсів банківсько-кредитної системи, 33% зайнятого населення. Було націоналізовано підприємства вугільної, газової, авіаційної, електроенергетичної галузей, автомобільні заводи «Рено», п’ять банків, страхові компанії, ощадні каси. Частка державних виробничих інвестицій у ВНП становила 35–25% від загальної суми.

У 1948 р. проведено девальвацію франка, його золотий вміст зменшився на 44% і становив 5% від рівня 1913 р.

У результаті реформування соціальних відносин відновлено 40-годинний робочий тиждень, оплату позаурочної праці та відпуски. Підвищено заробітну плату, введено державну систему соціального страхування, встановлено пенсійний вік із 65 років. Сільські жителі почали отримувати пільгові позики.

У червні 1948 р. Францію було включено у систему заходів плану Маршалла. За 1948–1951 рр. країна отримала кредити, продовольство, обладнання на суму 2,5 млрд. дол. До 1958 р. допомога США досягла 12 млрд. дол. Це дало змогу переоснастити промисловість на основі новітніх технологій та одночасно призвело до посилення американського капіталу в нафтопереробній, електротехнічній, автомобільній галузях, у французьких колоніях. Уряд Франції був змушений надавати американцям інформацію про стан економіки країни.

Економіка Німеччини в роки Другої світової війни зазнала значно більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські держави разом узяті. Німеччина втратила 7 млн. осіб, понад 2 млн. стали інвалідами. Восени 1944 р. почалася дезорганізація економіки. Випуск продукції в усіх галузях промислового комплексу скоротився на 10–65%. У січні 1945 р. промислове виробництво зупинилося, у березні почалась енергетична криза. Державний борг досягнув 390 млрд. марок, що в 5 разів більше, ніж національний дохід 1938 р. У 1946 р. обсяги промислового виробництва зменшилися до 1/3 від рівня 1939 р., сільськогосподарського ― до рівня Першої світової війни. Інфляція становила 600% порівняно з довоєнним рівнем. Кількість грошей в обігу зросла в 5 разів. Дефіцит практично всіх товарів і гіперінфляція катастрофічно погіршили становище народу. Отже, у повоєнний період стартові позиції Німеччини були гіршими порівняно з Великою Британією і Францією. Становище ускладнив поділ країни в 1949 р. на Федеративну Республіку Німеччини (ФРН) та Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

Стабілізаційним чинником розвитку ФРН була допомога за планом Маршалла (1948–1951 рр.) та програма уряду. Розпобленва на основі неоліберальних реформ. Наприкінці 1949 р. обсяги промислового виробництва досягли рівня 1936 р. (найвищі показники довоєнного періоду), а в кінці 1950 р. перевищили його на 14,4%. У 1951–1952 рр. почалося зниження цін при зростанні заробітної плати. Важливе значення мала система соціального страхування, куди спрямовували 15% національного доходу.