Розділ 4. Неокласична економiчна теорiя Тема 8. Маржиналістська революція і формування неокласичної доктрини

Неокласична теорія як напрям економічної думки виокремлюється із класичної політекономії на основі застосування методологічних підходів до розгляду економічних процесів на рівні поверхових, функціональних зв’язків. Дана тема формує уявлення про специфіку неокласики як теорії, що вивчає ринкову поведінку економічних суб’єктів на рівні локальних економічних зв’язків, визначає основні етапи її еволюції і виділяє як особливу наукову парадигму.

Неокласична економічна теорія сформувалась протягом останньої третини ХІХ і перших десятиріч ХХ століття.

Iсторичнi умови

1. Промисловий переворот і формування засад масового стандартизованого виробництва на базі великої машинної індустрії.

2. Поступовий перехід від системи вільноконкурентного ринку до господарського механізму, основаного на недосконалих формах конкурентної боротьби.

Особливостi економiчних поглядiв

1. Iдеалiзацiя вiльноконкурентного ринкового механізму. Визначення його виключної ролі у вирiшеннi всiх економiчних проблем.

2. Зосередженість на вивченні закономірностей загальноекономічного характеру і визнання предметом економiчної науки проблем раціонального використання обмежених ресурсів у виробництві благ для задоволення потреб людини.

3. Акцент на дослiдженнi проблематики формування попиту і пропозиції та процесів на рівнi мiкроекономіки, суб’єктивiзм.

4. Застосування при дослідженні таких методiв:

а) граничного аналiзу;

б) функціонального аналізу;

в) рiвноважного пiдходу до аналiзу економiчних явищ;

г) позитивiзму;

д) моделювання.

Етапи розвитку

1. 70 − 80-ті роки XIX століття. Зародження маржиналізму в плані формування основних методологічних підходів, принципів і наукового інструментарію досліджень (представники цього напряму − К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк, В. Джевонс, Л. Вальрас).

2. 90-ті роки XIX століття. Застосування маржиналістської методології до аналізу поведінки економічних суб’єктів, використання математичних методів у дослідженні економічних явищ, виділення в окрему галузь мікроекономічного аналізу (діяльність Дж. Кларка, А. Маршалла, В. Парето).

8.1. Створення основ неокласичного аналізу.

8.1.1. Австрійська школа

Австрійська наукова школа виникає у 70-тi роки XIX століття під назвою «маржиналiзм» (вiд англ. «marginal» − граничний), оскільки для економічних досліджень пропонує принципово нові методи вивчення, головними із яких є граничний аналіз і суб’єктивізм. Основні положення маржиналiзму настільки вiдрiзняються від уявлень класицизму, що ця теорія була сприйнята як переворот у науцi, названий потім «маржиналiстською революцією». Австрійською школою створюється так звана кардиналістська теорія граничної корисності. Нижче подаємо характеристику найбільш типових представників австрійської школи.

Карл Менгер

(1840 − 1921)

Професор політекономії Віденського

університету.

Основний твір − „Основи політичної

економії” (1871).

Методологія досліджень. Основним завданням економічної науки Менгер вважає розгляд процесу виникнення, розвитку і задоволення потреб людини. Оскільки потреби мають суб’єктивну сторону, то для їх вивчення пропонується широко застосовувати психологію, суб’єктивізм, індивідуалізм та емпіризм, побудований на основі власних відчуттів і спостережень автора.

Теорія економічних благ. Блага в уявленнях Менгера – це предмети, що задовольняють потреби індивіда. Вони поділяються на економічні й неекономічні. Економічні (господарські) блага, порівняно з потребами, обмежені в своїй кількості. Тому індивід повинен вирішувати питання про раціональність використання благ, що призводить до виникнення проблем розподілу і власності. Економічні блага поділяються на блага першого порядку (предмети споживання) і блага вищих порядків (засоби виробництва). Неекономічні блага, кількість яких у даний момент перевищує існуючі потреби, виходять за межі економічного аналізу.

Теорія цінності. Економічні блага, на думку вченого, мають цінність, яка формується суб’єктивним ставленням до них людини i визначається граничною корисністю, тобто корисністю останньої одиниці блага, яка задовольняє найменш нагальну людську потребу.

Теорія ціни. Ціна блага формується як наслідок конкуренції виробника i споживача. Свої суб’єктивні оцінки покупці й продавці виражають у ціновому товарі, що має вигляд грошей. Чим більше товару купує індивід, тим менша максимальна ціна, яку він згоден заплатити за кожну наступну одиницю товару. Вигідність обміну закінчується тоді, коли максимальна ціна (суб’єктивна оцінка) зрівняється з ринковою ціною.

Фрiдрiх Вiзер

(1851 − 1926)

Професор політекономії Віденського

університету.

Основний твір − „Витоки й основні закони

господарської цінності” (1884).

Методологія досліджень. Цей учений уперше робить спробу пов’язати між собою теорії витрат виробництва і граничної корисності шляхом застосування останньої до пояснення процесу ціноутворення виробничих факторів.

Теорія цінності. Цінність з позицій Візера, складається із позитивного елемента (насолоди, яку люди отримують від корисності благ) і негативного (байдужості, яку люди з огляду на власну природу відчувають до благ разом із зростанням їх запасу). Тому динаміку цінності й корисності можна уявити таким чином: спочатку із зростанням запасу блага цінність і корисність зростають. А потім цінність запасу перестає зростати, а його корисність продовжує своє зростання. Величина корисності може бути обчисленою шляхом множення граничної корисності останньої одиниці блага на число одиниць блага, з якого складається запас.

Теорія похідного («вміненого») попиту й альтернативних витрат. Виробництво благ вимагає спільної участі декількох факторів виробництва. Для того, щоб виділити частку кожного фактора у створенні блага, необхідно із великої кількості споживчих благ, що були вироблені за допомогою даного фактора, виділити благо з найменшою граничною корисністю. Це благо вчений називає граничним продуктом фактора і вважає, що його гранична корисність зумовлює ціну фактора, який використовувався при створенні споживчого блага і відповідну частину витрат виробництва. Отже, цінність факторів, які беруть участь у виробництві має похідний, тобто «вмінений» характер.

Візер уводить поняття „альтернативних витрат виробництва”, під якими розуміє ті витрати, які не могли бути здійснені через те, що дані фактори виробництва були використані для створення інших благ.