Джон Мейнард Кейнс

(1883 − 1946)

Найвидатніший економіст ХХ ст.,

державний і політичний діяч.

Основний твір – "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).

Методологія досліджень. Предметом дослідження Дж. М. Кейнса є макроекономіка як цілісна економічна система, що підпорядкована власним законам функціонування і розвитку. Він розглядає кількісні функціональні залежності процесу відтворення, кількісні зв'язки економічних явищ, які формулюються у вигляді узагальнених, агрегованих (сукупних) категорій. Такий метод дав можливість виявити загальні функціональні зв'язки в ринковій економічній системі.

Абстрагування від якісних змін дало змогу вченому, з одного боку, проаналізувати деякі найзагальніші функціональні закономірності економічної системи, а з іншого – уникнути розгляду соціально-еко­номічного аспекту капіталістичних відносин. Дж. М. Кейнс найбільш повно сформу­лював новий напрям досліджень – державне регулюван­ня ринкової економіки.

Економічні явища, кількісні зв'язки між якими з'ясо­вував Дж. М. Кейнс, поділялись ним на дві групи:

1) незалежні змінні (сукупна пропозиція, графік граничної ефективності капіталу, інвестиції, норма відсотка, гранична схильність до споживання або заощаджень, виробничі технології, ступінь конкуренції, соціальна структура);

2) залежні змінні (обсяги зайнятості й національного доходу, сукупний попит).

Відповідно до предмета дослідження Дж. М. Кейнс розробив основи макроекономічного аналізу. Для цього він використав агреговані величини, які безпосередньо впливають на функціонування всієї економічної системи. До основних макроекономічних категорій Дж. М. Кейнс відносить національний дохід, споживання, заощадження й інвестиції, ефективний попит, рівень економічної активності, рівень зайнятості, повну зайнятість, мультиплікатор тощо.

Основні економічні підходи Дж. М. Кейнса

1. Представники неокласичної теорії вважали, що взагалі ринок складається з трьох ринків: ринку праці, ринку товарів і ринку грошей. Вважалась, що вони достатньо відособлені один від одного автономні; й зміни в одному із них мало (або зовсім) не впливають на функціонування інших. Дж. М. Кейнс не погодився з класичним уявленням про існування трьох окремих ринків – праці, товарів і грошей. Він запропонував ідею єдиного ринку, де все взаємопов'язано, про що свідчить назва його роботи "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".

2. Дж. М. Кейнс звернув увагу на ту обставину, що заощадження здійснюються однією групою населення (споживачі), а інвестиції – іншими людьми (виробники). Представники неокласичної теорії вважали, що заощадження й інвестиції є рівними величинами (те, що зберігається, те й інвестується). Кейнс відзначав, що ця рівність підтверджується не завжди і що вона не є обов'язковою.

3. На відміну від неокласиків, які вважали що попит і пропозиція на ринку праці регулюються ставкою реальної заробітної плати, Кейнс висунув тезу про те, що грошова заробітна плата не бере участь у регулюванні ринку праці.

Теорія ефективного попиту. Відправним пунктом теоретичної системи Дж. М. Кейнса є ефективний попит. У короткостроковому періоді, якому відповідає цілком певний рівень розвитку засобів виробництва, можна стверджувати, що обсяг продукції прямо пропорційний числу зайнятих. За цих умов, точка перетину кривих ціни попиту та ціни пропозиції визначає виличину ефективного попиту в ринковій економіці (див. рис. 10.1).

Виручка Ціна пропозиції

Ціна попиту

Зайнятість

ефективний попит

Рис. 10.1. Теорія ефективного попиту

Ціна пропозиції – це очікувана виручка від реалізації продукції, достатня для того, щоб спонукати підприємців пропонувати цей продукт для продажу.

Ціна попиту – це реально очікувана виручка від реалізації товару.

