Заняття 26. Пам”ятники історії і культури україни

Пам’ятники історії та культури віддзеркалюють основні етапи розвитку людського суспільства, закономірності історичного процесу.

В цих пам’ятниках втілилися етичні й естетичні, соціальні і політичні ідеали народу.

Розроблені 1918–1924 рр. декрети Радянської влади вперше в історії України заклали основу державної системи охорони пам’ятників.

За типологічними особливостями пам’ятники історії та культури розподіляються на 5 основних видів:

1. пам’ятники історії – будівлі, споруди, що повя’зані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства, держави, а також із розвитком науки, техніки, культури й побуту народів, з життям видаптних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, діячів науки і мистецтва;

2. пам’ятники археології – городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень та інших споруд, старовинні предмети, місця стародавніх поховань;

3. пам’ятники міського будівництва і архітектури – архітектурні ансамблі й комплекси, частини міст стародавньої забудови; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури і народного зодчества, садово-паркові ансамблі;

4. пам’ятники мистецтва – твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного й інших видів мистецтва;

5. документальні пам’ятники – стародавні письмові, графічні (малюнки) документи, кінофотодокументи й звукозаписи, рукописи, архівні зібрання, фольклорні, музичні записи, рідкісні друковані видання.

Стаття 54 Конституції України говорить: “Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами”.

Тут варто принагідно (стосовно вислову “за її межами”) згадати історію зі скарбом Павла Полуботка.

Буцімто Павло Полуботок, український козацький полковник, був призначений Петром Великим гетьманом України. Однак між цими людьми не було міцної згоди, ставилися вони один до одного з підозрою. Петро І приставив до гетьмана Малоросійську колегію для контролю й шпіонажу.

Полуботок 1720 року таємно переправляє у Велику Британію мільйон фунтів стерлінгів, що були покладені на його ім’я в англійський банк. При грошах знаходився лист, у якому зазначалося, що:

1. сума буде приносити 2, 25% річного приросту – що подвоїть капітал через 10 років;

2. в разі смерті Полуботка гроші можуть бути видані лише його прямому спадкоємцю по чоловічій лінії в присутності представника Вільної України.

1724 року Петро І дізнався про існування банківського рахунку від одного зі своїх агентів, викликав Полуботка під якимось приводом до Петербургу і кинув у Петропавлівську фортецю. Полуботка “активно” катували і він цього ж року помер від тортурів. Один з відомих істориків – Бантиш-Каменський – розповдає про розмову гетьмана з царем, що прийшов до в’зня напередодні його смерті. Полуботок сказав Петрові:

• Ты бросил меня в этот мерзкий каземат потому только, что родина моя – возлюбленная Украина. Берегись! Я назначаю тебе свидание на Страшном Суде, где бог будет нам судьёю!

В останні півтора десятилітття періодично зову і знову спливає тема скарбу Павла Полуботка, пошуків його і шляхів повернення до України.

Таким чином, підсумовуючи коротко викладений матеріал, ще раз нагадаємо: пам’ятники історії та культури відтворюють головні етапи еволюції суспільства, закономірності історії народу. В них втілюються етичні й естетичні, соціальні і політичні ідеали. Державна система охорони пам’ятників України формується тільки в період новітньої історії.