- •Конспект лекцій
- •Заліковий модуль 1.
- •Становлення та розвиток корпоративної соціальної відповідальності.
- •Змістовий модуль 1.
- •Концептуальні основи розвитку корпоративної соціальної відповідальнос
- •Лекція 1. Основні засади становлення та розвитку корпоративної соціальної відповідальності
- •2. Внутрішнє і зовнішнє середовище ксв.
- •3. Концепція менеджменту заінтересованих осіб.
- •Лекція 2. Моделі ксв та міжнародні ініціативи формування та розвитку ксв
- •2. Моделі ксв (американська, європейська, японська)
- •3. Міжнародні ініціативи як чинник формування і розвитку ксв (Глобальний договір оон).
- •4. Вітчизняний досвід становлення ксв.
- •Висновки
- •Лекція 1. Ксв як складова стратегії управління та чинник підвищення конкурентоспроможності компанії
- •2. Впровадження ксв у практики і процедури компанії.
- •Лекція 2. Сутність корпоративної поведінки та роль ксв-менеджера
- •2. Управління ксв. Роль ксв-менеджерів в компаніях: статус, основні функції, кваліфікація, типові обов’язки, професійні стандарти.
- •Висновки
- •1. Обов'язки держави - захищати права людини від зазіхань третіх сторін, включаючи бізнес;
- •2. Обов'язок компаній - поважати права людини;
- •3. Забезпечення всіма суспільними інститутами більшої доступності ефективних механізмів захисту прав постраждалих.
- •1. Обов'язки держави захищати права людини;
- •2. Корпоративна відповідальність компаній із питань поваги до прав людини;
- •3. Доступ до гарантії справедливості.
- •2. Права людини на робочому місці: Декларація моп
- •1. Свобода асоціацій і право на ведення колективних переговорів.
- •2. Примусова праця.
- •3. Дискримінація.
- •4. Невикористання дитячої праці
- •3. Соціальний діалог в Україні
- •Висновки
- •1. Міжнародні і українські ініціативи в сфері захисту прав споживачів
- •2. Основні принципи і напрямки впровадження ксв у сфері захисту прав споживачів
- •3. Міжнародний і український досвід впровадження принципів соціальної відповідальності відносно споживачів
- •Висновки
- •Лекція 1. Етапи розвитку ксв в регіонах України
- •2. Формування базових напрямків при розробці корпоративних програм підтримки громад
- •3. Особливості розвитку соціальної відповідальності в регіонах України. Співпраця у ланцюжку «компанія - місцева адміністрація - громада»
- •Лекція 2. Особливості ксв серед підприємств малого та середнього бізнесу
- •2. Програма unido для відповідальних підприємців rеар
- •3. Корпоративна соціальна відповідальність серед українських підприємств мсб
- •Висновки.
- •Критерії засвоєння
- •План лекції
- •Основні поняття теми лекції
- •1. Міжнародні документи щодо навколишнього середовища (Цілі розвитку тисячоліття, Декларація Ріо-де-Жанейро тощо) та стандарти екологічного менеджменту (серія iso 14000).
- •2. Законодавство України про охорону навколишнього середовища.
- •3. Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.
- •Висновки
- •Критерії засвоєння
- •2. Стандарти підготовки нефінансового звіту
- •3. Основні етапи підготовки звіту
- •Висновки
- •Критерії засвоєння
- •2. Відповідальні закупівлі
- •3. Доброчесна конкуренція
- •1. Установлення цін, змова.
- •2. Заведення в оману в рекламі.
- •3.Продаж із примусовим асортиментом (т.З. «одруження»).
- •4. Зловживання домінуючим становищем (монополізація або «ціна хижака»).
- •5. Дотримання перепродажних цін.
- •6.Нечесна пропозиція ціни,
- •Висновки
- •Критерії засвоєння
- •2. Методи та процедури оцінювання ефективності програм ксв. Модель «Лондонської групи порівняльного аналізу» і особливості її використання.
- •3. Збалансована система показників із ксв
- •Висновки
- •Критерії засвоєння
3. Соціальний діалог в Україні
В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.
Однойменний Закон «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві
Соціальний діалог– процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальний діалог, застосовуються норми міжнародного договору.
Соціальний діалог здійснюється на принципах:
законності та верховенства права;
репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;
незалежності та рівноправності сторін;
конструктивності та взаємодії;
добровільності та прийняття реальних зобов'язань;
взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;
обов'язковості розгляду пропозицій сторін;
пріоритету узгоджувальних процедур;
відкритості та гласності;
обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;
відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.
Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
До сторін соціального діалогу належать:
на національному рівні– профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;
на галузевому рівні– профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;
на територіальному рівні– профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;
на локальному рівні– сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.
Для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжнародних заходах склад суб'єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців визначається за критеріями репрезентативності.
Соціальний діалог здійснюється між сторонами відповідного рівня у формах:
обміну інформацією;
консультацій;
узгоджувальних процедур;
колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.
Обмін інформацією здійснюється з метою з'ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань економічної та соціальної політики.
Порядок обміну інформацією визначається сторонами. Жодна із сторін не може відмовити в наданні інформації, крім випадків, якщо така інформація відповідно до закону належить до інформації з обмеженим доступом.
Консультації проводяться за пропозицією сторони соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій сторін при прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції.
Узгоджувальні процедури здійснюються з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів.
Недосягнення компромісу між сторонами за результатами узгоджувальних процедур не може бути підставою для перешкоджання роботі органів соціального діалогу.
Колективні переговори проводяться з метою укладення колективних договорів і угод.
За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди:
на національному рівні – генеральна угода;
на галузевому рівні – галузеві (міжгалузеві) угоди;
на територіальному рівні – територіальні угоди;
на локальному рівні – колективні договори.
Порядок проведення колективних переговорів визначається законом.
З метою сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності Міжнародної організації праці, Кабінет Міністрів України проводить консультації на національному рівні з іншими сторонами соціального діалогу, суб'єктами яких є репрезентативні всеукраїнські об'єднання профспілок та репрезентативні всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців.