10.4. Неокейнсіанські теорії економічного зростання

Теорія економічного зростання Домара − це концепція, у якій досліджується двоїста роль інвестицій в розширенні сукупного попиту і в збільшенні виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Вона була розроблена в передвоєнний період американським економістом польського походження Овсієм Домаром для визначення умов макроекономічної рівноваги в динамічній економіці. Іноді цю модель називають моделлю урівноважуючого зростання доходу, оскільки вона визначає норму збільшення інвестицій, а це забезпечує необхідне для встановлення рівноваги зростання доходу.

У системі Дж. М. Кейнса, яка була побудована для депресивної економіки (горизонтальний відрізок кривої AS), передбачалася наявність вільних виробничих потужностей, а в таких умовах інвестиції виконували тільки функцію утворення доходів, що через ефект мультиплікатора служили поштовхом для збільшення сукупного попиту, зайнятості, доходу і поступового виходу економіки на фазу піднесення. Нова стадія розвитку економіки (проміжний відрізок кривої AS) потребувала для зростання доходу вже додаткових вкладень у виробничі потужності. Тому в моделі О. Домара інвестиції виступають не тільки чинником утворення доходів, вони сприяють розширенню виробничих потужностей економіки.

Звертаючись до умови макроекономічної рівноваги, коли AD = AS, зауважимо, що для зберігання рівноваги в динамічній економіці необхідно, щоб обидві частини даного рівняння зростали в однаковій пропорції. Але оскільки інвестиції одночасно створюють як нові доходи, так і нові виробничі потужності, то необхідно розрахувати обсяг інвестицій і темп їхнього зростання, щоб зростання доходу точно відповідало зростанню виробничих потужностей, які зумовлюють величину сукупної пропозиції. Для цього вводиться система трьох рівнянь:

1. Рівняння пропозиції.

2. Рівняння попиту.

3. Рівняння рівноваги попиту й пропозиції.

Розв’язавши ці рівняння, можна визначити обсяг інвестицій і темп їхнього зростання, щоб зростання доходу точно відповідало зростанню виробничих потужностей.

Рівняння пропозиції показує величину приросту виробничих потужностей за рахунок додаткового інвестування, а саме:

ΔAS =Iδ , (10.3)

де AS − приріст виробництва; I − загальні інвестиції; δ − гранична продуктивність інвестицій, яка показує величину нового продукту, створеного одною додатковою одиницею інвестицій. Гранична продуктивність відповідає такому співвідношенню:

δ = . (10.4)

Рівняння попиту виражає величину приросту прибутку, викликаного мультиплікаційним впливом додаткових інвестицій і має такий вигляд:

ΔY = Δ I , (10.5)

де ΔY − приріст прибутку; ΔI − приріст інвестицій; MPS − гранична схильність до заощаджень, оберненена величина якої показує значення мультиплікатора автономних витрат M, що в свою чергу відповідає співвідношенню:

M = . (10.6)

Рівняння рівноваги попиту і пропозиції демонструє основну умову динамічної рівноваги − рівність між приростом доходів і приростом виробництва, а саме:

ΔI =I δ. (10.7)

Розв'язавши дане рівняння, одержуємо норму зростання інвестицій, що забезпечить повне використання виробничих потужностей при повній зайнятості, тобто

. (10.8)

Таким чином, врівноважуючий темп зростання інвестицій – це добуток граничної схильності до заощаджень (частки нагромадження в доході) і граничної продуктивності інвестицій. Якщо інвестиції зростають у такому темпі, то і дохід буде зростати в тому самому темпі, забезпечуючи повне використання виробничих потужностей при повній зайнятості.

Теорія економічного зростання Харрода − це концепція, що визначає темп збалансованого підвищення доходу, викликаного стимульованими інвестиціями. Модель розроблялася англійським економістом Роєм Харродом практично одночасно з моделлю О. Домара і була покликана описати лінію розвитку економіки, коли зберігається рівність між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Для кращого розуміння моделі варто чітко усвідомити різницю між автономними і стимульованими інвестиціями.

Автономні інвестиції – це та частина чистих капіталовкладень, що здійснюється незалежно від рівня національного доходу. Динаміку автономних інвестицій визначають зовнішні (екзогенні) чинники: поява технічних нововведень, демографічні зрушення, відкриття нових родовищ корисних копалин, зміна споживчих смаків тощо. Названі чинники дають можливість підприємцям почати виробництво нових видів продукції або продовжувати виробництво старих новим, більш ефективним способом.

