3.2.Араб­сь­ке се­ре­д­ньо­віч­чя

Феодальні відносини почали розвиватися в країнах Арабського Сходу з VІІ ст. і за часом збіглися з виникненням нової релігії – ісламу. Глава першої загальноарабської держави Мухаммед носив сан пророка, маючи як світську, так і духовну владу. Це наклало свій відбиток на весь наступний розвиток мусульманських країн, в тому числі й економічну думку.

Економічні погляди арабів у період виникнення ранньофеодальної держави відображає релігійна книга Коран, що містить у собі проповіді Мухаммеда. Так, в Корані велика увага приділяється торгівлі, при здійснені якої потрібно суворо дотримуватися мір і ваг, бути точним при оплаті боргів. Лихварство ж не визнавалося, а високий позичковий відсоток прямо заперечувався від імені Аллаха. Стверджується, що майнова нерівність визначена богом і ним освячена залежність одних людей від інших.

Ці та інші настанови, прийняті при Мухаммеді й зафіксовані в Корані, стали основою для подальшого розвитку правових та економічних концепцій. Окрім Корану, для пояснення економічних і соціальних явищ арабські правники та мислителі зверталися до так званих хадисів – переказів про вчинки й висловлювання Мухаммеда. Взагалі, мусульманське право “шаріат” склалося на основі трьох джерел: Корану, хадисів і звичайного права.

Одним із значних мислителів свого часу був правник Абу Юсуф. Він намагався розробити своєрідний практичний посібник для правителів при вирішенні різноманітних питань, пов’язаних з економічною політикою. Наприклад, значне місце в творчості цього арабського вченого посідали проблеми оподаткування, причому головним принципом податкової політики держави повинен стати принцип збереження міри. Абу Юсуф закликав правителя створити такі умови в країні, щоб в казну надходили тверді й заздалегідь передбачені суми і в той же час зберігалася платоспроможність населення, яке сплачує податки.

Найбільш відомим представником економічної думки арабського середньовіччя, погляди якого на деякі питання навіть дещо випередили час, вважається Ібн Хальдун (Абу Заїд Абд ар-Рахман ібн Мухаммед аль-Хадрамі), життя і діяльність якого пов’язана з арабськими країнами Магрибу (Північна Африка).

Ібн Ха­ль­дун

(1332 – 1406)

Араб­сь­кий ми­с­ли­тель, ак­ти­в­ний по­лі­тич­ний і на­у­ко­вий ді­яч Єги­п­ту.

Теорія суспільного прогресу.В основі теорії суспільного прогресу (“соціальної фізики”) Ібн Хальдуна лежать економічні фактори. Залежно від того, як люди добувають засоби для існування, він виділяє три стадії еволюції людства: 1) “дикість”, коли людина була невіддільна від природного світу; 2) “примітивність”, або життя в сільській місцевості, характерними рисами якого є заняття в основному обробітком землі й скотарством; 3) “цивілізація”, або життя в містах, коли до хліборобства і скотарства приєднуються ремісництво, торгівля, наука і мистецтво. Ібн Хальдун вважає, що перехід від примітивності до цивілізації зумовлений тим, що люди починають виробляти надлишковий продукт, який стає основою розкішного життя.

Теорія ціноутворення.Роз­гля­даючи про­бле­ми про­с­то­го то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва, Ібн Хальдун опи­сує фа­к­то­ри, які впли­ва­ють на фо­р­му­ван­ня ці­ни. Серед них:

1) Ма­са то­ва­ру, присутня на ри­нку. Ібн Хальдун стверджує, що якби люди не купували товари на майбутнє, побоюючись можливих негараздів, то й ціна на ці товари була б нижчою.

2) По­да­т­ки, які стягуються державою, а також незаконні по­бо­ри, вклю­че­ні в ці­ну, тому що “не­за­кон­ні по­бо­ри спри­я­ють до­ро­ж­не­чі”.

3) Ха­ра­к­тер по­тре­би в то­ва­рі. Ті товари, що мають попит, як правило, високі в ціні, а від низьких цін терплять збитки продавці, що реалізують товари, які попитом не користуються. Проте, стверджує Ібн Хальдун, “…із усіх то­ва­рів хліб є тим то­ва­ром, на який ба­жа­на ни­зь­ка ці­на, бо по­тре­ба в ньо­му за­га­ль­на”.

Теорія вартості й грошей.Ібн Хальдун вво­дить по­нят­тя ва­р­то­с­ті, випередивши тим самим усіх мислителів давнини й свого часу. Він вва­жа­в, що в умовах товарного виробництва задоволення потреб можливе лише шляхом купівлі й продажу товарів на ринку в результаті еквівалентного об­мі­ну, де при­рі­в­ню­ють­ся рі­в­но­ве­ли­кі ви­тра­ти пра­ці: “Бі­ль­шість то­го, що лю­ди­на на­громаджує і з чо­го має без­по­се­ре­д­ню ко­ри­с­ність – рі­в­но­цін­на ва­р­то­с­ті люд­сь­кої пра­ці”.

Важливе місце в спадщині Ібн Хальдуна посідає проблема грошей. Він вста­но­в­лює, що гро­ші – це ос­но­ва до­хо­дів, заощаджень та ска­р­бів, мі­ри­ло ва­р­то­с­ті. Ібн Хальдун досить жорстко виступає за обіг в країні повноцінних грошей (золота і срібла), різко критикуючи фальшивомонетників і правителів, які здійснюють навмисне псування монет.

