Заняття 6. Культура первісного суспільства

Первісна культура відіграла значну роль у подальшому розвитку людства. Саме з цього культурно-історичного періоду починається історія людської цивілізації, формується людина, виникає суспільство, зароджуються такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства. За найновішими даними воно бере початок не менш ніж півтора мільйона років тому, а закінчується в межах останніх п’яти тисяч років.

В науці існує кілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна. Найважливішою є археологічна, в основу якої покладено відмінності в матеріалі й техніці виготовлення знарядь праці. Йдеться про поділ на три віки – кам’яний, бронзовий і залізний.

Первісне суспільство – тобто кам’яний вік – поділяється на палеоліт (давній кам’яний), мезоліт (середній кам’яний) і неоліт (новий кам’яний).

Приблизні хронологічні межі бронзового віку – кінець третього – початок першого тисячоліття до н.е. На початку першого тисячоліття до н.є. настає залізний вік.

Основою життя найдавніших людей були такі дві галузі господарства, як збирання і мисливство, співвідношення котрих у різні історичні епохи і в різних географічних умовах було неоднаковим. Проте саме мисливство було більш прогресивною галуззю господарства; ця форма трудової діяльності демонструвала людям силу колективізму. Перехід навіть до найпростіших трудових операцій міг відбутися лише в колективі, в умовах стадних форм поведінки.

Цікава думка зустрічається в книзі скандально відомого В. Різуна (Суворова): «Как началась человеческая цивилизация? Очень просто. Большой зверь – уже не обезьяна, но пока ещё не человек – собрал зёрнышки в горсть. Дальше было 2 пути. Первый – простой и привлекательный. Сунуть их в рот и проглотить. Второй путь был менее привлекательным: расковырять землю дубиной, высыпать туда зёрна и ждать год. Большой зверь вздохнул глубоко и высыпал зёрна в землю. Вот именно в тот момент он и стал человеком. Он пожертвовал сегодняшним днём ради завтрашнего».

У зв’язку з вищезазначеним для нас є особливо цікавою робота Ф. Енгельса “Роль труда в процесі перетворення мавпи в людину” – наукова праця, в якій Енгельс викладає свої погляди на походження та розвиток людини. Ця робота була написана 1876 року, а вперше надрукована 1896 року.

Ч. Дарвін довів походження людини зі світу тварин й розкрив це питання з біологічного боку. Але повного вирішення проблеми не було – оскільки не було опрацьовано соціологічний бік питання. Таке вирішення і дає Енгельс. Погоджуючись із походженням людини з тваринного світу, Енгельс зосереджує увагу на питанні про соціальні закономірності, що зумовили виникнення людини. Головним чинником у перетворенні мавпи в людину був труд, трудова діяльність – те, що є властивим лише людині. “Труд, – зазначає Енгельс, – створив саму людину”. Для переходу від мавпи до людини потрібні певні передумови. Вирішальними серед них вважаються перехід мавпоподібних предків людини до прямої ходи й вивільнення передніх кінцівок. Але передні кінцівки їхні були здатні лише до найпростіших операцій. В людські руки вони перетворилися лише в результаті труда, котрий протягом тисячоліть вдосконалював їх. Рука, таким чином, є не тільки органом труда, але і його продуктом. Розвиок руки, спричинений трудом, здійснював вплив на весь організм. Людське мовлення завдячує своїм виникненням саме праці. Саме в процесі труда в людей з’явилася потреба щось сказати одне одному.

Під впливом труда і членороздільної мови йшов посилений розвиток мозку. Паралельно до цього тривав розвиток органів чуття. Розвиток мозку й органів чуття, розвиток свідомості, здатності до умовиводів тощо в сою чергу здійснювали потужну зворотну дію на розвиток труда й мови.

Підтвердженням справедливості думок Енгельса про роль мови в розвиткові людського мозку стало вчення академіка І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, про другу сигнальну систему (мовлення).

З виділенням людини з царства тварин, з виникненням “готової людини” виникає новий елемент, що потужно вплинув на процес розвитку людини, – стадо перетворюється в суспільство. “И в чём же опять мы находим характерый признак человеческого общества, отличающий его от стада обезьян? В труде», – пише Енгельс.

Труд починається з виготовлення знарядь. Виготовлення і використання знарядь мало винятково важливе значення для всього подальшого розвитку людини. Воно створило для людини можливість жити в найрізноманітніших природних умовах. Тварина спроможна лише користуватися природою. Людина ж за допомогою знарядь заставляє природу слугувати своїм цілям. Людина пристосовується до природи шляхом зміни своїх штучних органів – знарядь виробництва. Зростання виробничих сил і передусім знарядь виробництва – ось що визначає розвиток людини й суспільства. Енгельс коротко характеризує шлях цього розвитку. Далі Енгельс показує, що людина завдяки труду досягає панування над природою. «И это является последним существенным отличием человека от остальных животных, и этим отличитем человек опять-таки обязан труду».

Робота Енгельса “Роль труда…”, яка згодом стала однією з складових частин книги Енгельса “Діалектика природи”, повністю заперечує релігійні й ідеалістичні теорії з цього важливого питання – хоч не всі можуть погоджуватися з концепцією Дарвіна–Енгельса.

