Розділ 2. Класична політична економія

Тема 4. Рання класична політична економія

Становлення ринкової економіки викликало необхідність переоцінки поглядів меркантилізму на шляхи примноження національного багатства та завдання економічної науки. Нові теоретико-методологічні підходи до вивчення процесів і явищ ринкової економіки були започатковані представниками так званої «класичної» школи політекономії, яка заклала нові традиції світової економічної думки. Своєрідним переходом від меркантилістського бачення особливостей економічного розвитку до класичного дослідження закономірностей економічних процесів була рання класична політекономія, ідеї якої розглядаються у даній темі.

Історичні умови

1. Становлення і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи, що значно перевищують прибутки від експлуатації родовищ золота і срібла та ведення зовнішньої торгівлі.

2. Виробництво набуває товарного характеру, який докорінно змінює взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на еквівалентній основі.

3. Розвиток товарно-грошових відносин, які поширюються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести статистичні спостереження.

4. Розвиток науки, зокрема філософії, історії, статистики значно полегшує дослідження у сфері економіки.

Особливості економічних поглядів

1. Предметом дослідження виступають закономірності зростання дохідності виробництва.

2. Метод дослідження являє собою поєднання емпіризму із зачатками теоретичного аналізу (абстракція, кількісний аналіз у В. Петті, дедукція у Ф. Кене).

0. 4.1. Економічні погляди в. Петті та п. Буагільбера

Класична політична економія виникає в Англії ХVІІ століття, оскільки саме ця країна стає першою із європейських країн, що вступили на шлях мануфактурного виробництва. Швидкі темпи первісного нагромадження капіталу, буржуазна революція 1682 року створили передумови бурхливого розвитку промислового виробництва, що у свою чергу стимулювало і більш швидке зростання торгівлі, грошового обігу. Все це створювало досить сприятливі умови для теоретичного обґрунтування економічних процесів і поступового відходу від доктрини меркантилізму. Основоположником класичної політекономії в Англії є Вільям Петті.

У Франції, де домінуючим виступав аграрний сектор економіки і майже до останньої третини XVIII століття зберігались феодальні відносини, підприємницький капітал з великими труднощами пристосовувався до системи суспільних відносин. Тому для французьких економістів-класиків, першим з яких був П’єр Буагільбер, дуже важливими були процеси лібералізації у сільському господарстві.

Вільям Петті

(1623 – 1687)

Англійський землевласник.

Основні твори – „Трактат про податки і збори” (1661), „Політична анатомія Ірландії” (1671), „Різне про гроші” (1681), „Політична арифметика” (1690).

Методологія досліджень. В. Петті у своїх теоретичних міркуваннях прагне показати причиново-наслідкову залежність економічних явищ, пояснити природу грошей і податків, грошової та земельної ренти, ціни тощо і при цьому здійснює перехід від вивчення видимих ознак цих явищ, їхнього опису до аналізу сутності. Тим самим учений робить спробу застосування абстрактного методу аналізу. Поряд з абстрактним методом, Петті успішно використовує кількісний аналіз економічних явищ, відкриваючи тим самим можливість застосування статистичних методів дослідження в економіці.

Застосовуючи згадані методи, Петті значно розширює предмет дослідження і поступово переходить до аналізу процесу виробництва. “Купці не доставляють ніякого продукту, – пише вчений, – а лише відіграють роль вен і артерій, що розподіляють туди й назад кров і живильні соки державного тіла, а саме, продукцію сільського господарства і промисловості”.

Теорія вартості. Досліджуючи сферу матеріального виробництва, Петті вдається виділити вартість у самостійну економічну категорію. Розглядаючи ринкову ціну, яку він називає “політичною ціною”, Петті шукає приховану за нею основу, тобто ”природну ціну”. Остання як внутрішня основа цін визначається працею, що може бути зведеною до витрат на виробництво золота і срібла. Тим самим Петті веде мову про вартість і вимірює її затратами праці, однак, пов’язує їх із продуктивністю праці при видобуванні дорогоцінних металів. По суті, він розглядає вартість у тому вигляді, в якому вона проявляється в обміні за допомогою грошей.

Міркуючи далі, Петті робить висновок, що “….оцінку всіх речей слід було б звести до двох природних знаменників – землі й праці”, так само як “праця є батько і активний принцип багатства, а земля – його мати”. У трактуванні вартості як породження праці й природи він намагається знайти природне співвідношення рівності між працею і землею та вбачає його в денному харчовому пайку робітника, тобто в заробітній платі.

Теорія доходів. Заробітна плата, на думку Петті, – це природна ціна праці, що має пов’язуватися з необхідними засобами до життя і регулюватися законодавчим шляхом. “Закон повинен забезпечувати робітнику тільки засоби до життя, бо якщо йому давати вдвічі більше за необхідне, то він буде працювати вдвічі менше, ніж він міг би працювати і фактично працював би без такого подвоєння заробітної плати, а це для суспільства означає втрату продукту відповідно до цієї кількості праці”, – розмірковує вчений.

Рента трактується ним як надлишок додаткової праці виробника над належною йому заробітною платою і відшкодуванням капіталу. “Я стверджую, – говорить Петті, – що коли … людина відніме від отриманого нею врожаю своє насіння, … а також усе те, що вона сама з’їла і що віддала іншим в обмін на одяг та інші предмети, необхідні для задоволення щоденних потреб, то залишок хліба становитиме природну й істинну ренту із землі за цей рік”. Джерело ренти Петті знаходить у неоднаковій родючості земельних ділянок та продуктивності праці, у різному їх місцезнаходженні по відношенню до ринків збуту.

З рентою пов’язується і процент як дохід, що дорівнює “ренті з такої кількості землі, яка може бути придбана на суму грошей, наданих у позику, за умови повної суспільної безпеки”.

Ціна землі. Петті розглядає продаж землі як продаж права на одержання ренти і поропонує обчислювати її як певну суму річних рент, оскільки землю купують заради отримання доходу. Вирішуючи питання про безпосередню кількість річних рент, учений звертається до опублікованих в Англії смертних таблиць Граунда, в яких наводились дані про середню тривалість життя різних верств населення. Для людини, стверджував В. Петті, кращим варіантом буде купити стільки річних рент, скільки ій необхідно для забезпечення себе і своїх найближчих нащадків, тобто це буде стільки років, скільки «можуть розраховувати ще прожити одночасно представники трьох поколінь, з яких одному 50 років, другому – 28, третьому – 7, тобто дід, батько і син». Зводячи цю кількість років до цифри 21, В. Петті вважав, що ціна землі дорівнює числу 21, помноженому на річну ренту. «... Я виходжу з того, – писав він, – що число річних рент, які становлять природну вартість якої-небудь ділянки землі, дорівнює звичайній... тривалості спільного життя трьох таких осіб».