3.3. Со­ці­а­ль­ні уто­пії пі­з­ньо­го се­ре­д­ньо­віч­чя

У період пізнього середньовіччя (ХVІ − ХVІІ ст.) в економічній думці Західної Європи відбуваються значні зміни, викликані процесами розвитку мануфактурного виробництва і поступового занепаду феодальних принципів господарювання, загостренням соціально-економічних протиріч. У цей час з’являються проекти майбутнього, більш справедливого суспільства, які були названі соціальними утопіями. Вони несли на собі відбиток проектів державного устрою (моделі ідеальної держави) Платона, поглядів раннього християнства, де проповідувалися принципи суспільної рівності людей, стародавніх легенд про “золотий вік”, в яких ідеалізувався общинний устрій і відсутність соціального розшарування тощо.

Найбільш відомими творами соціального утопізму вважаються роботи англійця Томаса Мора та італійця Томазо Кампанелли, що стали прямим результатом гострих соціальних суперечностей того часу і мрій широких мас населення про суспільство соціальної рівності й справедливості.

То­мас Мор

(1478 – 1533)

Ви­да­т­ний дер­жа­в­ний ді­яч, ло­рд-­ка­н­ц­лер ко­ро­ля Ан­г­лі­ї.

Ос­но­в­ний твір – “Зо­ло­та кни­га, на­сті­ль­ки ко­ри­с­на, як і за­хоплива, про най­кра­щий устрій дер­жа­ви і про но­вий ос­т­рів Уто­пі­я”(1516).

Т. Мор різко кри­ти­кує фе­о­да­ль­ний устрій Ан­г­лії по­ча­т­ку XVI ст. і роз­кри­ває йо­го ос­но­в­ні со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ні су­пе­ре­ч­но­с­ті. Виступаючи проти системи “огороджування”, яка супроводжувала аграрно-промисловий переворот і результатом чого стало втрата землі багатьма селянами в країні, він писав, що “вівці … пожирають навіть людей, спустошують і розоряють поля, домівки, міста”. В Утопії основною причиною протиріч, що існують у суспільстві, Т. Мор називає не­рі­в­ність, причиною якої вба­ча­є в при­ва­т­ній вла­с­но­с­ті. Він змальовує картини зубожіння ро­бі­т­ни­ків і ненаситної жа­д­оби ба­га­ті­їв (особливо лихварів), засуджує захватницькі війни, що вела Англія в той час.

Модель ідеального суспільства.Про­об­раз ідеального суспільства Т. Мор шукає на невідомому острові, де не іс­нує при­ва­т­ної вла­с­но­с­ті, населення користується благами на принципах рі­в­ності й роз­по­ділу про­ду­к­тів згідно із “спра­ве­д­ли­ви­ми по­тре­ба­ми”. Матеріальною основою такого розподілу повинно, на думку автора Утопії, стати суспільне виробництво з обо­в’я­з­ко­вістю тру­до­вої ді­я­ль­но­с­ті про­тя­гом ше­с­ти­го­дин­но­го ро­бо­чо­го дня. У такому суспільстві від­сутні гро­ші, громадяни мають можливість займатися мистецтвом, наукою.

Одночасно в моделі ідеального суспільства Т. Мора зберігається місце для рабства (насамперед це стосується злочинців), влада верховного правителя, хоча і на засадах де­мо­к­ра­ти­ч­них ви­бо­рів. Окрім того, на острові з метою спонукання людей до праці, на думку автора, має бути створена система контролю за ви­ко­нан­ням ро­біт.

То­ма­зо Ка­м­па­нел­ла

(1569 –1639)

Іта­лій­сь­кий ре­во­лю­ці­о­нер, ви­хо­дець з се­лян­сь­кої бі­д­но­ти, очо­лив по­вс­тан­ня про­ти іс­пан­сь­ко­го панування.

Ос­но­в­ний твір – “Мі­с­то Со­н­ця” (1623).

Модель ідеального суспільства.Т. Кампанелла, ви­кри­ваючи су­пе­ре­ч­но­с­ті фе­о­да­ль­но­го уст­рою, першопри­чи­ною яких він вва­жає на­яв­ність при­ва­т­ної вла­с­но­с­ті, зма­льо­вує но­ве жит­тя у дер­жа­ві, яка зветь­ся Мі­с­том Со­н­ця і розміщена на далекому острові Тапробані. Описуючи економічне життя уявної держави, учений втілює ідеї середньовіччя й орієнтувався на господарство натурального типу. Тому жителі острова займаються в основному сільським господарством, вони не знають приватної власності та ін­ди­ві­ду­а­ль­ної сі­м’ї, на цьому острові ор­га­ні­зо­ва­не громадське спо­жи­ван­ня і ви­ро­б­ни­ц­т­во на ба­зі су­с­пі­ль­ної вла­с­но­с­ті та обо­в’я­з­ко­вої тру­до­вої по­ви­нно­с­ті (тривалістю до 4 годин). Рабство виключається. Вла­да в Місті Сонця на­ле­жить Ме­та­фі­зи­ку-первосвященику і трьом йо­го за­сту­п­ни­кам – По­ну, що відповідає за вій­сь­ко­ві спра­ви, Сі­ну (ду­хо­в­на сфе­ра, куль­ту­ра, на­у­ка), Мо­ру (ма­те­рі­а­ль­не ви­ро­б­ни­ц­т­во і при­ріст на­се­лен­ня). Відносини між членами суспільства, на переконання Т. Кампанелли, повинні базуватися на принципах дружби, співробітництва і взаєморозуміння.

3. 4. Еко­но­мі­ч­на те­о­рія ме­р­ка­н­ти­лі­з­му