5.2. Розвиток класичної політичної економії у творчості д. Рікардо

Давид Рікардо

(1772 – 1823)

Біржовик, у cвій час ключова фігура Лондонського фінансового світу, з 1819 року – член Британського парламенту.

Основний твір − “Засадиполітичної економії та оподаткування” (1817).

Методологія досліджень. На зламі XVIII століття в Англії спостерігається досить різке розшарування суспільства, що суттєво відрізнялося від процесів, характерних для більш ранніх періодів історії. Різке зростання багатства на одному полюсі й жебрацтво на іншому стало явною проблемою, що вимагала свого пояснення і вирішення. Тому Д. Рікардо вважає, що саме цим і має займатись політична економія.

Не закони зростання багатства, на думку Д. Рікардо, а “…закони, що керують цим розподілом, − головне завдання політичної економії”. Учений вважає, що найбільш складна і, можливо, найбільш важлива частина політичної економії, − це аналіз проблеми “розвитку багатства країни” і “законів, згідно з якими розподіляється її зростаюча продукція”.

Як вихідний пункт досліджень економічних явищ Д. Рікардо застосовує трудову теорію вартості. Він переконаний, що саме ця теорія дає можливість зрозуміти складні явища економіки та пізнати їх сутність. Свої дослідження Рікардо починає з аналізу товару, його вартості і споживчої вартості. Потім і паралельно він розглядає різні економічні явища з точки зору їх відповідності або невідповідності принципу трудової вартості. Таке зіставлення із законом вартості реальних виробничих відносин є прикладом застосування методу перехідвід абстрактного (товар, вартість) до конкретного (капітал, середній прибуток, рента, заробітна плата і под.), який у такому системному вигляді при аналізі цілісних економічних відносин було застосовано вперше. Таким чином, Рікардо відхиляє емпіричну сторону методу А. Сміта, вважаючи її не зовсім науковою, і зосереджується на розкритті внутрішніх причинно-наслідкових залежностей між економічними явищами.

Поряд з цим, Рікардо досить часто звертається до кількісних методів дослідження, ілюструючи за допомогою арифметичних прикладів дію економічних закономірностей, він одним із перших починає застосовувати елементи граничного аналізу. Останній досить вдало було застосовано при розробці механізму створення ренти як поетапного переходу від обробітку земельних ділянок кращої якості до гіршої.

Теорія вартості. У поглядах на вартість Рікардо відхиляє двоїсту оцінку цієї категорії А. Смітом і наголошує, що вартість створюється виключно працею. Щодо товарів не відтворюваних і нечисленних ( шедеври живопису, унікальні вироби мистецтва, тощо), то їх вартість формується під дією двох факторів – рідкісності й кількості праці, затраченої на їх створення.

На відміну від А. Сміта, Д. Рікардо включає у вартість звичайних товарів не тільки вартість, створену безпосередньо задіяною у виробництві працею, а й вартість минулої праці. „На вартість товару впливає не тільки праця, застосована безпосередньо для його виготовлення, але й праця, затрачена на засоби, інструменти й будівлі, що сприяли даній праці”, − пише вчений.

Рікардо констатував багатоманітність видів праці, що створюють вартість, і звів їх до єдиної кількісної основи – робочого часу. Він вважав, що праця, яка створює вартість – це праця, абстрагована від її конкретних форм, і вона вимірюється в годинах робочого часу, необхідних для створення товару. Вчений розумів, що витрати робочого часу на виробництво одного й того самого товару в дрібного ремісника, робітника на мануфактурі й робітника великої фабрики на практиці суттєво кількісно відрізняються, тому величина вартості, на його думку, визначається витратами праці за гірших умов виробництва.

Теорія доходів. Сформулювавши у такому вигляді трудову теорію вартості, Рікардо довів, що вартість – це породження праці, а тому вона не може складатися із доходів, як вважав Сміт. Однак, вона розкладається на доходи – заробітну плату і прибуток.

