Вільгельм Георг Фрідріх Рошер

(1817 − 1894)

Економіст, професор Лейпцизького

університету.

Основний твір – "Історія національної

політичної економії в Німеччині"(1874).

Методологія досліджень. Підтримуючи методологічні принципи Ф. Ліста, Рошер відкидав ідею про існування незмінних, постійних, “природних” законів господарства. Стверджував, що природні відмінності країн, які виявляються в здібностях, звичках громадян, ступені розвитку і сформованих політичних інститутах, виключають можливість існування однотипних господарських систем у різних народів.

Учений підміняв предмет економічної теорії економічною історією, яка повинна займатися збором та описом економічних факторів.

Основні положення теорії В. Рошера можна сформулювати таким чином:

1. Політична економія – це наука про соціальне господарство. Тому економічні дослідження мають враховувати сім основних показників: мову, віра, мистецтво, наука, право, державність і господарство. Звідси робиться висновок, що не існує автономності економіки. Навпаки, вона функціонує у нерозривній єдності з державою та правом, звичаями і релігією.

2. В основі мотивів дії економічного суб'єкта лежить не тільки економічний егоїзм, на чому наголошував А. Сміт, а й прагнення до справедливості, орієнтація на звичаї та традиції суспільства.

3. Застосовуючи історичний підхід до теорії трьох факторів виробництва, виділяє в історії людства три великих періоди:

а) найдавніший – де головним фактором виступає земля;

б) середньовічний – де значну роль відіграє праця;

в) новий – де головну роль відіграє капітал, і за рахунок якого відбувається зростання цінності землі, витіснення ручної праці машиною та загострення протиріччя між розкішшю і злиднями.

Бруно Гільдебранд

(1812 − 1878)

Економіст, професор Марбурзького,

Цюрихського та Бернського університетів.

Основний твір – "Політична економія

сучасного і майбутнього"(1848).

Методологія досліджень. Б. Гільдебранд критично оцінює головні постулати класичної школи, не визнає чинності об'єктивних економічних законів. Він протиставляє абстрактному методу емпіричні дослідження, збирання статистичної та історичної інформації, вважаючи, що “політична економія – це наука про закони економічного розвитку націй”. Вона, на відміну від досліджень смітівської школи, є наукою моральною, і не повина займатися дослідженнями людського егоїзму.

Теорія періодизації історії господарського розвитку. Узагальнюючи фактичний матеріал як результат дії законів еволюції, Б. Гільдебранд виділяє три фази економічного розвитку націй:

а) фаза натурального господарства;

б) фаза грошового господарства;

в) фаза кредитного господарства.

В основу періодизації економічної історії людства у Б. Гільдебранда пкладено спосіб організації обміну продуктами між економічними суб'єктами.

Теорія власності. Еволюційний підхід та історичні факти дали змогу Б. Гільдебранду аргументовано розкрити природу приватної власності, яка, на думку вченого, є "наймогутнішим двигуном розвитку духу" і яка пробудила у людині особисту енергію, з якою вона зможе досягти найвищого духовного розвитку. Інститут приватної власності створює умови для підвищення добробуту нації, тому виступає як, основа зростання продуктивності праці.