12.2. Теорія транзакційних витрат

Реального розвитку теорія транзакційних витрат отримала в кінці 70-х років ХХ ст., яка потім стала теоретичною основою усіх подальших економічних досліджень інституціоналізму. Найбільш характерним носієм цієї теорії вважається Р.Г. Коуз.

Рональд Гаррі Коуз

(народився у 1910 р.)

Американський економіст.

Основні твори – “Природа фірми” (1937); “Проблеми соціальних витрат” (1960).

Методологія досліджень. Р. Коуз визначив і запровадив новий інституціональний підхід до природи ринку та фірми, теорію транзакційних витрат (витрат на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладення контрактів), яка дала змогу пояснити структуру й еволюцію соціальних інструментів. Вважав, що соціальні та культурні фактори мають велике значення для економічної системи, а тому становлять предмет економічної теорії. У рамках цих відносин людина економічна також раціонально дбає про свої інтереси.

Р. Коуз широко використовував міждисциплінарний підхід, активно поєднуючи в ході дослідження теорію права, соціології, економічної теорії та організації. Ідеї Р. Коуза заклали основи неоінституціоналізму, які надалі стали базою для теорії суспільного вибору Дж. Б’юкенена, а також були досить вагомим імпульсом для розвитку теорії організації, економічної історії, юриспруденції, стимулювали виникнення нової міждисциплінарної науки.

Теорія транзакційних витрат. У мікроекономіці розглядаються тільки виробничі витрати, однак, на думку вченого, у реальному житті існують ще й витрати, пов’язані із утриманням організацій, укладанням та виконанням контрактів. Витрати, пов'язані із здійсненням контрактів (ринкових транзакцій) між суб'єктами господарювання називає транзакційними. У свою чергу вони складаються із витрат на:

− збір й обробку інформації (витрати часу і ресурсів на отримання інформації, а також втрати від її недосконалості);

− ведення переговорів і прийняття рішень;

− контроль та юридичний захист виконання контракту;

− кількісну оцінку об'єктів обміну (витрати на промірювання, вимірювальну техніку);

− специфікацію (точне визначення) і захист прав власності (витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління).

Ці витрати у ринковому середовищі вимагають оплати. Щоб уникнути цього, створюється фірма, у якій алокація (розподіл) ресурсів здійснюється адміністративним шляхом, тобто за допомогою наказів, а не на основі цінового механізму. Використання усередині підприємства ієрархічних способів організації виробництваістотно знижує транзакційні витрати.

У ринкових умовах вибір конкретного способу економічної організації визначається величиною транзакційних витрат, що відповідають кожному з них. Фірми (ієрархічний шлях) виживають у тих випадках, коли транзакційні витрати усередині кожної виявляються нижчими від аналогічних ринкових витрат. У протилежному випадку починає діяти стихійний порядок.

Фірма буде існувати доти, доки вона реалізує функцію координації з меншими витратами, ніж це досягалося б при ринкових угодах. Щоб мати ефективну економічну систему, необхідно розпоряджатися не тільки ринками, але й галузями планування в середині організацій відповідного розміру.

Теорія прав власності. Система прав власності – це безліч норм, що регулюють доступ до обмежених ресурсів. Вона санкціонується державою у формі законів і суспільством у вигляді звичаїв, моральних установок, релігійних заповідей тощо. Права власності охоплюють фізичні та юридичні об'єкти. Це свого роду "правила гри", які впорядковують відносини між окремими агентами.

З боку індивіда – це сукупність правомочностей на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Р. Коуз об’єднує ці правочини у так званий пучок власності, основними елементами якого є:

1) право на виключення із доступу до ресурсу інших агентів;

2) право на використання ресурсів;

3) право на одержання доходу від ресурсів;

4) право на передачу всіх попередніх повноважень.

Будь-який акт обміну в уявленнях Коуза, – це обмін "пучками прав власності". Каналом обміну слугує контракт, що може здійснюватися без адміністративного втручання, тобто безпосередньо через ринок. Це стає можливим завдяки тому, що велика кількість законів носять формальний характер при нульових витратах із діловодства.

Аналіз зовнішніх ефектів і теорема Коуза. Зовнішні ефекти (екстерналії) − це побічні результати будь-якої діяльності, які стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб. У неокласичній теорії домінувала ідея державного втручання в даний процес; тобто, діяльність, що є джерелом негативних зовнішніх ефектів, повинна піддаватися стягненням у розмірі екстернальних витрат і субсидіюватися в розмірі еквівалента екстернальних вигід виробникам благ з позитивними зовнішніми ефектами.

Р. Коуз натомість показує, що проблема зовнішніх ефектів має двоякий характер. "Питання звичайно розумілося так, − писав учений, − що А завдає шкоди В, і варто вирішити, як ми обмежимо дії А? Але це не є правильним. Перед нами виникає проблема взаємозобов’язаного характеру. При запобіганні збитку для В ми, тим самим, викликаємо збиток в А. Питання, яке потрібно вирішити: чи варто дозволити А завдавати шкоди В або чи потрібно дозволити В завдавати шкоди А? Проблема в тому, щоб уникнути більш серйозного збитку".

Негативні зовнішні ефекти виникають при конкуренції між різними варіантами використання ресурсів у тому випадку, якщо права власності на кожний із цих варіантів не закріплені. Висновок автора, що згодом був названий теоремою Коуза, полягає в тому, що зовнішні ефекти можна інтерналізувати (коли зовнішні витрати стають внутрішніми) за допомогою закріплення прав власності на об'єкти, які їх породжують, і обміну цими правами, якщо це не пов'язане з більшими транзакційними витратами. Якщо ці права цілком визначені й можуть здійснювати обіг на ринку, ринковий механізм може привести сторони до ефективної угоди. Якщо фірма має легальне право забруднювати навколишнє середовище, то ті, хто несе збиток від забруднення, можуть купити у фірми право на мінімум забруднень. Якщо жителі навколишніх районів мають право на чисте довкілля, то фірма може купити у них дозвіл на його забруднення.

Таким чином, шлях до подолання екстерналій лежить через створення нових прав власності в тих сферах, де вони нечітко визначені. В силу цього зовнішні ефекти та їхні негативні наслідки породжуються недосконалим законодавством. Тому державне втручання в економіку, викликане необхідністю зняття зовнішніх ефектів, недоцільне. Якщо транзакційні витрати низькі, то воно є зайвим, а якщо високі − далеко не завжди економічно виправданим, оскільки дії держави самі поєднуються із позитивними транзакційними витратами.