Жан Батист Сей

(1767 − 1832)

Виходець з купецького середовища, що став згодом великим фабрикантом.

Основні твори –„Трактат політичної економії„ (1803), „Катехізис політичної економії” (1817), „Курс політичної економії” ( 1828 – 1830).

Методологія досліджень. Під політичною економією Сей розуміє “знання дійсної природи багатства, знання всіх труднощів, що доводиться долати для його придбання, знання того, як воно розподіляється в суспільстві, як можна користуватися ним, а також наслідків цих різноманітних фактів”.

Необхідність вивчення даної науки вчений пояснював потребою у реалізації двох основних завдань: для держави, яка, керуючись принципами політекономії, має “передбачати результати вжитих заходів”, і для приватних осіб, які, зрозумівши “сутність цінності і її рух, отримують можливість передбачати потреби підприємств та їх результати, знаходити засоби для процвітання, уміло користуватися своїми правами, знаходити найбільш солідне авансування своїх капіталів”.

Політекономія поділяється вченим на три самостійні частини: виробництво, розподіл і споживання. Причому, для їх вивчення мислитель використовує здебільшого емпіризм, факторний аналіз і дослідження поверхових форм прояву економічних процесів.

Теорія вартості й доходів.Вартість у Сея визначається корисністю блага, а ціна − це “мірило його цінності.” Ототожнюючи цінність з матеріальною формою багатства, Сей відхиляє твердження про те, що тільки праця − єдине джерело створення вартості. Остання зобов'язана своїм походження поєднаній дії праці, сил природи і капіталу. Отже, вартість включає витрати трьох факторів виробництва, а саме: праці, землі й капіталу. Самі ж ці витрати визначаються попитом і пропозицією на ринку ресурсів.

Трьом факторам виробництва відповідають у теорії Сея і три основні доходи: праця створює заробітну плату, капітал – процент, земля – ренту. Оскільки сума цих трьох доходів визначає величину вартості продукту, то кожен із власників того чи іншого фактора виробництва отримує винагороду або дохід, який створено відповідним фактором виробництва, тобто певну частку вартості виробленого продукту.

Зарплата робітника виступає у Сея як “достатня частка винагороди від продуктів, у виробництві яких бере участь робітник своєю працею, не лише для того щоб існувати, але й для того, щоб розвиватися.” Сей підкреслював, що необхідними витратами у робітників, окрім тих, що пов’язані із засобами існування та вихованням дітей, можна також вважати витрати на піклування про людей похилого віку.

Величина заробітної плати не є раз і назавжди визначеною, вона змінюється під впливом певних факторів, основними з яких Сей вважав:

1. Рівень розвитку країни. Якщо держава перебуває у занепаді, то заробітна плата робітників зменшується, і , навпаки, зростання добробуту її значно збільшує.

2. Рівень споживання робітників: чим менше споживання, “тим нижчою може бути встановлена звичайна величина заробітної плати робітника і тим дешевше можуть продаватися продукти, у виробництві яких він бере участь”.

3. Взаємодія інтересів підприємця і робітника, у результаті якої досягається згода про рівень зарплати.

4. Застосування машин. “Кожного разу, коли нова машина, або, взагалі, який-небудь новий захід замінює людську працю, що застосовувалась до цих пір, частина робітників витісняється і на деякий час залишається без роботи”.

Прибуток Сей поділяє на дві частини: прибуток від виробництва і прибуток від капіталу. Перша “надходить як винагорода за промислові здібності, за таланти, дух порядку і керівництва” (підприємницький дохід), а друга відноситься на рахунок продуктивних послуг капіталу (процент).”

Щодо земельної ренти, то вона постає у теорії доходів Сея породженням землі, даром природи.

Теорія реалізації. Сей стверджує, що людина виробляє продукти для того, щоб продати їх, а на виручені гроші придбати ті продукти, які не створює сама. Таким чином, продукти обмінюються на продукти і мета виробництва для підприємця виражається в обміні одних продуктів на інші при пасивній ролі грошей. Щодо останніх, то Сей писав: “Усе призначення грошей у тому, щоб визначити для вас цінність продуктів, які покупець продав, щоб купити у вас ваші продукти; точно так гроші повідомлять того, у кого ви купили, про цінність продуктів, які ви продали іншим”. Повідомляючи про цінність своїх продуктів, створюючи корисність предметів, промисловець, на думку Сея, має надію, що його товар буде оцінений і проданий тим людям, які володіють засобами для його придбання. Ці засоби складаються із інших цінностей, із інших продуктів, капіталів і земель. Звідси випливає висновок, що “всякий продукт з моменту свого створення відкриває ринок збуту для інших продуктів на всю величину своєї вартості, а раз так, то попит і пропозиція в економіці завжди рівні.”

Сей вважає, що в умовах ринку можуть виникати лише часткові диспро-порції, наприклад, одного товару виробляється занадто багато, іншого – занадто мало. Але завдяки вільному ринку в економіці забезпечується автоматична гнучкість цін і їхня миттєва реакція на зміну кон’юнктури. Ціни самі по собі здатні вирівняти диспропорції, що виникають у виробництві товарів. Подібні роздуми лягли в основу загальновідомого закону ринків Сея, згідно з яким при досягненні й підтримці принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) породжує адекватне споживання (попит), оскільки виробництво породжує доходи, на які будуть придбані випущені товари відповідної вартості. Отже, загальна криза надвиробництва неможлива для економіки. “Загальний попит на продукти, – пише Сей, – завжди дорівнює сумі наявних продуктів…Неможливо уявити, щоб продукти праці всієї нації стали коли-небудь надлишковими, якщо один товар дає засоби для придбання іншого”.