Стимульовані інвестиції − це та частина чистих капіталовкладень, що здійснюється під безпосереднім впливом національного доходу. Зміни стимульованих інвестицій зумовлені внутрішніми (ендогенними) факторами: збільшенням (зменшенням) обсягу національного доходу, змінами споживчого попиту.

Дійсно, із зростанням національного доходу зростає і споживчий попит, а це у свою чергу, вимагає від підприємців не тільки інвестування у відновлення й модернізацію існуючих виробничих потужностей, але й капітальних вкладень у розширення виробництва. Враховуючи той факт, що засоби виробництва переносять свою цінність на створюваний продукт частинами, інвестиції в нові промислові підприємства й устаткування повинні збільшуватись швидше, ніж сам попит, оскільки вартість основного капіталу звичайно перевищує ту її частину, що вже перенесена на готовий кінцевий продукт. Отже, чисті інвестиції є функцією приросту доходу, а зростання попиту й доходу впливає як прискорювач (акселератор) інвестиційного процесу, насамперед, у сфері основного капіталу.

Безпосередній приріст чистих інвестицій визначається як приріст доходу, помножений на коефіцієнт акселерації, тобто

ΔI = Δ Y с, (10.9)

де ΔI − приріст інвестицій; ΔY − приріст доходу; с − коефіцієнт акселерації (коефіцієнт капіталомісткості); він показує кількість стимульованих інвестицій, необхідних для збільшення доходу на одну одиницю, тобто

с . (10.10)

Таким чином, модель економічного зростання Р. Харрода будується не для автономних (не пов'язаних із доходом, як це було в моделях Дж. М. Кейнса і О. Домара) інвестицій, а використовує стимульовані (похідні) інвестиції, викликані безпосереднім зростанням доходу. Економічне зростання, що забезпечують стимульовані (похідні) інвестиції, може, на думку Р. Харрода, відбуватися у різному темпі: гарантованому, природному і фактичному.

Гарантований темп зростання (G_w) − це темп, зумовлений наявними в економіці заощадженнями та коефіцієнтом капіталомісткості, який підприємці вважають нормальним і тому прагнуть утримувати його на тому самому рівні. Величина коефіцієнта капіталомісткості визначається попереднім досвідом: якщо минулі прогнози підприємців стосовно попиту виявилися правильними і при цьому досягалася рівновага між попитом і пропозицією, то і в поточному періоді підприємці будуть прагнути так само збільшувати виробництво й відповідні йому інвестиції. Гарантований темп зростання можна виразити такою формулою:

, (10.11)

де G_w − гарантований темп зростання доходу; S − частка заощаджень у національному доході (схильність до заощаджень); С_r − коефіцієнт капіталомісткості, який показує потребу в новому капіталі, поділену на приріст продукції, для забезпечення якого потрібен цей капітал, тобто

С_r =, (10.12)

Гарантований темп зростання означає лінію підприємницької рівноваги при повному завантаженні виробничих потужностей і запровадженні технічних удосконалень, але припускає наявність вимушеного безробіття. Якщо для економіки, що розвивається, характерним є гарантований темп зростання, то інвестиції поглинають усі заощадження, при цьому економічні інтереси підприємців задоволені, оскільки вироблений ними продукт реалізується і приносить відповідні прибутки.

Природний темп зростання (G_n) − це темп, викликаний збільшенням кількості економічно активного населення і технічним прогресом, що, власне, і визначає продуктивність трудових ресурсів. Це, по суті, той максимально можливий темп зростання за умови використання технічних знань і повного залучення у виробництво наявних в економіці ресурсів праці. Для підтримки природного темпу необхідно, щоб капітал зростав такими самими темпами, як і продуктивність праці та самі трудові ресурси. Тільки в цьому випадку обсяг капіталу буде достатнім для того, щоб забезпечити роботою всі наявні трудові ресурси. Природний темп зростання економіки можна записати таким чином:

G_n = n + g, (10.13)

Де n − темп зростання пропозиції праці; g − темп зростання продуктивності праці.

