Заняття 18. Культура новітньої історичної доби і криза цивілізації

Криза культури, що настає на межі 19–20 століть, пов’язана з наступними явищами.

1. Утвердження імперіалізму як найвищої стадії розвитку тодішнього капіталізму – прагнення світового панування, тенденція монополізації (створення трестів, синдикатів, концернів) та етатизації (одержавлення всіх суспільних сфер життя – і в такий спосіб тотальний контроль над людиною і суспільством.

2. Відмова від традиційних гуманістичних цінностей, що знайшло свій вияв у модерністському (“декадентському”) мистецтві, започаткованому Полем Верленом і Артюром Рембо.

3. Панування принципу насильства, реалізація “волі до влади” за Ф. Ніцше. Цю концепцію зокрема втілювало мистецтво футуризму. На практиці цей принцип зі знаком “мінус” реалізувався в Першій світовій війні, створенні фашистських режимів в Італії та Німеччині – зі знаком “мінус”; Великій Жовтневій соціалістичній революції в Росії та революціях в інших країнах земної кулі, не тільки в Європі (Мексика, Китай) – зі знаком “плюс”.

Отже, криза цивілізації у ХХ столітті знайшла своє вираження у двох світових війнах, революційних потрясіннях, світовій екологічній катастрофі.

Війни, цей засіб насильницького вирішення суспільних проблем, з глибокої давнини привертали увагу філософів. Мислителі минулого схильні були розглядати війни не тільки в контексті способів вирішення найбільш складних суспільних проблем, але й у контексті космологічному – як вічне протиборство між силами добра і зла. Погляд Геракліта (520–460 рр. до н.е.) на війну як вселенське начало справив суттєвий вплив на розвиток багатьох культурно-філософських течій.

Т. Гоббс (1588–1679) вважав війну “всіх проти всіх” вихідним природним етапом людства. Нагадаємо, що Гоббс був англійським матеріалістом (казав, що віра в бога – лише виплід уяви), сучасником англійської буржуазної революції. К.Маркс писав про однобічність матеріалізму Гоббса: “Чувственность теряет свои яркие краски и превращается в абстрактную чувственность геометра. Физическое движение приносится в жертву механическому или математическому движению”. Світ за Гоббсом – сукупність тіл, що є підлеглими законам механічного руху. Гоббс писав, що інстинкт самозбереження диктує людині 2 альтернативні прагнення: збереження власного суверенітету і прагнення влади над іншими. Звідси природний стан війни всіх проти всіх. Вихід один: люди погоджуються втратити частку особистої свободи, підкорившись владі, з метою покінчити із всезагальною війною.

Тільки в кінці 18 століття у свідомості багатьох мислителів сформувалося розуміня війни як явища, несумісного з моральними принципами. Велика заслуга у виробленні цього розуміння належить французькому абату Сен-П’єру (1658–1743), який висунув ідею створення конфедерації європейських держав, у рамках якої стало б можливим урегульовувати конфлікти між державами та їх урядами.

Для Й.Г. Гердера (1744–1803) мир є природним станом людського роду, війна ж – наслідок глибоких соціальних суперечностей. Однією з конституційних умов майбутнього мирного співіснування він називав принцип демократичного патріотизму, який ґрунтується на повазі до власного й інших народів.

І. Кант (1724–1804) у трактаті “Вічний мир” обґрунтовував ідею про можливість досягнення миру між народами, яка випливає із закономірності морального прогресу людства. Реалізацію цієї ідеї він пов’язував з перебудовою внутрішньої організації держав, щоб не глава держави, а народ вирішував питання – бути чи не бути війні.

Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву те, що ядерна війна неминуче призвела б до так званої “термоядерної ночі” і вимерзання всьогоживого на нашій планеті. Ідея згубності і безперспективності гонки озброєнь, а також здатності людства протистояти розв’язанню ядерної війни ще в 1955 році знайшла свій вираз у маніфесті Б. Рассела (1872–1970) і А. Ейнштейна (1879–1955). Ми багато знаємо про Ейнштейна, набагато менше про Рассела. Бертран Рассел – англійський громадський діяч, соціолог-мораліст; заперечував матеріалістичну теорію відбиття, але, водночас, виступав противником релігії, обстоював атеїстичні погляди. Був активним борцем проти фашизму. В “Маніфесті Рассела-Ейнштейна” наголошувалося, що люди повинні думати не про те, які кроки зробити для воєнної перемоги того чи іншого політичного угруповання, а про те, як запобігти збройному зіткненню, результат якого буде катастрофічним для всіх сторін.

Так, ХХ століття не було легким для людства. Світові війни забрали до 100 мільйонів життів. У війнах ХХ століття катастрофічно росла кількість жертв серед мирного населення. У Першій світовій вона склала 5% усіх жертв, у Другій – 75%, у 150 наступних “малих” війнах цей показник досяг 80–90 відсотків. Вважається, що масова загибель мирного населення пов’язана з появою авіації і зброї масового знищення. Але, мабуть, не менше значення має і збільшення густоти населення.

