Роберт Лукас (народився 1937 р.)

Професор Чиказького університету,

лауреат Нобелівської премії 1995 року.

Основні твори − “Дослідження теорії ділового циклу” (1981), “Раціональні очікування й економічна практика” (1981, у співавторстві з Т. Саржентом).

Методологія досліджень. Лукас ставить перед собою завдання переглянути існуючі теорії циклу і державного регулювання економіки відповідно до нових методологічних принципів, розроблених Дж. Мутом стосовно раціональних очікувань суб’єктів на основі використання математичних методів дослідження і психології.

Створення нової теорії починається з критичного аналізу найбільш поширених концепцій економічної динаміки, унаслідок чого робиться висновок, що реакція економічних суб’єктів на аналогічні економічні ситуації є неоднозначною. Зокрема, підлягає критиці монетарна концепція адаптивних очікувань як така, що побудована на характеристиці поведінки економічних суб’єктів у минулому і є малопридатною для визначення того, якою буде їх реакція на політику уряду в майбутньому. Саме тому побудова макроекономічних моделей має базуватись на економічній інформації про сучасний стан і перспективи розвитку економіки, на основі якої індивіди формують своє бачення економічної ситуації і враховують її вплив у прийнятті рішень про максимізацію свого становища. Модель будується за допомогою використання теорії вірогідності, очікуваних психологічних реакцій і методів стохастичного програмування. При цьому важливою ознакою моделей раціональних очікувань є їх рівноважний характер і включення теорії циклічності у склад теорії загальної ринкової рівноваги.

Теорія рівноважного ділового циклу. Основою теорії рівноважного циклу, на думку вченого, служить гіпотеза про те, що економічні коливання викликані випадковими факторами, до яких відносяться, перш за все, непередбачені зміни державної політики у грошовій сфері і недосконалість інформації. Непередбачені зміни величини грошової маси в обігу Р. Лукас розглядає як причини зміни цін. Якщо, наприклад, унаслідок проведення політики збільшення кількості грошей в обігу економічні суб’єкти спочатку підвищували споживчі витрати й інвестиції, що стимулювало економіку, то надалі, впевнившись у помилковості попередніх оцінок стосовно наслідків політики держави, вони починають реагувати інакше. “Якщо до політики збільшення кількості грошей звертаються постійно, − пише Р. Лукас, − то вона перестає відповідати своєму призначенню. Стимул втрачений, і він більше не виявляє впливу на виробництво. Збільшення кількості грошей в обігу, яке очікувалось, виливається в інфляцію, і нічого більше”.

Якщо уряд і центральний банк проводять стимулюючу політику, спрямовану на підвищення зайнятості, то при раціональних очікуваннях усі економічні агенти заздалегідь знають про майбутнє зростання інфляції і наступне скорочення реальної заробітної плати. Тому працівники заздалегідь включають очікувану інфляцію в свої вимоги про підвищення номінальної заробітної плати. В такому разі у фірм не зростуть прибутки, не відбудеться зростання зайнятості й випуску продукції. Цінова інфляція, повністю врахована у вимогах про підвищення заробітної плати, “зафіксує” безробіття на його природному рівні, а інфляція буде зростати при постійному рівні безробіття.

При довготривалій інфляції економічні агенти перестають помилятися відносно наслідків фіскальної або монетарної експансії. Вони більше цікавляться економічною інформацією, швидко розпізнають цілі і прогнозують результати дій політиків, а при розробці своїх рішень не повторюють минулих помилок. Це означає, що адаптивна, тобто інерційна складова очікуваної інфляції поступово зменшується і згодом зникає зовсім. Одночасно посилюється раціональний компонент очікуваної інфляції, пов’язаний із змінами в макроекономічній політиці. У міру того як економічна інформація про можливі дії уряду стає більш повною і доступною, інфляційні очікування стають дедалі раціональнішими. Раціоналізація економічної поведінки людей посилюється, якщо заробітна плата і ціни стають більш гнучкими, що характерно для довгострокової перспективи. З цього випливає, що в довготерміновому періоді альтернативний зв’язок між рівнями безробіття й інфляції зникає.

Поряд з державною економічною політикою, дестабілізуючим фактором розвитку економіки Лукас називає обмеженість і спотворення інформації. Невиважена економічна політика держави може викликати в економічних агентів необґрунтовані й помилкові рішення, які вони закладуть у модель свого вибору. Ось чому економіка повинна регулюватися не безпосередньою політикою уряду, наслідки якої в силу раціональності очікувань неможливо передбачити, а “… відкрито проголошеними і зрозумілими для всіх нормами”, які неможливо змінити, керуючись короткотерміновими вигодами. Це, в першу чергу, повинно стосуватися мети досягнення стабільності цінової ситуації. Необхідно визначити щорічне збільшення кількості грошей в обігу і дотримуватися його; встановити конкретний розмір податків, який в середньому збалансовував би бюджет, і не змінювати цих величин. “Головне завдання валютної і фінансової політики, − відзначає Лукас, − полягає в тому, щоб забезпечити стабільні, передбачувані умови для діяльності приватного бізнесу”. У цьому випадку раціональна ринкова активність відновлює раніше порушену ринкову рівновагу без зовнішнього втручання.