Отже, повернімося до початкової форми організації суспільства – первісного людського стада (праобщини). Значні зрушення в розвитку виробництва спричинилися до великих змін в організації суспільства. Зростання технічної озброєності людини в її боротьбі з природою створило умови для існування відносно сталих господарських колективів. В добу палеоліту вдосконалюються знаряддя праці й уся господарська діяльність людини. На зміну загостреному каменю та дрючку приходять дерев’яний спис. В епоху палеоліту з’являється примітивний рибальський гачок. Важливим мисливським знаряддям стає бумеранг, головним знаряддям збиральництва – палиця-копачка. В мезоліті з’являється “зброя дальньої дії”: списометалка – попередниця лука, сам лук і стріли. Важливою подією в історії культури стає приручення собаки. Добу неоліту на території нинішньої України репрезентує трипільська культура (5–3 тисячоліття до н.е.). Вчені різних країн світу розробили гіпотезу, згідно з якою територія Праукраїни, можливо, була прабатьківщиною індоєвропейських народів, що трипільці – це і є “арії”.

На відміну від праобщини рід був уже цілком сформованим людським суспільством. Зародки первісного колективізму, тісне співробітництво і згуртованість членів роду досягли у ньому найвищого розвитку. Відносини споріднення при цьому усвідомлювалися як відносини економічні.

В епоху пізнього палеоліту розширення території, заселеної людьми, сприяло їх расовій диференціації. Європеоїдна раса сформувалася переважно в Європі, монголоїдна – в Азії, представники негроїдної раси населяли Африку та Австралію.

Як єдина епоха в розвитку первіснообщинного ладу родова община пройшла довгий шлях історичного розвитку. Важливим рубежем, що його подолало первісне людство в цю епоху, був перехід від привласнюючого господарства до виробляючого. Це дає підставу розрізняти ранньородову общину мисливців, збирачів, рибалок і пізньородову общину землеробів-скотарів.

Первісна община була общиною рівних, але в умовах жорстокої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні члени виробничого колективу. В ранньородовому суспільстві діяли антилюдські звичаї умертвління перестарілих сородичів, які втратили працездатність.

Питання, пов’язані з виникненням художньої культури, мистецтва при родовому ладі, вирішуються таким чином, що мистецтво було пов’язане з трудовою діяльністю людини. В музиці вокальна форма передувала інструментальній. Взагалі музичні інструменти виникають дуже рано: це ударні пристрої з двох шматків дерева або натягнутого шматка шкіри, щипкові інструменти, сурми, свистки. До найдавніших форм мистецтва належать танці: це імітація сцен полювання, щлюбних стосунків, воєнних сутичок тощо.

Тобто в художній культурі ми вже бачимо елементи віддзеркалення раціонального світогляду. Виникають також елементи ірраціонального світогляду, коли людина намгалася пояснити сама собі все, що відбувається навколо неї, в природі. Зародками майбутніх релігійних вірувань були первісні тотемізм, фетишизм, магія і анімізм. Особлива роль належить анімізму; сам термін ввів до наукового обігу англійський етнограф Е. Тайлор (1832–1917), котрий написав книгу “Первісна культура”, присвячену питанням походження і розвитку релігії. Тайлор розглядає анімізм – віру в душі й духів – як зародок, з которого розвинулися всі релігії. Тайлор зазначає: «Из представлений о связанной с человеком душе развились представления об отдельно существующих духах, ставших олицетворением природных стихий, растений и животных. Отсюда идёт прямая линия к политеистическим представлениям о пантеоне богов, олицетворяющих силы природы, и, наконец, к монотеистической вере в единого бога».

У найранніших видах релігії були початки не лише фантастичних уявлень – віри, а й священнодіянь – культової практики. Тривалий час вона не становила таємниці: здійснення релігійних церемоній було доступне всім – і тільки згодом, з розвитком вірувань і ускладненням культу – виконання останнього вимагало спеціальної фахової підготовки, яку і проходили певні люди: чаклуни, шамани тощо.

Духовній культурі общини було властиве тісне переплетіння раціональних та релігійних уявлень. Так, лікуючи рану, первісна людина застосовувала і лікарські рослини, і, приміром, магічні нашіптування. Взагалі всі форми культури первісних людей тісно перепліталися. Свідомість була синкретичною (нерозчленованою).

Суспільний поділ праці супроводжувався розвитком обміну. Це вже був не дарообмін періоду ранньородової общини, а справжній економічний обмін. Частина продукції почала вироблятися безпосередньо для обміну, тобто в якості товару. Цей обмін сприяв формуванню в суспільстві уявлень про еквівлентність предметів, що обмінюються, виникненню мірил вартості і засобів обміну. Ними ставали найрізноманітніші предмети, які мали цінність через свою рідкісність або вкладену в них працю: намиста із зубів тварин, мушлі, орнаментований посуд тощо.

З розвитком обміну вдосконалювалися засоби сполучення. З’явилося колесо, набули поширення колісні вози. Розпочалося спорудження доріг, з’явилися кораблі з вітрилами й веслами. З середини другого тисячоліття до нашої ери в якості тяглової сили почали використовувати коня.

Подальший розклад общинно-родового ладу був зумовлений подальшим зростанням продуктивних сил, формуванням стратифікованого суспільства «доіндустріальної цивілізації».

Таким чином, ми з’ясували, що в саме в часи первіснообщинного ладу виникає суспільство як таке, зароджуються перші форми людської духовності: релігія, мораль, мистецтво. Велике значення для наукового аналізу первісної культури мала робота Ф. Енгельса «Роль труда в процесі перетворення мавпи в людину» – складова його великої книги «Діалектика природи». Крім того, слід звернути увагу на книгу англійського етнографа Е. Тайлора (1832–1917) під назвою “Первісна культура”.