72. Недостатність зовнішнього дихання, визначення поняття, класифікація, прояви.

Недостатність зовнішнього дихання — це патологічний стан, при якому система зовнішнього дихання не здатна забезпечити нормальний склад газів крові (газовий гомеостаз). I. За клінічним перебігом розрізняють гостру і хронічну недостатність дихання. Гостра недостатність розвивається протягом кількох днів, годин і навіть хвилин, її прикладом може бути асфіксія (див. запит. 29.16).

Хронічна недостатність розвивається протягом тривалого часу і є наслідком захворювань бронхів і легень (хронічна пневмонія, пневмосклероз, емфізема легень та ін.).

II. За вираженістю клінічних ознак недостатність дихання може бути компенсованою і декомпенсованою.

При компенсованій недостатності газовий склад крові ще не змінений (спрацьовують компенсаторні захисні механізми); при декомпенсованій - газовий гомеостаз порушений.

III. За патогенезом виділяють два різновиди: а) вентиляційну і б) паренхіматозну недостатність зовнішнього дихання

Залежно від причин розвитку виділяють:

а) центральну,

б) периферичну, або нервово-м’язову;

в) торако-діафрагмальну, або парієтальну;

г) легеневу дихальну недостатність.

Основні клінічні прояви :

1) порушення регуляції дихання, серед яких найчастіше мають місце різні варіанти задишки;

2) гіпоксемія (зменшення рО, артеріальної крові). Вона є причиною (а) гіпоксії (див. главу 23) і (б) ціанозу. Останній виникає, коли насичення гемоглобіну киснем стає нижче 80 % (синюшний відтінок шкіри та видимих слизових оболонок обумовлюється відновленим гемоглобіном);

3) гіперкапнія (збільшення рС02 артеріальної крові). З її розвитком пов’язані: (а) збудження дихального центру і задишка (коли рС02 стає вище 90-100 мм рт. ст,, збудження дихального центру змінюється його гальмуванням); (б) розширення мозкових судин і звуження судин м’язів, нирок; (в) зміщення кривої дисоціації оксигемоглобіну вправо; (г) газовий ацидоз.

4) газовий ацидоз. Він обумовлює: (а) порушення функцій білкових молекул (конформаційні зміни), що є особливо небезпечним для центральної нервової системи (може розвиватися дихальна кома)', (б) збудження дихального центру; (в) збільшення проникності клітинних мембран (розвивається набряк та ушкодження клітин); (г) зміщення кривої дисоціації оксигемоглобіну вправо - ефект Бора.

73. Причини та механізми порушень альвеолярної вентиляції. Клінічні прояви та приклади.

Альвеоло-р­­­­­еспіраторна недостатність

Ц­­­­­­­­­­­­­ей тип дихально­­­­­­ї недостатності виникає в тому разі, коли знижений газообмін між альвеолярним повітрям і кров’ю. Можливі два варіанти такої недостатності: 1) внаслідок невідповідності вентиляції і перфузії легень; 2) внаслідок затруднення дифузії газів через альвеолярну стінку.

В клініці часто зустрічаються випадки, коли зменшується перфузія легень.

1. Порушення скоротливості правого серця – інфаркт міокарда, кардіо-склероз, міокардит, ексудативний перикардит.

2. Вади серця і судин – стеноз легеневої артерії, стеноз правого передсердно-шлуночкового отвору.

3. Судинна недостатність – шок.

4. Тромбоемболія легеневої артерії – це важке ускладнення багатьох захворювань.

Для того, щоб підтримувався газовий склад крові, важливе значення має не тільки абсолютна величина альвеолярної вентиляції, але й нормальне співвідношення між альвеолярною вентиляцією і перфузією легень. Кількість крові, яка протікає через легені за 1 хв, дорівнює 4,5-5 л, тобто приблизно відповідає величині серцевого викиду. Але навіть у здорових осіб ця кров розподіляється у легеневій тканині нерівномірно – одні альвеоли перфузуються більше, інші – менше. А тому важливо, щоб і вдихуване повітря розподілялося адекватно, тобто відповідно до інтенсивності кровотоку, оскільки під альвеолярною вентиляцією розуміють вентиляцію не всіх, а лише перфузованих альвеол. Той об’єм вдихуваного повітря, який розподіляється в альвеоли, де кровоток відсутній або різко знижений, складає мертвий простір. Він не бере участі в газообміні між альвеолярним повітрям і кров’ю легеневих капілярів і не підтримує газового складу крові.