На відміну від неокласиків, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що вирі­шувати життєво необхідні проблеми високорозвиненого ринкового суспільства потрібно не з пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, ефективності поєднання), а з позиції попиту, що забезпечує ре­алізацію ресурсів. Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує попит, Дж. М. Кейнс першо­чергову увагу приділив проблемі "ефективного попиту" та його компо­нентів – споживання й заощадження (нагромадження), а також фак­торів, які визначають рух цих компонентів. Саме недостатній "ефективний попит", за Дж. М. Кейнсом, лежить в основі кризових явищ – безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низьких темпів розвитку виробництва, економічних криз, тобто є причиною циклічного спаду економіки. Вирішення проблеми зайнятості через визначення закономірностей руху ефективного попиту й приросту національного доходу – центральна ідея кейнсіанства.

Повна зайнятість і ефективний попит, який її зумовлює, можливі лише тоді, коли два компоненти попиту – споживання й капітало­вкладення (інвестиції) – перебувають у певному співвідношенні й до­сягають необхідного рівня. Частина національного доходу, що йде на особисте споживання, зменшується відповідно до основного психоло­гічного закону, який полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід. Унаслідок цього збільшується частина національно­го доходу, що йде на заощадження, і це спричинює зменшення попиту на споживчі товари.

Недостатнє зростання особистого споживання слід компенсувати за рахунок збільшення інвестицій, тобто виробни­чого споживання. Розширення попиту на ринку засобів виробництва визначається динамікою двох факторів: граничної ефективності ка­піталу (норми прибутку) і норми позичкового відсотка. Зменшення позичкового відсотка й підвищення граничної ефективності капіталу збільшують національний дохід, а отже, й зайнятість. Дж. М. Кейнс не приховував, що таких результатів можна досягти шляхом знижен­ня заробітної плати. Він обґрунтував позитивний вплив такого зниження на активізацію економіки (номінальна заробітна плата мо­же зростати, тоді як реальна залишається сталою або зменшується).

Державне регулювання, за Дж. М. Кейнсом, має проявлятися в заморожуванні заробітної плати, оскільки її зростання лише збільшує заощадження, не сприяючи зростанню споживання.

Саме ефективний попит визначає рівень зайнятості і національного доходу. Спроба визначити закономірності руху ефективного попиту і приросту національного доходу і становить центральну ідею кейнсіанства.

Теорія зайнятості. У неокласичній теорії зайнятість залежить від граничної продуктивності праці (визначає попит на працю) і граничної важкості праці (визначає пропозицію праці). Стан ринку праці визначався співвідношенням попиту й пропозиції на працю. Точка перетину граничної продуктивності праці і важкості праці при граничній зайнятості визначала рівень зайнятості. Чим нижча величина реальної заробітної плати, на яку погоджуються наймані працівники, тим вищий рівень зайнятості й навпаки. Якщо пропозиція праці перевищує попит, то надлишок робочої сили поглинається самим ринком, але при цьому ціна праці знижується.

Неокласичну рівновагу повної зайнятості й одночасно рівновагу часткової зайнятості, яка на думку Дж. М. Кейнса, визначає попит на працю при існуючій реальній заробітній платі, графічно зображено на рис. 10.2.

Надлишок пропозиції праці над попитом − відрізок N₁ − N₂ − визначає, на думку Дж. М. Кейнса величину "недобровільного" безробіття при існуючій величині реальної заробітної плати. Проблема безробіття у неокласиків розглядалася переважно як соціальна, а не макроекономічна проблема. Неокласична теорія виділяла лише два види безробіття – фрикційне й добровільне. Зміни в технології, у галузевій і територіальній структурах виробництва спричинюють фрикційне безробіття, пов'язане з відсутністю інформації про нові робочі місця, недостатньою мобільністю робочої сили, з не-

w/p

Пропозиція праці

w/p₁

Попит на працю

N₁ N₀ N₂

Рис. 10.2. Класична модель рівноваги на ринку праці:

w/p − реальна заробітна плата; N − кількість праці

бажанням працівників змінювати свій фах чи місце проживання, а також з тим, що для перекваліфікації потрібен певний час. Небажання працювати при діючих ставках заробітної плати − причина добровільного безробіття. Поряд з добровільним і фрикційним, Кейнс довів існування вимушеного безробіття, тобто такого, що зумовлене циклічним спадом економіки.

Таким чином, неокласики вважали, що рівень зайнятості перебуває в руках самих працівників, і їхня згода працювати за нижчу заробітну плату збільшує рівень зай­нятості.

