“Теорія держави і права”

1.         Поняття теорії держави і права.

2.         Загальні закономірності ви­ник­нен­ня, роз­вит­ку і функціонування дер­жа­ви і пра­ва; сис­те­ма ос­нов­них юри­дич­них по­нять як пред­мет теорії дер­жа­ви і пра­ва.

3.         Струк­ту­ра теорії дер­жа­ви і пра­ва.

4.         Ме­то­ди нау­ко­во­го пізнання дер­жа­ви і пра­ва.

5.         Співвідношення теорії дер­жа­ви і пра­ва з гуманітарними нау­ка­ми, що вив­ча­ють дер­жа­ву і пра­во: філософією, політологією, соціологією і іншими.

6.         Теорія дер­жа­ви і пра­ва, філософія пра­ва, соціологія пра­ва.

7.         Теорія дер­жа­ви і пра­ва в системі юри­дич­них на­ук.

8.         Історія роз­вит­ку нау­ки теорії дер­жа­ви і пра­ва.

9.         За­галь­на ха­рак­те­ри­сти­ка первісного суспільства.

10.       Вла­да і соціальні нор­ми в до­дер­жав­ний період.

11.       При­чи­ни ви­ник­нен­ня дер­жа­ви.

12.       Оз­на­ки дер­жа­ви, що відрізняють її від суспільної вла­ди ро­до­во­го ла­ду.

13.       Фор­ми ви­ник­нен­ня дер­жав.

14.       При­чи­ни ви­ник­нен­ня пра­ва.

15.       Оз­на­ки, що відрізняють пра­во від соціальних норм первіснообщинного ла­ду.

16.       Ха­рак­те­ри­сти­ка теорій по­ход­жен­ня дер­жа­ви і пра­ва: теологічної, патріархальної, договірної, психологічної, органічної, марксистської, на­силь­ст­ва і інших.

17.       Дер­жав­на вла­да як особ­ли­вий різновид соціальної вла­ди.

18.       По­нят­тя дер­жа­ви.

19.       Сутність дер­жа­ви і її еволюція.

20.       Кла­со­ве і загальносоціальне в сутності дер­жа­ви.

21.       По­нят­тя ти­пу дер­жа­ви.

22.       Чин­ни­ки, що ви­зна­ча­ють тип дер­жа­ви.

23.       Формаційний підхід: йо­го пе­ре­ва­ги і слабкі сто­ро­ни.

24.       Цивілізаційний підхід: йо­го пе­ре­ва­ги і недоліки.

25.       По­нят­тя функцій дер­жа­ви.

26.       Співвідношення їх з цілями, за­да­ча­ми і прин­ци­па­ми дер­жа­ви.

27.       Функції дер­жа­ви і функції окремих  її органів.

28.       Класифікація функцій дер­жа­ви: постійні і тимчасові, внутрішні і зовнішні, основні і неосновні.

29.       Ха­рак­те­ри­сти­ка ос­нов­них внутрішніх і зовнішніх функцій сучасної Української дер­жа­ви.

30.       Фор­ми здійснення функцій дер­жа­ви: по­нят­тя і ви­ди.

31.       По­нят­тя і еле­мен­ти фор­ми дер­жа­ви.

32.       Фор­ми дер­жав­но­го правління: по­нят­тя і ви­ди.

33.       Фор­ма дер­жав­но­го правління в Україні і її роз­ви­ток в су­час­них умо­вах.

34.       Співвідношення ти­пу і фор­ми дер­жа­ви.

35.       Різноманіття форм правління в ме­жах од­но­го і то­го ж ти­пу дер­жа­ви.

36.       Фор­ми національно-дер­жав­но­го і адміністративно-територіального уст­рою: по­нят­тя і ви­ди.

37.       Політичний (дер­жав­ний) ре­жим: по­нят­тя і ви­ди.

38.       Політичний (дер­жав­ний) ре­жим сучасної України.

39.       По­нят­тя механізму дер­жа­ви.

40.       Йо­го роль в здійсненні функцій і завдань  дер­жа­ви.

41.       Струк­ту­ра дер­жав­но­го апа­ра­ту.

42.       По­нят­тя і оз­на­ки дер­жав­них органів.

43.       Їх класифікація.

44.       Ор­га­ни дер­жа­ви і ор­га­ни місцевого са­мо­вря­ду­ван­ня.

