123. Порушення функції паращитоподібних залоз: причини, механізми, прояви.

Гіпофункція прищитоподібних залоз, яку позначають як гіпопаратиреоз, може мати такі причини:

1) випадкове ушкодження або видалення прищитоподібних залоз при операціях на щитоподібній залозі;

2) ушкодження їх при лікуванні радіоактивним йодом хвороб щитоподібної залози;

3) автоімунні ушкодження залоз;

4) уроджене недорозвинення прищитоподібних залоз, яке часто поєднується з аплазією тимуса і дефектами серця;

5) нечутливість клітин-мішеней до дії ПТГ — псевдогіпопаратиреоз. При цьому рівень ПТГ у крові може бути нормальним і навіть підвищеним. Вважають, що в переважній більшості випадків псевдогіпопаратиреозу його причиною є генетично зумовлені дефекти передавання сигналу від мембранних циторецепторів до ефекторних структур через систему внутрішньоклітинних посередників (месенджерів), пов’язаних з функціями G-білків.

Псевдогіпопаратиреоз є складовою частиною так званої мультигормональної резистентності, відомої як синдром уродженої остеодистрофії Олбрайта. При ньому нечутливість до ПТГ поєднується з нечутливістю й до інших гормонів, що реалізують свою дію через однакові месенджерні механізми, - тиреотропного, фолікулостимуляційного і лютеїнізуючого гормонів.

Основні прояви. Кардинальною ознакою гіпопаратиреозу є зменшення рівня іонів кальцію в плазмі крові - гіпокальціємія. Вона обумовлює розвиток паратиреопривної тетанії, що виявляє себе різким підвищенням нервово-м’язової збудливості, множинними фібрилярними скороченнями м’язів усього тіла. Потім виникають напади клонічних судом, що переходять у тонічні. Судомні скорочення можуть поширюватися і на внутрішні органи (пілороспазм, ларингоспазм). Під час одного з таких нападів настає смерть. Зменшення рівня кальцію у крові веде до порушень центральної нервової системи: виникає емоційна нестабільність, з’являється відчуття страху, депресія; можливі галюцинації, різні варіанти психозів тощо. При хронічному гіпопаратиреозі у тварин розвивається клінічна картина паратиреопривної кахексії. Вона характеризується схудненням, анорексією, підвищеною нервово-м’язовою збудливістю, диспепсією й різноманітними трофічними порушеннями.

Гіперфункція прищитоподібних залоз - гіперпаратиреоз - може мати дві групи причин:

І. Первинний гіперпаратиреоз. Він виникає внаслідок патологічних процесів, що розвиваються в прищитоподібних залозах. До таких відносять:

а) доброякісні пухлини - аденоми (75-80 % усіх випадків хвороби);

б) первинну гіперплазію залоз, яка може мати дифузний чи вузловий характер;

в) злоякісні пухлини, що розвиваються із секреторних епітеліальних клітин прищитоподібних залоз.

Крім того, первинний гіперпаратиреоз може бути одним із багатьох проявів складних синдромів, зумовлених цілим рядом генетичних дефектів:

а) синдром множинних ендокринних пухлин І типу (MEN-1). Він виникає внаслідок мутації одного з генів-супресорів пухлинного росту та виявляє себе появою аденом і гіперплазією прищитоподібних залоз. Може мати як сімейний, так і спорадичний характер;

б) синдром множинних ендокринних пухлин II типу (MEN-2). Його виникнення пов’язане з мутаціями гена, що кодує тирозинкіназні рецептори клітин;

в) сімейна гіпокстьціурична гіперкальціємія — автосомно-домінантна хвороба, що характеризується зменшенням чутливості клітин прищитоподібних залоз до підвищення рівня іонів кальцію в крові. У її основі лежать мутації гена, що кодує структуру чутливого до кальцію паратиреоїдного рецептора. При цьому нормальний рівень іонів кальцію сприймається як знижений, що веде до посилення продукції ПТГ.

II. Вторинний гіперпаратиреоз. Так позначають гіперфункцію прищитоподібних залоз, зумовлену тривалим зменшенням рівня іонів кальцію в плазмі крові — гіпокальціємією. У більшості випадків причиною цього є хронічна ниркова недостатність. Зниження концентрації кальцієвих іонів у крові зумовлює компенсаторне посилення секреції ПТГ, проте якщо не настає нормалізації цього важливого гомеостатичного показника, то клінічно такий варіант гіперпаратиреозу виявляє себе ознаками, характерними для гіпокальціємічних станів.

Основні прояви. Для первинного гіперпаратиреозу характерними є дві групи пов’язаних між собою змін:

I. Порушення кісткової тканини - генералізована фіброзна остеодистрофія. Вона обумовлена підвищенням активності остеокластів і пригніченням функції остеобластів. Виявляє себе болями в кістках і суглобах, розм’якшенням кісток, різкою деформацією скелета. Розвивається демінералізація кісткової тканини (остеомаляція), що обумовлює підвищення вмісту іонів кальцію в плазмі крові — гіперкальціємію.

II. Гіперкальціємія. З нею прямо пов’язані: а) кальцифікація м’яких тканин (нирок, судин, легень). У важких випадках розвивається ниркова недостатність; б) утворення кальцієвих каменів у нирках і жовчному міхурі; в) порушення збудливості нервової системи та м’язів - м’язова слабкість, депресія, порушення пам’яті; г) артеріальна гіпертензія; д) посилення шлункової секреції з можливим формуванням виразок у шлунку і дванадцятипалій кишці.

Дивак