54. Визначення псевдоалергічних реакцій та їх відмінності від алергічних. Визначення індивідуальної непереносимості харчових продуктів у дітей.

Псевдоалергічні реакції - це реакції, що мають зовнішні клінічні ознаки алергічних, але не є такими, оскільки в їх основі лежить неімунні механізми.

Ці реакції викликають хімічні фактори (лібератори гістаміну), що безпосередньо діють на тканинні базофіли й викликають їх дегрануляцію, порушення системи компліменту, порушення метаболізму поліненасичених жирних кислот, зокрема арахідонової (аспіринова бронхіальна астма). Пракладами експерементального відтворення псевдоалергічних реакцій є феномен Шварцмана (місцева реакція) і феномен Санарєллі (загальна реакція).

Харчова непереносимість – це імунна реакція організму на різні харчові продути, зумовлена різноманітними порушеннями нормальних процесів травлення та засвоєння їжі, що супроводжується дискомфортом та болями та призводить до зниження працездатності та погіршення якості життя. Слід відрізняти харчову непереносимість від алергії, оскільки в їх основі лежать різні імунні механізми.

Харчова непереносимість у дітей може проявлятися з раннього віку та являтися як самостійним порушенням, так і супутнім у комплексі з іншими запальними або функціональними порушеннями органів ШКТ, алергіями, целіакією, лактозною непереносимістю тощо. Тест на харчову непереносимість є незамінним діагностичним інструментом у обох випадках, оскільки персоналізована дієта, основана на результатах тесту щодо індивідуальної непереносимості певних продуктів, матиме позитивний вплив на відновлення гарного самопочуття та загальне оздоровлення організму дитини.

55. Аутоімунні реакції/хвороби: загальна характеристика, принципи класифікації, сучасні уявлення про етіологію і патогенез.

Аутоімунними реакціями називають стани організму, при яких з’являються антитіла чи сенсибілізовані лімфоцити проти нормальних антигенів власного тіла. Такі антигени називають аутоантигенами. Раніше вважали, що аутоантигени виникають внаслідок модифікації власних антигенів фізичними, хімічними чи мікробними агентами. Зараз відомо, що АІР виникають і на нормальні власні антигени.

Можна виділити дві групи причин, що зумовлюють розвиток автоімунних процесів (автоалергії):

І. Причини, пов’язані з антигенами : алергічні реакції можуть бути спричинені ендогенними алергенами (автоалергенами), які поділяють на (а) природні та (б) набуті. Відповідно до цього причиною автоімунних хвороб можуть бути :

1. Нормальні, незмінені компоненти забар’єрних органів і тканин (головного мозку, очей, сім’яників, щитоподібної залози, внутрішнього вуха) при ушкодженні спеціалізованих гістогематичних бар 'єрів, що відділяють зазначені структури від крові і лімфи. Таке, зокрема, трапляється при травматичних ушкодженнях (напр., травма ока, яєчка), під час розвитку деяких інфекцій (напр., у головному мозку). Механізм, що започатковує автоалергічні реакції в цих умовах, отримав назву демаскування природних ендоалергенів.

2. Власні білки, змінені під впливом неінфекційних (висока або низька температура, радіація) чи інфекційних чинників. Причиною автоалергічних реакцій можуть бути й комплексні антигени: тканинамікроб, тканина-токсин.

II. Причини, пов’язані з імунною системою Різноманітні первинні порушення з боку імунної системи, що спричиняються до автоімунних процесів, позначають як відміну імунологічної толерантності. З огляду на важливість цієї проблеми для розуміння патогенезу автоімунних хвороб, спочатку зупинимося на суті явища імунологічної толерантності, а потім - на можливих механізмах її порушень. Патогенез: У механізмах розвитку автоімунних хвороб, що виникають унаслідок відміни імунологічної толерантності, мають значення як внутрішні, так і зовнішні чинники. Серед перших - спадкова схильність, серед других - інфекційні агенти. Більшість автоімунних хвороб людини є антиген-асоційованими . Існує тісний зв’язок між певними автоімунними недугами, з одного боку, і деякими різновидами генів II класу МНС, що кодують антигени НРА, - з другого. Незважаючи на те, що така асоціація давно відома, конкретні механізми її реалізації ще не з ’ясовано. Можна лише стверджувати, що наявність певних варіантів МНС-генів є конче необхідною умовою для виникнення деяких автоімунних хвороб, проте це зовсім не означає, що присутність цих варіантів у геномі людини обов’язково спричиняється до недуг - у багатьох випадках носії таких НЬАгенів є абсолютно здоровими людьми. Розвиток автоалергічних процесів може бути пов’язаний з дефектами й багатьох інших генів.

Припускають , що в основі такої асоціації можуть лежати два механізми:

1. Під впливом інфекційного агента посилюється експресія костимуляторів на мембрані клітин, що презентують антигени. Якщо ці клітини презентують “свої” антигени, то результатом появи костимуляторів буде відміна периферичної толерантності - анергії, що виявить себе активацією антигенспецифічних автореактивних Тлімфоцитів, які до цього були функціонально неактивними;

2. Деякі мікроби мають у своєму складі антигени, схожі за амінокислотною послідовністю на антигени інфікованого організму. Імунна відповідь, спрямована проти мікробних антигенів, може викликати автоімунне ушкодження власних органів і тканин. Таке явище отримало назву молекулярної мімікрії. Яскравий її приклад - розвиток ревматичної хвороби серця, яка виникає внаслідок перехресної взаємодії антитіл проти антигенів стрептокока з білками серцевого м’яза

56. Основи трансплантації органів і тканин. Причини і механізми відторгнення трансплантату, засоби попередження. Реакції “трансплантат проти хазяїна” (на прикладі пересадки кісткового мозку при лейкозах у дітей).