45.       Прин­ци­пи організації і діяльність дер­жав­но­го апа­ра­ту.

46.       Вдо­ско­на­лен­ня механізму сучасної Української дер­жа­ви як умо­ва підвищення ефективності йо­го функціонування.

47.       Дер­жав­ний служ­бо­вець і по­са­до­ва осо­ба.

48.       По­нят­тя і струк­ту­ра політичної сис­те­ми суспільства.

49.       Її основні суб’єкти: дер­жа­ва, політичні партії, ру­хи, громадські організації і об’єднання і т.д.

50.       Пра­во і інші соціальні нор­ми як ре­гу­ля­тив­на ос­но­ва політичної сис­те­ми.

51.       Пред­став­ниць­ка і без­по­се­ред­ня фор­ми демократії і їх роль в політичній системі суспільства.

52.       Цен­траль­не місце дер­жа­ви в політичній системі.

53.       Оз­на­ки дер­жа­ви, що відрізняють її від інших організацій і ус­та­нов суспільства.

54.       Взаємодія дер­жа­ви з партіями, суспільними об’єднаннями то­що.

55.       По­нят­тя і ви­зна­чен­ня пра­ва.

56.       Пра­во об’єктивне і суб’єктивне.

57.       Нормативність, фор­маль­на визначеність, воль­о­вий ха­рак­тер пра­ва.

58.       Пра­во як дер­жав­ний ре­гу­ля­тор суспільних відносин.

59.       Кла­со­ве і загальносоціальне в сутності пра­ва.

60.       Основні концепції пра­во­зас­то­су­ван­ня: при­род­но-пра­во­ва, мар­кси­ст­сь­ка, нормативістська, психологічна, соціологічна, історична шко­ла пра­ва.

61.       Економіка, політика, пра­во.

62.       Прин­ци­пи пра­ва.

63.       Співвідношення пе­ре­ко­нан­ня і при­му­су в праві.

64.       Динаміка пра­ва. Функції пра­ва: по­нят­тя і ви­ди.

65.       По­нят­тя ти­пу пра­ва.

66.       Різні по­гля­ди на типологію пра­ва.

67.       Історичні ти­пи пра­ва: ра­бо­влас­ниць­ке, фео­даль­не, бур­жу­аз­не, соціалістичне, виділене на основі формаційного підходу.

68.       Пра­во­ва сис­те­ма суспільства: по­нят­тя і струк­ту­ра.

69.       Класифікація пра­во­вих сис­тем.

70.       Основні правові сім’ї народів світу.

71.       Співвідношення пра­ва і правової сис­те­ми.

72.       Пра­во і особа.

73.       Пра­во­вий ста­тус особи; по­нят­тя, струк­ту­ра, ви­ди.

74.       Основні пра­ва і сво­бо­ди лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на.

75.       Дот­ри­ман­ня і за­хист прав і сво­бод лю­ди­ни і громадянина — обов’язок дер­жа­ви.

76.       Співвідношення і взаємозв’язок пра­ва і дер­жа­ви.

77.       Ви­ник­нен­ня ідеї правової дер­жа­ви і су­час­не її розуміння.

78.       Прин­ци­пи правової дер­жа­ви:  найбільш пов­не за­без­пе­чен­ня прав і сво­бод лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на, пра­во­ве об­ме­жен­ня державної вла­ди, розподіл  вла­ди, вер­хо­вен­ст­во за­ко­ну, взаємна відповідальність дер­жа­ви і особи і інші.

79.       Співвідношення суспільства і дер­жа­ви.

80.       Гро­ма­дянсь­ке суспільство: по­нят­тя, струк­ту­ра, оз­на­ки.

81.       Соціальні і технічні нор­ми,  по­нят­тя, особливості і взаємозв’язок.

82.       Техніко-юридичні нор­ми.

83.       Класифікація соціальних норм.

84.       Співвідношення пра­ва і моралі: єдність, відмінність, взаємодія.

85.       Протиріччя між пра­вом і мо­рал­лю і шля­хи їх усу­нен­ня і по­до­лан­ня.

86.       Роль пра­ва в роз­вит­ку і зміцненні етич­них ос­нов суспільства.

87.       Зна­чен­ня моралі в підвищенні правової куль­ту­ри і формуванні по­ва­ги до пра­ва.

88.       По­нят­тя правосвідомості.

89.       Місце і роль правосвідомості в системі форм суспільної свідомості.