Заробітна плата для Рікардо – це ціна праці. Причому остання розглядається як “природна” і “ринкова”. Під природною ціною праці Рікардо розуміє ту ціну, яка ”необхідна, щоб працівники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення його чисельності”. У свою чергу ринкова ціна праці розглядається мислителем як “та ціна, що дійсно платиться за працю в силу природної дії відношення між пропозицією і попитом: праця дорога, коли вона відзначається рідкістю, і дешева, коли вона наявна у достатку”. Ринкова ціна, на думку Рікардо, здійснює коливання навколо природної ціни так само, як ціна товару здійснює коливання навколо його вартості.

Рікардо виділяє фактори, що впливають на характер коливань природної і ринкової цін праці та пов’язує їх з чисельністю населення і нагромадженням капіталу. У разі перевищення ринкової ціни праці над природною робітник „... розпоряджається більшою кількістю предметів необхідності й життєвих вигід і тому може вигодувати здорових і численних нащадків”. Унаслідок цього чисельність робітників суттєво збільшується, зростає пропозиція праці, яка на певному етапі перевищує попит на працю. Тоді виникає безробіття, а ринкова ціна праці починає падати. Її падіння, на думку Рікардо, буде тривати до тих пір, поки зменшення рівня життя не почне відображатися на зменшенні чисельності робітничого населення, а у зв’язку з цим не зменшиться пропозиція праці відповідно до зменшення попиту на працю. При цьому ринкова ціна праці впаде нижче природної ціни. Скорочення чисельності робітничого населення з часом приведе до нового підйому ринкової ціни праці до рівня природної, а потім і вище від неї. Так розпочинається новий цикл коливань ринкової ціни праці по відношенню до природної ціни.

На динаміку заробітної плати впливає і нагромадження капіталу через його зв’язок з попитом на працю. На думку Д. Рікардо, коли нагромадження капіталу забезпечує зростання попиту на працю, то воно здатне протидіяти природному зростанню населення і створювати умови для зростання заробітної плати. У тому ж випадку, коли темп нагромадження капіталу починає падати, відбувається і відповідне зменшення попиту на працю, а це в свою чергу призводить до падіння заробітної плати. Якщо ж нагромадження капіталу буде супроводжуватися зростанням витрат на машини і відповідним зменшенням частки засобів, спрямованих на найм робітників, то „...становище робітничого класу буде являти собою картину злиднів і відчаю”.

На динаміку заробітної плати, стверджує Рікардо, впливає і прибуток. Оскільки заробітна плата й прибуток виступають як дві частини вартості, створеної робітниками, то збільшення заробітної плати зменшує прибуток і, навпаки, зменшення заробітної плати означає збільшення прибутку.

Щодо самої категорії прибутку, то Рікардо визначає її як ту частину вартості товару, що залишається після відрахування заробітної плати. Оскільки вартість товару створюється працею, то і джерелом прибутку є праця робітників.

Теорія ренти.Рента – це та частка продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування первинними і непорушними силами ґрунту, без врахування процента на капітал, необхідного для обробітку землі. У процесі формування ренти Рікардо виділяє вплив двох факторів: затрати праці й “перетворення землі на власність.” Дія першого фактора виявляється у тому, що рента є продуктом праці і формується під впливом закону вартості. Існування приватної власності створює умови для виникнення ренти. „При першому заселенні землі, коли було досить багатої та родючої землі..., ренти не існувало, – стверджує вчений, – адже ніхто не стане платити за користування землею, коли поряд маса ще не перетвореної на власність землі, якою в силу цього може володіти всякий, хто захоче обробляти її”. З часом земля переходить у приватну власність і за її користування доводиться платити.

Вартість товару Рікардо визначає затратами праці за гірших умов виробництва. Тому фермери, що використовують гірші землі, отримують середній прибуток на вкладений капітал і ренти не мають. Землі більш високої якості дають своїм власникам доходи, що перевищують середній прибуток і формуються як різниця між затратами виробництва на гірших і кращих або середніх за якістю ділянках. Отже, рента не є результатом якоїсь особливої щедрості природи, її джерелом є праця найманих робітників на різних за якістю землях.