Варто зауважити, що для підтримки природного темпу наявної в економіці величини заощаджень може бути недостатньо. Тому в рівнянні природного темпу зростання передбачається відсутність обов'язкової рівності між лівою і правою частинами, тобто

G_{n ·} С_r = або ≠ s, (10.14)

Фактичний темп зростання G − це темп, що визначається часткою заощаджень у національному доході, що необхідна для здійснення інвестування, яке забезпечить приріст випуску продукції, яка йде на виробничі потреби. Ця величина визначається за такою формулою:

, (10.15)

де G − фактичний темп зростання доходу; s − частка заощаджень у доході; c − коефіцієнт капіталомісткості.

Аналіз співвідношень різноманітних темпів зростання свідчить про відсутність безперервного стійкого розвитку економіки. На практиці завжди спостерігається перевищення або недостатність фактичного темпу зростання над гарантованим.

Якщо гарантований темп зростання нижчий від фактичного (тобто, G_w < G), то заощадження в силу своєї відносної сталості не збільшаться негайно тою самою мірою, тому виявляться нижчим від інвестицій. У таких умовах фактичний коефіцієнт капіталомісткості знизиться і стане меншим за необхідний (прогнозний) коефіцієнт (c < c_r), на який сподівались підприємці. В економіці виникає недовиробництво, і частина попиту починає задовольнятися за рахунок товарно-матеріальних запасів. Оскільки коефіцієнт капіталомісткості, бажаний для підприємців, падає, то вони активно збільшують інвестиції в товарно-матеріальні запаси і нове обладнання, тим самим сприяючи тривалому буму в економіці.

Якщо гарантований темп зростання вищий від фактичного (G_w > G), то, з огляду на розглянуті вище міркування, фактичний коефіцієнт капіталомісткості буде більшим від необхідного (c > c_r), а заощадження перевищать інвестиції. В економіці виникає надвиробництво як наслідок недостатності сукупного попиту, що викличе безробіття й недовикористання виробничих потужностей. Підприємці в таких умовах будуть вважати товарно-матеріальні запаси надмірними і скоротять їхню закупівлю. Коефіцієнт капіталомісткості буде більш високим, ніж цього бажали б підприємці, тому вони й далі знижують інвестиції, штовхаючи економіку в тривалу депресію.

Таким чином, відхилення фактичного темпу зростання від гарантованого викликають короткострокові циклічні коливання.

Якщо гарантований темп зростання вищий від природного (G_w > G_n), то заощадження, створені в економіці, не можуть цілком перетворитися в інвестиції через відсутність можливостей економічного зростання системи, яка перебуває на межі виробничих можливостей. Унаслідок браку виробничих ресурсів гарантований темп стає навіть вищим від фактичного: виробники розчаровуються у своїх очікуваннях, знижують обсяги випуску продукції та інвестицій, а економіка переходить у стадію депресії.

Якщо гарантований темп зростання нижчий від природного (G_w < G_n), то інвестиційні сподівання підприємців не можуть бути забезпечені наявними заощадженнями, тобто інвестиції вищі від заощаджень. У таких умовах гарантований темп може виявитися і нижчим від фактичного, тому що надлишок економічних ресурсів може дати поштовх для розширення виробництва і переходу економіки в стадію піднесення. Отже, невідповідність гарантованого і природного темпів зростання економіки викликають коливання довгострокового характеру.

Таким чином, для стійкої рівноваги в економіці необхідно досягти рівності гарантованого і природного темпів зростання, тобто

G_w = G_n. (10.16)

Оскільки інвестиції пов'язані з невизначеністю, не завжди дорівнюють заощадженням і не відповідають вимогам природного темпу зростання, то динамічна рівновага в моделі Харрода дуже хитка і потребує державного регулювання, спрямованого на зниження процентних ставок. Модель, що визначає темп збалансованого підвищення доходу, викликаного стимульованими інвестиціями, можна записати таким чином:

G_w ∙ С_r = s − d = G_n ∙ С_r , (10.17)

де d − величина розширення попиту на заощадження внаслідок зниження норми відсотка.

Таким чином, еволюція кейнсіанства як одного із провідних напрямів економічної теорії сьогодні відбувається у формі наближення до основних методологічних підходів інституціоналістів, монетаристів та інших економічних шкіл, оскільки в умовах сучасної ринкової економіки віднайти дієвий механізм ринкового регулювання досить складно.