90.       Струк­ту­ра правосвідомості.

91.       Пра­во­ва психологія і пра­во­ва ідеологія.

92.       Ви­ди правосвідомості.

93.       Індивідуальна, гру­по­ва, ма­со­ва.

94.       По­всяк­ден­на, професійна, нау­ко­ва.

95.       Взаємодія пра­ва і правосвідомості.

96.       По­нят­тя і струк­ту­ра правової куль­ту­ри суспільства і особи.

97.       Знан­ня, розуміння, по­ва­га до пра­ва, активність в правовій сфері.

98.       Пра­во­вий нігілізм і пра­во­вий ідеалізм.

99.       Пра­во­ве ви­хо­ван­ня як цілеспрямоване фор­му­ван­ня правової куль­ту­ри гро­ма­дян.

100.     Пра­во­ва куль­ту­ра і її роль в становленні но­во­го ти­пу юри­ста, дер­жав­но­го служ­бов­ця.

101.     По­нят­тя нор­ми пра­ва.

102.     Оз­на­ки правової нор­ми, що відрізняють її від інших різновидів соціальних норм.

103.     На­да­валь­но-зобов’язуючий ха­рак­тер юри­дич­них норм.

104.     Струк­ту­ра нор­ми пра­ва.

105.     Гіпотеза, диспозиція, санкція.

106.     Спо­со­би вик­ла­ду пра­во­вих норм в нор­ма­тив­них ак­тах.

107.     Нор­ми пра­ва і статті нор­ма­тив­но­го ак­ту: їх співвідношення.

108.     Класифікація пра­во­вих норм.

109.     Співвідношення по­нять «фор­ма» і «дже­ре­ло» пра­ва.

110.     Фор­ми пра­ва: нор­ма­тив­ний акт, пра­во­вий зви­чай, юри­дич­ний пре­це­дент, нор­ма­тив­ний договір.

111.     Сис­те­ма нор­ма­тив­них актів в Україні.

112.     Конституція. За­ко­ни: їх оз­на­ки і ви­ди.

113.     Підзаконні ак­ти: їх оз­на­ки і ви­ди.

114.     Дія нор­ма­тив­них актів у часі, просторі і за ко­лом осіб.

115.     По­нят­тя, ви­ди і прин­ци­пи правотворчості.

116.     Правотворчість і законотворчість.

117.     По­нят­тя і стадії за­ко­но­твор­чо­го про­це­су.

118.     За­ко­но­дав­ча ініціатива, об­го­во­рен­ня за­ко­но­про­ек­ту, прий­нят­тя і опублікування за­ко­ну.

119.     Систематизація за­ко­но­дав­ст­ва.

120.     Інкорпорація, консолідація, кодифікація.

121.     Юри­дич­на техніка і її зна­чен­ня для правотворчості і систематизації нор­ма­тив­них актів.

122.     Мо­ва за­ко­ну.

123.     Спеціалізація і уніфікація українського за­ко­но­дав­ст­ва.

124.     По­нят­тя сис­те­ми пра­ва, її відмінність від правової сис­те­ми.

125.     Пред­мет і ме­тод пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня як ос­но­ви розподілу норм пра­ва на галузі.

126.     За­галь­на ха­рак­те­ри­сти­ка га­лу­зей пра­ва.

127.     Інститут пра­ва: по­нят­тя і ви­ди.

128.     При­ват­не і публічне пра­во.

129.     Матеріальне і про­це­су­аль­не пра­во.

130.     Юри­дич­на про­це­ду­ра.

131.     Ви­ди юри­дич­них процесів.

132.     Сис­те­ма українського  пра­ва і міжнародне пра­во.

133.     Сис­те­ма пра­ва і сис­те­ма за­ко­но­дав­ст­ва, їх співвідношення і взаємозв’язок.

134.     Ха­рак­те­ри­сти­ка су­час­но­го ста­ну українського за­ко­но­дав­ст­ва.

135.     По­нят­тя і оз­на­ки пра­во­вих відносин.

136.     Пе­ре­ду­мо­ви ви­ник­нен­ня правовідносин.

137.     Взаємозв’язок норм пра­ва і правовідносин.

138.     По­нят­тя і ви­ди суб’єктів пра­ва.

139.     Фізичні і юридичні осо­би. Правоздатність і дієздатність.

140.     Об­ме­жен­ня дієздатності.