Реакція "трансплантат проти хазяїна" (гомологічна хвороба) — це імунна агресія пересаджених клітин донора, спрямована проти антигенних структур реципієнта. Для її виникнення потрібна низка умов, зокрема:

1) стан імунологічної недостатності у реципієнта (імунологічна незрілість у плода і новонароджених, первинні й вторинні імунодефіцити);

2) трансплантація імунокомпетентних клітин;

3) антигенні відмінності між донором і реципієнтом.

Якщо створюються такі умови, то імунокомпетентні клітини (лімфоцити) донора нічим не обмежуються у своєму розвитку й починають реагувати на тканини хазяїна комплексом клітинних і гуморальних імунних реакцій. Реакція відторгнення трансплантата зумовлена гуморальними і клітинними антитілами. У цьому полягає трансплантаційний імунітет - надійний захист організму від чужорідних білків. Будь-який організм прагне до збереження імунологічного гомеостазу, тобто сталості антигенного складу тканин. Тому подолання імунологічного бар'єру несумісності тканин - найважча проблема. Імунна система, спрямована проти будь-яких генетично чужорідних речовин і клітин, захищає організм від мікроорганізмів і вірусів. Ця властивість, вироблена у процесі тривалої еволюції, обертається на шкоду інтересам людини у випадку пересадки органів і тканин. Щоб перебороти тканинну несумісність при трансплантації, використовують специфічні і неспецифічні методи.

До специфічних методів відносяться:

а) добір донора й реципієнта за тканинною сумісністю і сумісністю груп крові;

б) гальмування трансплантаційного імунітету в одній або декількох ланках імунологічного ланцюга;

в) формування толерантності у реципієнта до антигенів донора.

Неспецифічні методи діють на імунну систему всього організму. Вони гальмують не тільки трансплантаційний, але й інфекційний імунітет. Це досягається різноманітними засобами: гальмуванням активності імунної системи, опроміненням, введенням спеціальної антилімфоцитарної сироватки (АЛС), гормонів кори наднирників та інших хімічних препаратів.

57. Характеристика поняття „пошкодження”. Принципи класифікації пошкодження клітин. Структурні, функціональні, фізики-хімічні, біохімічні та термодинамічні ознаки пошкодження клітини. Екзо- і ендогенні причини пошкодження клітин.

Пошкодження клітини – це процес, в основі якого лужать зміни внутрішньоклітинного гомеостазу, що ведуть до порушень структурної цілісності клітини та її функціональних властивостей.

Принципи класифікації:

I. Залежно від швидкості розвитку:

а) гостре,

б) хронічне

II. За ступенем змін:

а) оборотне,

б) необоротне

III. Залежно від періоду життєвого циклу:

а) мітотичне,

б) інтерфазне

IV. Залежно від патогенетичних механізмів:

а) насильницьке,

б) цитопатичне.

Ознаки ушкодження клітин:

1) Структурні: виявляються гістологічними та електронномікроскопічними методами дослідження (збільшення числа мітохондрій, атрофія клітинної мембрани, зміни щільності цитозолю тощо)

2) Функціональні:

а) порушення електрофізіологічних процесів (напр. деполяризація плазматичної мембрани, зміни збудливості, провідності),

б) розлади скоротливості,

в) екзо- та ендоцитозу,

г) порушення клітинного поділу,

д) міжклітинних контактів та взаємодій,

е) зміни у сприйнятті клітиною нервових і гуморальних регуляторних впливів.

3) Фізико-хімічні:

а) порушення з боку клітинних колоїдів (зменшення ступеня дисперсності колоїдів цитоплазми і ядра),

б) зміни водно-електролітного обміну (збільшення концентрації в цитоплазмі іонів натрію ті кальцію і зменшення калію)

4) Біохімічні:

а) зменшення концентрації високоенергетичних сполук та збільшення концентрації продуктів їх гідролітичного розщеплення,

б) пригнічення тканинного дихання,

в) роз’єднання окиснення та фосфорилювання,

г) активація гліколізу,

д) активація протеолізу, збільшення інтенсивності дезамінування.

5) Термодинамічні:

а) декомпартменталізація (порушення відокремленості внутрішньоклітинних відсіків),

б) конформаційні зміни макромолекул (денатурація),

в) розпад великих складних молекул на друбні,

г) вирівнювання концентраційних градієнтів.

Причини ушкодження клітини:

Первинне або безпосереднє ушкодження виникає в результаті прямої дії факторів:

1) Фізичної природи,

2) Хімічної природи,

3) Біологічної природи.

Вторинне або опосередковане ушкодження є наслідком первинних порушень сталості внутрішнього середовища організму (гіпоксії, ацидозу або алкалозу, гіпер- або гіпоосмії, гіпоглікемії та ін.)