86. Етіологія і патогенез дихальної (респіраторної) гіпоксії. Зміни газового складу та рН крові.

Дихальна (респіраторна) – причиною її розвитку є недостатність зовнішнього дихання

Недостатність зовнішнього дихання

Так позначають нездатність дихальної системи забезпечувати нормальний склад газів крові (газовий гомеостаз).

Залежно від причин розвитку виділяють:

а) центральну,

б) периферичну, або нервово-м’язову;

в) торако-діафрагмальну, або парієтальну;

г) легеневу дихальну недостатність.

За патогенезом розрізняють два різновиди: вентиляційну, вона ж гіперкапнічна, паренхіматозну, вона ж гіпоксемічна, недостатність зовнішнього дихання

Вентиляційна недостатність

Вентиляційна недостатність виникає внаслідок порушень обміну газів між атмосферним повітрям і альвеолами легень, тобто в результаті порушень легеневої вентиляції (гіповентиляції).

Для цього виду дихальної недостатності характерні такі порушення гомеостазу:

а) зменшення напруги кисню (р02) в артеріальній крові - гіпоксемія',

б) збільшення напруги вуглекислого газу (рС02) в артеріальній крові - гіперкапнія', в) газовий ацидоз.

Розрізняють три патогенетичні варіанти вентиляційної недостатності зовнішнього дихання: обструктивну, рестриктивну дисрегуляторну.

Обструктивна

Обструктивною називають дихальну недостатність, яка виникає внаслідок збільшення аеродинамічного опору повітроносних шляхів.

Причини.

спастичним скороченням гладких м’язів бронхів і бронхіол (бронхіальна астма);

набряком їхніх слизових оболонок (бронхіти, бронхіоліти);

здавлюванням бронхів чи бронхіол, наприклад, при емфіземі легень.

Рестриктивна недостатність

Рестриктивною називають дихальну недостатність, пов’язану з обмеженням зовнішнього дихання.

Причини.

Обмеження дихання може зумовлюватися легеневими й позалегеневими причинами. Легеневі причини:

1) зменшення дихальної поверхні легень, що буває після видалення сегмента, частки або цілої легені; при руйнуванні великих ділянок легень (туберкульоз); у результаті розсмоктування повітря в альвеолах і спадіння легеневої тканини (ателектаз);

2) збільшення пружного опору легень — порушення їхньої здатності розправлятися під час вдиху.

Така ситуація закономірно виникає при:

а) зменшенні розтяжності легень у зв’язку із заміщенням еластичних структур легеневої тканини колагеновими {пневмосклероз, пневмоконіоз), при інтерстиційному запаленні легень;

б) збільшенні сили поверхневого натягу в альвеолах при порушеннях сурфактан- ту (зменшенні його утворення або посиленому руйнуванні).

Позалегеневі причини:

1) порушення структури й функції дихальних м ’язів (міозити, міодистрофія Дюшена);

2) порушення рухливості грудної клітки і діафрагми. До цього спричиняються: (а) вроджена чи набута деформація ребер і хребетного стовпа (кіфосколіоз), окостеніння реберних хрящів; (б) больові відчуття, що виникають під час дихання, наприклад, при міжреберній невралгії, травмах грудної клітки; (в) зрощення листків плеври; (г) перешкоди для екскурсії діафрагми з боку черевної порожнини, зокрема асцит, метеоризм, високий ступінь черевного ожиріння (синдром Піквіка);

3) підвищення тиску в плевральній порожнині унаслідок пневмотораксу, гідротораксу, гемотораксу, емпієми плеври. Дисрегуляторна недостатність Розвиток вентиляційної недостатності дихання може бути пов’язаний з порушеннями регуляції цього процесу. Газовий стан: Зменшення р02 і збільшення рС02 артеріальної крові, розвиток газового ацидозу.:

Газовий ацидоз: Зниження pH крові <7,35 спричинене гіперкапнією.

Гіповентиляція призводить до нагромадження CO2, гіперкапнії та дихального ацидозу, який може мати гострий або хронічний характер.

Фізіологічні механізми, які протидіють дихальному ацидозу, полягають у зв’язуванні іонів H+ за допомогою внутрішньоклітинних буферних систем та збільшенні синтезу нирками HCO3− в процесі амоніогенезу.