Із стародавніх часів війни велися для захоплення нових земель, рабів і здобичі. За теорією пасіонарності Л. Гумільова, війни – зіткнення старіючих етносів з молодими, в яких накопичилася енергія для боротьби за життєвий простір і земні блага. Полюбляють воювати люди, яких неможливо зайняти мирною працею. Найвойовничішими завжди були горці, які мали високий рівень приросту населення, і мешканці напівпустель, де земля не надавалася для обробітку. Війна їх виручала: перемогли – годувалися за рахунок воєнної здобичі, зазнали поразки – зменшилася кількість населення, яке треба годувати.

Хвороби, епідемії, стихійні лиха обмежують ріст населення не менше, ніж війни (хоча у ХХ столітті вплив таких знегод на людину значно зменшився). Найбільше жертв у разі таких надзвичайних ситуацій – у неблагополучних країнах. СНІД найбільшу “данину” збирає у країнах Африки. Вірменський землетрус 1988 року забрав десятки тисяч життів. А такої ж сили землетрус у Каліфорнії – всього кілька чоловік, бо добротні будівлі із захистом від сейсмічних поштовхів витримали стихійне лихо.

Не менш важливою глобальною проблемою є врятування людства від еклогічної катастрофи. Якщо сучасні темпи зростання населення світу, індустріалізації, мілітаризації, забруднення навколишнього середовища і виснаження ресурсів будуть зберігатися, то в певний момент ХХІ сторіччя станеться екологічний апокаліпсис – адже промисловість перетворює у непотріб 98–99% використовуваної сировини. На кожного жителя Землі припадає щороку понад 20 тонн різноманітних відходів. Людство зіткнулося з «парниковим ефектом», з «озоновими дірками», відлигою в арктиці і небезпекою забруднення Антарктиди. Якщо в США лише 1% населення проживає на території, небезпечній з точки зору санітарних вимог, то в Україні в таких умовах перебувають 20%, смертність в Україні за роки незалежності жахливо випередила народжуваність, народ вимирає (це наслідок руйнації системи управління державою).

Гублячи природу, людина і сама морально деградує. Альтернативою екологічній катастрофі може стати лише екологізація свідомості людей, що передбачає вироблення у кожного твердих понять про взаємодію людини з природою. Методологічними основами формування екологічної свідомості можуть служити ідеї неоплатоніків про еманацію (від лат. Emanatio – витікання), тобто розповсюдження божественного на всі ступені розвитку універсуму (світу), а також Ф. Шеллінга – про тотожність духу і природи, романтиків – про співпрацю людини і природи, представників пантеїзму – про одухотвореність природи. (Пантеїзм, як відомо, вчення, що максимально зближує поняття “бог” і “природа” (грецьк pan – все + theos – бог); існував у двох формах: натуралістичний (Д. Бруно, Б. Спіноза) та містичний (Й. Екхарт, М. Кузанський)).

Ці проблеми посідали важливе місце у творах Т. де Шардена (1881–1955). Філософ, синтезуючи дані науки та релігійний досвід для розкриття змісту еволюції Всесвіту, вперше формулює положення про ноосферу (сферу розуму). Його вченню притаманний панпсихізм – утвердження наявності духовногоначала в усіх природних явищах.

Заслуговує на увагу ідея першого президента Української Академії Наук В.І. Вернадського (1863–1945) про закономірність переходу біосфери в ноосферу.

І все ж ХХ століття – доба новітньої історії, яка відійшла у минуле – подарувало безліч цікавого, безліч відкриттів. Нагадаємо лише деякі приклади.

1903 – перший політ братів Райт на аероплані;

1915 – побудовано та застосовано на полі бою танк;

1930 – рік народження звукового кіно;

1932 – рік народження телебачення;

1942 – побудовано ядерний реактор;

1945 – підірвано перші ядерні бомби;

1947 – винайдено транзистор, що спричинило переворот в електроніці;

1957 – запущено перший штучний супутник Землі;

1961 – перша людина – Ю. Гагарін – укосмосі;

1967 – вперше здійснено операцію з пересадки серця;

1969 – перші люди висадилися на Місяці;

1975 – створено перший персональний комп’ютер;

1983 – почалося використання сотових телефонів;

1997 – клонування вівці Доллі

тощо.

Тиким чином, бачимо ХХ століття як кризовий період культури, що пов’язано з відомими соціально-політичними та економічними особливостями розвитку країн. Негативні тенденції кризи культури знайшли своє закінчене втілення в антикультурі фашистської Німеччині, позитивні – в культурі Радянського Союзу. Почавшися кризою світового значення – кризою капіталістичного розвитку цивілізації, ХХ століття кризою і закінчується – кризою соціалістичного способу життя.