Дж. М. Кейнс виступив проти такого постулату, заявивши, що розмір і зміна зайнятості не залежать від поведінки працівників. Іншими словами, "готовність працівників трудитись за низьку заробітну плату не є ліками від безробіття".

Рівень зайнятості, за Дж. М. Кейнсом, визначається динамікою ефектив­ного попиту, тобто очікуваних витрат на споживання і капі­тальні вкладення. Саме це, а не пропозиція ресурсів і зміна їхніх відносних цін, зумовлює рівень зайнятості та націо­нального доходу.

У масштабі народного господар­ства зниження заробітної плати призведе до зменшення розміру спожив­чого попиту, що потягне за собою скорочення виробництва й ін­вестицій (оскільки неможливо продати навіть наявну про­дукцію), зумовить подальше зменшення сукупного по­питу внаслідок зменшення заробітної плати і зростання без­робіття. Таким чином настає рівновага на ринку між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але при неповній зайнятості.

Модель мультиплікатора Кейнса. Відповідно до кейнсіанських положень частина інвестиційного попиту похідна від динаміки доходу. Збільшення заощаджень означає скорочення споживання й обсягу реалізації товару та призводить до скорочення сукупного доходу. Зменшення доходу, яке може відбуватися через незбіг запланованих заощаджень та інвестицій, може стати досить відчутним унаслідок того, що відбувається зниження доходу на величину, яка пропорційна мультиплікатору.

Збільшення або зменшення витрат, які утворюють сукупний попит, − споживацьких, інвестиційних, державних приводить в дію так званий мультиплікаційний процес. Причому, величина подібних змін буде супроводжуватись далеко не пропорційним зростанням рівноважного доходу, що пов'язано з дією ефекту мультиплікатора. Даний ефект являє собою ланцюгову реакцію підприємницького сектора на зміну макроекономічних умов, за яких здійснюється інвестиційний процес.

Наприклад, державні інвестиції в будівництво соціального житла на практиці будуть означати залучення робітників, які безпосередньо будуть цим займатись, а також закупівлю сировини, матеріалів і засобів виробництва. Власники факторів виробництва, реалізуючи їх державі, отримають відповідні доходи, які витратять, у першу чергу, на споживчі товари.

Виробники, які постачають товари на споживчий ринок, відчують підвищення попиту на свою продукцію, і це створить стимули до розширення випуску та додаткового інвестування. Унаслідок названих чинників з’являться додаткові доходи у власників факторів виробництва, що приведе до збільшення попиту, подальшого зростання цін і нових інвестицій у споживчому секторі. Останні також будуть сприяти зростанню доходів з усіма наступними змінами вже в галузях, що виробляють матеріальні блага, адже для розширення виробництва продукції споживчого характеру стануть необхідними додаткові виробничі засоби.

Із затуханням мультиплікаційного ефекту ми можемо констатувати той факт, що національний дохід в економіці зростає на величину, значно більшу порівняно з розміром додатково залучених інвестицій. Отже, держава, вклавши певний обсяг інвестицій у будівництво соціального житла, викликала пожвавлення інвестиційної активності у приватному секторі економіки і багатократне зростання доходів.

Найпростіша модель мультиплікатора формально може бути записана таким чином:

ΔY = М ∙ ΔI , (10.1)

де ΔY – приріст національного доходу; М – мультиплікатор інвестицій; ΔI – приріст інвестицій.

Мультиплікатор можна визначити як коефіцієнт, що відображає залежність між приростом інвестицій з одного боку та приростом зайнятості й національного доходу з іншого.

Таким чином, можна говорити про те, що Дж. М. Кейнс розробив практичну програму впливу держави на ринкову економіку. Макроекономічні рекомендації щодо державного регулювання на основі концепції Кейнса такі: об'єктом регулювання повинен стати ефективний попит і, в першу чергу, найбільш важливий його компонент – інвестиції (стимулювати споживання має сенс тільки після того, коли досягається стадія інвестиційного насичення); методами державного регулювання ефективного попиту мають стати кредитно-грошова та податково-бюджетна політика.