141.     Правосуб’єктність.

142.     Суб’єктивні  пра­ва і обов’язки як юри­дич­ний зміст правовідносин.

143.     Об’єкти правовідносин: по­нят­тя і ви­ди.

144.     По­нят­тя і класифікація юри­дич­них фактів.

145.     Фак­тич­ний (юри­дич­ний) склад.

146.     По­нят­тя реалізації пра­ва.

147.     Характерні ри­си форм реалізації пра­ва.

148.     За­сто­су­ван­ня пра­во­вих норм як особ­ли­ва фор­ма реалізації пра­ва.

149.     Необхідність пра­во­зас­то­су­ван­ня.

150.     Стадії про­це­су за­сто­су­ван­ня норм пра­ва.

151.     Ак­ти за­сто­су­ван­ня пра­ва: по­нят­тя, особливості, ви­ди.

152.     Відмінність пра­во­зас­то­су­валь­них актів від нор­ма­тив­них.

153.     Про­га­ли­ни в праві і шля­хи їх усу­нен­ня і по­до­лан­ня.

154.     Аналогія за­ко­ну і аналогія пра­ва.

155.     Юридичні колізії і спо­со­би їх вирішення.

156.     По­нят­тя і необхідність тлу­ма­чен­ня норм пра­ва.

157.     З’ясування і роз’яснення змісту пра­во­вих норм.

158.     Суб’єкти тлу­ма­чен­ня.

159.     Ви­ди тлу­ма­чен­ня за суб’єктами.

160.     Офіційне і неофіційне тлу­ма­чен­ня.

161.     Різновиди офіційного тлу­ма­чен­ня.

162.     Спо­со­би (прий­о­ми) тлу­ма­чен­ня пра­во­вих норм.

163.     Тлу­ма­чен­ня норм пра­ва за об­ся­гом: бу­к­валь­не, роз­ши­ре­не і об­ме­жу­валь­не.

164.     Ак­ти тлу­ма­чен­ня норм пра­ва: по­нят­тя, особливості, ви­ди

165.     Юри­дич­на прак­ти­ка.

166.     По­нят­тя і ви­ди правомірної поведінки.

167.     Пра­во­ва активність особи.

168.     Сти­му­лю­ван­ня правомірних діянь.

169.     По­нят­тя і оз­на­ки пра­во­по­ру­шень.

170.     Юри­дич­ний склад пра­во­по­ру­шен­ня.

171.     Суб’єкт і об’єкт, суб’єктивна і об’єктивна сто­ро­ни пра­во­по­ру­шень.

172.     Ви­ди пра­во­по­ру­шень.

173.     Зло­чи­ни і про­ступ­ки.

174.     При­чи­ни пра­во­по­ру­шень.

175.     Шля­хи і за­со­би їх по­пе­ред­жен­ня і усу­нен­ня.

176.     Юри­дич­на відповідальність: по­нят­тя, оз­на­ки, ви­ди.

177.     Цілі і прин­ци­пи юридичної відповідальності.

178.     Об­ста­ви­ни, що вик­лю­ча­ють протиправність діяння і юри­дич­ну відповідальність.

179.     Презумпція невиновності.

180.     Правові за­со­би: по­нят­тя, оз­на­ки, ви­ди.

181.     Пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня і пра­во­вий вплив (інформаційно-психологічний , ви­хов­ний, соціальний).

182.     По­нят­тя механізму пра­во­во­го ре­гу­лю­вання. Йо­го основні еле­мен­ти і стадії.

183.     Роль норм пра­ва, юри­дич­них фактів і правозастосування, правовідносин, актів реалізації прав і обов’язків в процесі пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня.

184.     Правові сти­му­ли і об­ме­жен­ня в механізмі пра­во­вого ре­гу­лю­вання,

185.     Співвідношення за­охо­чень і по­ка­рань в праві.

186.     Ефективність пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня і шля­хи її підвищення.

187.     По­нят­тя і прин­ци­пи законності.

188.     Законність і доцільність.

189.     За­ко­ни і законність.

190.     Зміцнення законності — умо­ва фор­му­ван­ня правової дер­жа­ви.

191.     Законність і свавілля.

192.     Гарантії законності: поняття і види.

193.     Поняття, цінність і об’єктивна необхідність право­порядку.

194.     Пра­во­по­ря­док і громадський  порядок.

