4.7.2. Мито

Ще одним видом непрямих податків є мито. Мито є податком на товари, що переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов’язане з ввезенням, вивезенням чи перевезенням транзитом товарів, транспортних засобів.

На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі їх увезення на митну територію держави. Воно є диференційованим:

• стосовно товарів, які надходять з держав, що належать разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

• стосовно до товарів, які надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі їх вивезення за межі митної території держави.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито застосовується як:

• спосіб захисту українських виробників у цілому;

• спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробникові;

• запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;

• заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується в разі:

• увезення на митну територію товарів за демпінговими цінами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

• вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів – конкурентів.

Компенсаційне мито застосовується в разі:

• увезення на митну територію товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту;

• вивезення за межі митної території товарів на виробництво, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Найпоширенішим є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного контролю. Реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі імпортованих товарів. Проте при перетині митного кордону мито сплачує суб’єкт господарювання за власні оборотні кошти, що впливає на його фінансовий стан. На період від сплати прикордонного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів відбувається іммобілізація оборотних коштів імпортерів.

Отже, на діяльність імпортерів – суб’єктів господарювання впливає: визначення суб’єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, строки сплати податку.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, який переміщується через митний кордон.

Для визначення митної вартості імпортованого товару валюта, яка використовується під час укладення контракту, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Використовується два види ставок для вирахування суми мита:

• у відсотках до митної вартості товарів, які переміщуються через митну територію (адвалерне мито);

• у грошовому вимірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. З більшості видів підакцизних товарів ставка ввізного мита встановлена в євро з одиниці товарів, які імпортуються.

Ставки ввізного мита диференціюються за товарними групами. Як і ставки акцизного збору.

Перелік товарів, які підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, аніж перелік підакцизних товарів.

При стягненні мита діє диференційована система пільг. Ці пільги надаються шляхом: повного звільнення за окремими товарами; встановлення мінімальних пільгових ставок залежно від країни постачальника (з імпортних товарів) і від країни покупця товару (з експортних товарів).