Джон Стюарт Мілль

(1806 −18733)

Син англійського економіста-рікардіанця Джеймса Мілля, філософ і економіст, член Палати громад Англії.

Основні твори − “Нариси з деяких невирішених проблем політичної економії” (1844), «Принципи політичної економії з деякими аспектами її застосування до соціальної філософії» (1848).

Методологія досліджень. Політекономія в уявленні Дж. Ст. Мілля – це все та сама наука про багатство. Проте її основою, на думку вченого, є психологічні фактори, які пояснюють природу людини, і тому ця наука „намагається виявити вторинні або похідні закони, що керують виробництвом багатства, що містять пояснення розбіжностей між багатством і бідністю у сьогоденні й минулому і що дозволяють передбачати, яке збільшення багатства можливе у майбутньому”.

Розглядаючи закони, які керують зростанням багатства, Мілль доходить висновку, що закони виробництва й розподілу матеріальних благ не є тотожними як за сутністю, так і за характером дії. Перші є незмінними, вони задані технічними умовами, а другі – залежать від законів і звичаїв суспільства. Причому, суспільство може підпорядкувати розподіл багатства будь-яким правилам, котрі воно вважає найкращими, але наслідки, що будуть випливати із цих правил, мають бути ретельно досліджені й вивчені економічною наукою.

Учений визначає розподіл як сферу незалежних від виробництва економічних відносин. У зв’язку з цим він робить висновок про те, що існує реальна можливість реформувати систему розподілу багатства у суспільстві на більш справедливій основі без порушення соціально-економічних підвалин виробництва.

Щодо конкретних методів економічних досліджень, які застосовує Мілль, то вони базуються на методологічних засадах рікардіанської теорії, філософії утилітаризму Бентана, концепціях філософів природничого наукового напряму Ф. Бекона, Дж. Локка, Д. Юма. У принципі й сам Мілль є досить серйозною величиною у царині розробки методології наукових досліджень. Ученим, зокрема, було сформульовано закони індукції як методи встановлення причинного зв’язку між явищами і узагальнення цього зв’язку, розроблено методи прямої та оберненої дедукції, закладено основи позитивізму.

Виходячи із наявності нових явищ в економіці та більш досконало розробленої методологічної бази, Мілль ставить перед собою завдання доповнити теорію зрілої класики „новітніми теоретичними уявленнями”, розробити шляхи економічного і соціального розвитку суспільства, створити теоретичну основу для програми соціальних реформ.

Теорія вартості.Вартість розглядається Міллем як співвідношення, характерне для обміну даного товару на інші товари, зокрема на гроші. Виходячи із трудової теорії вартості Д. Рікардо, Мілль стверджує, що вартість товарів залежить, головним чином, від кількості праці, необхідної для їх виробництва, включаючи у поняття виробництва доставку товару на ринок. Причому кількість праці визначається тією заробітною платою, яку підприємець має заплатити робітнику.

У подальшому до виробничих витрат Мілль відносить прибуток на капітал, який виникає на різних етапах виробництва і транспортування товарів, розглядаючи його вплив на процес формування вартості. „ До тих пір, – робить висновок учений, – поки прибуток входить у виробничі витрати всіх речей, він не може впливати на вартість жодної з них. Він може здійснити який-небудь вплив на вартість, тільки входячи в затрати виробництва одних речей більшою мірою, ніж в затрати виробництва інших”.

Отже, вартість визначається у Мілля виробничими затратами, до яких він відносить заробітну плату і прибуток: товари „природним і постійним чином обмінюються один на один відповідно до порівняльної кількості заробітної плати, що має бути виплачена за їхнє виробництво, і порівняльної кількості прибутку, який повинен бути отриманий капіталістами, що виплачують цю заробітну плату”.

Вартість як співвідношення товарів установлюється на ринку у вигляді ціни, при якій врівноважуються попит і пропозиція. Вихідним пунктом теорії цін Мілля є його припущення про існування постійних витрат виробництва як основи вартості й середнього прибутку на вільно відтворювані товари, які в сумі складають основу ціноутворення. Учений намагається визначити фактори, які в реальному житті відхиляють ціни від даної центральної тенденції. Дію цих факторів Мілль групує відносно пропозиції товару, яка залежить від руху виробничих витрат і попиту на товари.

