11.5. Пізній інституціоналізм

Головною особливістю еволюції інституціоналізму в післявоєнні роки стало поширення серед його представників концепцій трансформації капіталізму. Це супроводжувалося явним послабленням притаманнї ранньому інституціоналізму гострої соціальної критики економічних явищ. Представники пізнього інституціоналізму вважають, що економічні та соціальні негаразди характерні були лише для “старого капіталізму”. Післявоєнний капіталізм подається як носій “класового миру”, “соціальної справедливості”, “достатку”. Цей етап суспільного розвитку визнається якісно новим, йому не притаманні недоліки та протиріччя.

Представники цього напряму скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер “вічних” законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обігу, споживання, форми організації ринку, моральні принципи, надавали вирішального значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профспілкам).

Історичні умови

1. Зміни у відносинах власності й управління, які супроводжувались такими явищами:

– формування колективних форм власності, за яких акціонерами стають особи найманої праці;

– зосередження функцій управління в руках виробничої інтелігенції;

– зростання частки робітників у національному доході розвинених країн.

2. Перехід від суспільства, де основною метою вважається максимізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких мас населення як єдино можливого шляху одержання прибутку взагалі.

3. Зростання соціалізації суспільства.

Нижче подається коротка характеристика поглядів деяких найбільш відомих представників цього напряму.

Гардинер Мінз

(1896 − 1982)

Американський економіст.

Основні твори – “Корпоративна революція в Америці” (1962); “Влада над цінами і суспільний інтерес” (1962).

Концепція “колективного капіталізму”. Мінз вважає, що сучасне суспільство за своєю сутністю є колективним з таких причин:

– корпорації об’єднують сотні тисяч акціонерів і наймають сотні тисяч працівників;

– корпорації створюють і використовують високотехнологічне обладнання і забезпечують потреби мільйонів споживачів у товарах;

– має місце “дифузія капіталу“ – відокремлення сфери управління і контролю над виробництвом від власності на капітал.

“Приватний капіталізм, – вважає Г. Мінз, − став фундаментом економічної моделі Маркса, яка віддзеркалює особливості капіталізму XIX століття. З тих пір відбулася корпоративна революція, яка .... фундаментально підірвала базис комунізму – марксистську теорію”. Г. Мінз наголошує, що капіталізм змінив свою природу, став “колективним капіталізмом”.

Концепцію “колективного капіталізму” вчений висуває як альтернативу марксизму. Він розглядає чотири типи економічних систем: натуральне господарство; атомістичну економіку; приватний капіталізм; колективний капіталізм.

Великі акціонерні підприємства, вважає Г. Мінз − це елементи, перш за все, “колективного виробничого механізму”. Капіталістичні корпорації, за оцінкою економіста, являють собою великі підприємницькі колективи, і система, яка складається з них або перебуває під їхнім пануванням, цілком може бути названа “колективним капіталізмом”.