- •Кафедра філософських і соціально-політичних наук
- •Заочне відділення
- •Анотація розділів програми
- •Плани семінарських занять
- •Тематика контрольних робіт
- •Запитання до іспиту
- •Заняття 1. Предмет дослідження, методологія і методика українознавства. Українознавство і культура.
- •Заняття 2. Зміст і еволюція поняття “культура”
- •Заняття 3. Сучасні соціокультурні трансформації українського суспільства
- •Заняття 4. Методологічні основи культурології
- •Заняття 5. Історичний аналіз культурологічних концепцій
- •Заняття 6. Культура первісного суспільства
- •Заняття 7. Культура рабовласницького суспільства
- •Заняття 8. Культура стародавньої греції
- •Заняття 9. Культура риму
- •Заняття 10. Культура візантії
- •Заняття 11. Культура середньовіччя
- •Заняття 12. Культура епохи відродження
- •Тупой, бессмысленной толпы –
- •Заняття 13. Культура доби реформації
- •Заняття 14. Культура періоду просвітництва
- •Попів за те там мордовали
- •Заняття 15. Культура періоду “вільної конкуренції”
- •Заняття 16. Модернізм в європейському мистецтві
- •Заняття 17. Культура сша в контексті формування американської нації
- •Заняття 18. Культура новітньої історичної доби і криза цивілізації
- •Заняття 19. Українська національна символіка як чинник культури
- •Гей, щоб наша червона китайка
- •Чогось здогадав /…/
- •Заняття 20. Історія народної освіти в україні
- •Заняття 21.
- •Історія української журналістики
- •Заняття 23. Українська видавнича справа
- •Заняття 24. Бібліотеки і музеї україни
- •Заняття 25. Історія клубної справи в україні
- •Заняття 26. Пам”ятники історії і культури україни
- •Заняття 27. Етапи історії розвитку української мови
- •Заняття 29. Розвиток української дореволюційної літератури
- •Заняття 30. Шляхи розвитку української літератури після 1917 року
- •Заняття 32. Українське образотворче мистецтво
- •Заняття 33. Історія української музики
- •Заняття 34. Український театр
- •Заняття 35. Українське кіномистецтво
- •Заняття 36. Українська народнопоетична творчість
- •Заняття 37. Українська національна ідея як культурне явище
- •Післямова
- •Література
- •65009, М. Одеса, вул. Генуезька, 22
Заняття 25. Історія клубної справи в україні
До революційних подій 1917–1920 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, існувала незначна кількість культурно-освітніх (клубних) закладів. Більшість із них утримувалася на кошти благочинних товариств. Дворянські, купецькі, офіцерські, ділові клуби з’явилися ще у 18–19 століттях. Це були заклади вузько станові, такі, що обслуговували привілейовані верстви населення.
В кінці 19 – на початку 20 століття в Києві, Харкові, Одесі, а також у Петербурзі відкрилися українські клуби, що являли собою культурно-освітні громадські організації, які створювалися з метою розповсюдження освіти й культури серед народу. При них діяли бібліотеки, читальні, лекційні й театральні зали, організовувалися гуртки, курси.
Легальні робітничі клуби – центри політичного об’єднання і самоосвіти пролетаріату – були створені в роки російської революції 1905–07 років в багатьох містах України (Києві та ін.).
Із настанням реакції вони були закриті. Легально існували лише народні будинки й організації “Просвіти”. 1908 року за ініціативою М. Лисенка в Києві було організовано “Український клуб”, який став центром демократичного напрямку (1912 року клуб закрито).
На 1913 рік в Україні нараховувалося 48 клубних закладів.
Після Жовтневої революції в україні розгорнувся рух за створеня і розвиток культурно-освітніх закладів. У 20-ті роки почали діяти робітничі клуби у Харкові, Катеринославі, Києві, Полтаві тощо.
1920 року український уряд прийняв постанову про створення при Наркомпросі Головного комітету політпросвіти для керівництва культурно-освітньою роботою на території республіки.
1920 року в Україні з’явилися нові політико-просвітницькі заклади – сільські будинки (сільбуди). При них працювали бібліотеки, пункти ліквідації неписьменності, різні гуртки (в першу чергу – антирелігійні), самодіяльні театри, хори тощо.
В роки індустріалізації були створені палаци культури в Києві, Харкові, Донецьку, інших обласних центрах.
Під час масової колективізації на початку 30-х років на базі сільбудів створювалися будинки колективіста, потім реорганізовані в будинки культури.
В роки Великої Вітчизняної війни німецько-фашистськими окупантами зруйновано в УРСР більш ніж 19 тисяч клубних закладів. Після визволення України була відновлена і поширена мережа клубних закладів, яких у 1950 році налічувалося майже 29 тисяч.
Станом на 1991 рік в УРСР діяли 20,5 тисяч клубних закладів. За приналежністю вони розподілялися на державні, профспілкові, колгоспні й відомчі.
Поряд із традиційними (лекції, бесіди, доповіді, зустрічі, тематичні вечори) використовувалися такі форми роботи, як народні університети, госпрозрахункові гуртки. При будинках культури працювали музеї бойової слави, спортивні секції, кінозали, аматорські об’єднання (фотоклуби, клуби любителів поезії, клуби вихідного дня, клуби інтернаціональної дружби, дискотеки й дискоклуби),
Події серпня 1991 року зруйнували здобутки клубної справи на всьому пострадянському просторі, завдавши нищівного удару по культурі.
Таким чином, відроджувати культурну клубну справу дуже важко, оскільки клубний рух за останні півтора десятиліття пішов по зовсім іншій дорозі, далекій від справжньої культури.