Досліджуючи вплив ціни на попит, а також функціональні зв'язки між ціною, попитом і пропозицією, Мілль характеризує деякі тенденції зміни попиту на основні групи товарів при зміні їх цін, що є не чим іншим, як поняттям еластичності попиту за ціною. Таким чином, Мілль уперше застосовує спільний аналіз трьох параметрів ринку: попиту, пропозиції та рівноважної ціни.

Теорія доходів.Теорія доходів Мілля будується на основі дослідження еволюції власності. Учений послідовно доводить, що відповідно до історичної зміни інституту приватної власності змінюються й основні принципи розподілу, тому заробітна плата, прибуток і рента є капіталістичними формами розподілу. Заробітну плату Мілль розглядає як винагороду за працю, котра визначається прожитковим мінімумом і розмір котрої залежить, в основному, від попиту на робочу силу і її пропозиції або від співвідношення між чисельністю населення і капіталом. Частка багатства, яка дістається безпосередньо робітничому класу, визначається виключно ціною праці, яка, у свою чергу, є результатом соціальних умов.

Згідно з формами власності, що мають місце у сільському господарстві, Мілль розглядає і ренту, вважаючи її додатною різницею між отриманим з певної ділянки продуктом і тим доходом, який приніс би той самий капітал, якби він був використаним для обробітку найменш родючої землі. Ця величина не є граничною величиною орендних платежів, а є граничною величиною рент, що виплачуються фермерами, тобто „компенсацією, яка сплачується за користування землею”, у разі їхнього переходу від кращих земельних ділянок до гірших.

Причиною прибутку, визнає Мілль, є те, що праця виробляє більше, ніж того потребує утримання робітників, що її виконували, тому прибуток виникає не внаслідок обміну, а внаслідок продуктивної сили праці. Сама ж величина прибутку складається із плати за помірність, плати за ризик і плати за майстерність, що необхідні для здійснення контролю над виробництвом.

Теорія соціально-економічного розвитку суспільства.Розвиток суспільства Мілль розглядає як дію певних факторів, пов’язаних із змінами соціально-економічного середовища. Найбільшу загрозу розвитку являє собою, на думку Мілля, вичерпання стимулів нагромадження капіталу. У зв’язку з цим він звертає увагу на пониження норми прибутку як головної перепони для капіталістичного розвитку, а причину цієї тенденції знаходить в одночасному впливі на норму прибутку зростаючого населення і спадної віддачі капіталу в сільському господарстві. Таке падіння норми прибутку може, на думку вченого, призвести до економічного застою, і тому він виділяє фактори, що протидіють падінню норми прибутку, серед яких називає технічний прогрес і вивіз капіталу в інші країни.

В цілому Мілль визнає, що система досконалої конкуренції не може забезпечити вирішення економічних проблем, оскільки існують такі форми і сфери господарської діяльності, що не забезпечують одержання достатнього прибутку. Ці галузі повинна взяти на себе держава (інфраструктура, соціальне забезпечення і помірне оподатковування). Поряд із державним впливом, регулюючі функції у суспільстві Мілль поділяє між такими соціально-економічними інститутами як акціонерні товариства й асоціації, кооперативи, тред-юніони.

Не заперечуючи переваг асоціацій комуністичного типу, Мілль вважав малоймовірною можливість їхнього створення. Він передбачав небезпеку того, що комуністичний колективізм приведе до падіння продуктивності праці.

В основу соціально-економічного устрою суспільства Мілль закладає удосконалену систему приватної власності на базі надання кожному члену суспільства повного права користуватися створеними ним вигодами. Важливу роль у даному процесі він відводив технічному прогресу, підвищенню освітнього й морального рівня трудящих, соціальному обмеженню народжуваності, наданню широким масам населення виборчих прав, розвиткові кооперативного руху.