Свої висновки учений підтверджує аналізом господарського досвіду Англії. Прийняті парламентом так звані „хлібні закони” різко обмежували ввезення іноземного зерна на внутрішній ринок і сприяли утриманню високих цін на хліб. Підвищення цін на хліб змушує обробляти гірші й середні землі, тому з’являється рента: „Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а тому платиться рента, що хліб дорогий”.

Теорія капіталу. ”Капітал, − вважає Д. Рікардо, − є тією частиною багатства країни, яка використовується у виробництві й складається із їжі, одягу, інструментів, сировинних матеріалів, машин та інших засобів, необхідних для приведення праці у дію”. Як і Сміт, Рікардо поділяє капітал на основний та обіговий, однак здійснює подібний поділ, виходячи із часу обігу або відтворення капіталу. “Залежно від того, чи швидко зношується капітал і часто потребує відтворення, чи споживається повільно, він відноситься або до обігового, або до основного капіталу”.

Теорія реалізації. Рікардо вважає, що виробництво, породжуючи доходи, тим самим автоматично створює і платоспроможний попит на товари й послуги. Цей попит неминуче забезпечує реалізацію всіх товарів і послуг.

Рікардо уявляє економіку як ідеально налагоджений механізм, у якому можливі труднощі із збутом вирішуються швидко й просто: виробники товару, що випускається в надмірній кількості, негайно одержують відповідний сигнал від ринку і переключаються на виробництво іншого товару. Отже, загальне надвиробництво неможливе.

Теорія порівняльних переваг у зовнішній торгівлі. У результаті дослідження факторів, що визначають потоки міжнародної торгівлі, Рікардо сформував загальні причини взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації. Ідеї А. Сміта про абсолютні переваги у зовнішній торгівлі Рікардо у своїй теорії порівняльних витрат кваліфікував як одиничний випадок. Він доводить, що торгівля між двома країнами вигідна і тоді, коли одна з них виробляє товари при більш високих затратах, ніж інша. Вигідність торгівлі можлива за умови, коли різниця між відносними витратами в першій країні більша, ніж в другій.

Своє твердження вчений ілюструє прикладом можливості торгівлі сукном і вином між Англією та Португалією. Виробництво 25 метрів сукна в Англії потребує праці 100 робітників протягом року. На цю кількість сукна Англія купує 50 літрів португальського вина, для власного виробництва якого потрібна була б праця 120 робітників протягом року. Тому Англія вважатиме більш вигідним ввозити вино і купувати його за рахунок вивозу сукна. На виробництво тієї самої кількості сукна й вина в Португалії витрачається праця відповідно 90 і 80 людей протягом року. Тому Португалії вигідно ввозити сукно в обмін на вино.

Такий висновок обґрунтовується наведеними нижче розрахунками. Абсолютні затрати на виробництво сукна і вина в Англії вищі, ніж в Португалії. Проте порівняльні затрати на виробництво сукна в Португалії більші, ніж в Англії. Вони визначаються відношенням абсолютних затрат на виробництво одиниці сукна до абсолютних затрат на виробництво одиниці вина. У Португалії вони становлять: 90/25 : 80/50 = 9/4. В Англії ж порівняльні затрати на виробництво сукна відносно менші й відповідають такій величині: 100/25 : 120/50 = 5/3. Отже, Англії вигідно експортувати сукно в Португалію, закуповуючи там вино.

Вирахувані порівняльні затрати на виробництво вина становлять 4/9 у Португалії і 3/5 в Англії. Відмова Португалії від виробництва сукна їй вигідна, хоча воно в цій країні дешевше, ніж в Англії. Це видно з того, що відповідно до пропорцій обміну між двома країнами, передбаченими в даному прикладі, на власне виробництво 25 метрів сукна, закуплених в Англії, Португалії потрібно було б затратити працю 90 осіб протягом року, в той час як на виробництво вина, яке експортується в Англію замість ввезеного сукна, Португалії потрібна праця всього 80 людей протягом року.