П’єр Лепезан де Буагільбер

(1646 − 1714)

Окружний суддя Руана.

Основні твори: “Трактат про природу,

оброблення і корисність зерна”, “Роздуми

про природу багатства, грошей і податків”,

“Дослідження про рідкість грошей”.

Методологія досліджень.Предметом дослідження вчений вважає проблеми зростання багатства і роль у цьому процесі держави. Багатство для Буагільбера ототожнювалося із масою благ і речей, а метою товарного господарства він вважає споживання, тобто виробництво споживчих вартостей. Різко критикує меркантилістів за їхнє ототожненя багатства з грошима, засуджує політику протекціонізму Франції.

Цей мислитель абсолютизував роль сільського господарства в економічному зростанні держави, він пропонував провести податкову реформу, звільнити внутрішню торгівлю від обмежень і ввести вільний ринок зерна для більш швидких темпів економічного зростання країни в умовах вільної конкуренції.

Теорія вартості і грошей.Буагільбер визначає вартість як затрачену на виробництво товару працю і називає її „істинною, справедливою ціною”. „Істинну вартість” одного товару відображає, на погляд П. Буагільбера, інший товар, на виробництво якого затрачено стільки ж робочого часу, тобто одиницею виміру вартості виступає саме робочий час. „Істинна вартість” відображає правильну пропорцію обміну, на базі якої відбувається розподіл праці між різними галузями економіки. Правильність такої пропорції, а значить і „істинна вартість”, встановлюється під впливом стихійних сил ринку, за рахунок вільної конкуренції.

Учений виділяє „ринкову вартість” товарів, яка може відхилятися від „істинної” за рахунок обігу грошей, що порушують правильну пропорцію обміну. Вважаючи гроші причиною того, що товари обмінюються не за „істинною вартістю”, пропонує або взагалі скасувати гроші, або замінити металеві гроші паперовими з метою повернення до пропорцій справедливого обміну.

Буагільбер виділяє тільки одну функцію грошей як засобу обміну, тому що, на його думку, основна мета грошей − слугувати заставою при обміні товарів. Функцію ж засобу обігу може виконувати будь-який товар, а не обов’язково золото чи срібло. Буагільбер вважає, що гроші не є благом, а їх кількість не збільшує добробут країни, проте вони повинні перебувати у постійному русі. До того ж грошова маса має бути достатньою для підтримання цін на основні засоби існування.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства. Усі члени суспільства, – вважає Буагільбер, – спрямовані на досягнення індивідуального багатства, тому потрібна сила, яка б регулювала взаємовідносини людей. Такою силою виступає природа, що ототожнюється з Богом, а держава не повинна втручатися в цей процес. “Багатство – це лише постійне спілкування людини з людиною… Всі підтримують … це багатство виключно в ім’я власних інтересів і створюють тим самим, хоча це те, про що вони менш за все піклуються, загальне благо… Потрібен нагляд, щоб примусити дотримуватися згоди і законів справедливості. Але тільки одній природі під силу віддавати подібний наказ і підтримувати мир, втручання всякого іншого авторитету лише все псує, з якими б добрими намірами це не робилося”. Таким чином, Буагільбер був прихильником теорії природного порядку, тобто принципу“laissez faire”в економіці.