195.     Співвідношення законності, пра­во­по­ряд­ку і демократії.

196.     По­няття і ви­ди дисципліни.

197.     Дер­жав­на дисципліна.

198.     Співвідношення дисципліни із законністю, пра­во­по­ряд­ком і гро­мадським порядком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття теорії держави і права.

Т.Д.П. – система наукових знань про об»єктивні властивості держави і права(їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Т.Д.П. має свій предмет і метод. Предмет науки – це коло питань, які вона вивчає(відповідає на питання «Що?»). Метод науки – це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

 Предмет Т.Д.П. – об»активні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

 Основні ознаки Т.Д.П.:

    1. Вивчає державу і право у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії – загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави та т.щ.

    2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам.

    3. Ґрунтується на єдності та діалектичному взаємозв»язку держави і права. Не можливо пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одному.

Т.Д.П. – є суспільною(визначає такі суспільні явища, як держава і право), юридичною(вивчає лише державну і правову сторони громадського життя) та загальною (виявляє та пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави) наукою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права; система основних юридичних понять як предмет теорії держави і права.

 У західній Європі та Россії теорія держави і права склалася в ХVІІІ-ХІХстоліттях на підґрунті таких наук і навчальніх дисциплін, як інціклопедія права, філософія права.

 Предмет Т.Д.П. – об»активні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

   Фунції Т.Д.П. –  основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

 Наука Т.Д.П. вивчає причини виникнення Д і П, та форми і топологію, основні закономірності побудови системи органів держави і системи П, їх функціональній вплив на суспільне життя.

Особливості предмету Т.Д.П. як науки:

1. Т.Д.П. вивчає державну і правову надбудову в цілому та узагальнює досвід державної і правової будови в суспільстві і на всіх етапах розвитку.

2. Зміст предмету Т.Д.П. складають тільки основні закономірності Д і П, в яких проявляється їх путь для всього суспільного життя.

3. Предмет складають Д і П в їх єдності, так як вони органічно взаємозв»язані між собою частинами надбудови суспільства і існувати ізольовано не можуть.

4. Закономірності, що вивчається Т.Д.П. мають об»активний характер, тобто вони не залежать від волі та відомості людини.

5. Теорія вивчає Д і П як частини надбудови суспільства, що залежить від економічних відносин.

6. Закономірності, що вивчаються теорією, виступають загальними по відношенню до Ді П та особливими по відношенню до суспільства в цілому.

7. Закономірності , що вивчаються теорією можуть бути притаманними Д і П одночасно та властиві кожному з них окремо.

8. В предмет теорії включається вивчення загальних закономірностей функціонування суспільства тій мірі, в якій вони впливають на роз-к Д і П.

9. Оскільки основну частину суспільних відносин складають соціальні відносини, теорія вивчає такі категорії юридичної надбудови як правовідносини, законність юридична відповідальність.

Наука -  це сфера людської діяльності, що дає певний приріст знань в результаті вивчення природи, техніки і т.д.

Т.Д.П. належить до системи юридичних наук, об»єднаних загальною назвою – правознавство.  Т.Д.П. – наука, що має відносну самостійність щодо інших юридичних наук завдяки безпосередньому зв»язку з державно-правовою дійсністю. Т.Д.П. є систематизований результат знань, накопиченних окремими юридичними науками і юридичною практикою, а також є методологічна, базова наука відносно галузевих юридичних наук.

Юр.науки розподіляються : 1. загально-теоретичні – вивчають загальні закономірності розвидку та функції Д і П. 2. Галузеві, що вивчають відносини в рамках певної галузі права. 3.Зарубіжні держави і право. 4. Спеціально-прикладні, що вивчають технику юриспруденції та пов»язанні з використанням знань інших галузей.5. Міжгалузеві .6.МП (морське право, міжнародне приватне право).

Загальна    Т.Д.П відноситься до загально-теоретичних наук і відрізняється від інших юр.наук наявністю особливого предмету та методу дослідження:1) Т.Д.П надає єдності системи юр.наук та забезпечує внутрішній зв»язок між дисциплінами, що її складають;2)забезпечує цілісне теоретичне сприйняття державно-правової дійсності.;3) досліджує категоріі та методи, що використовує в юр. науками.4)узагальнює дані г-зевих наук, використовує їх і дає нові знання.5)Дає найширше за обсягом і глибіною знання державно-правової явищ. 6)виступає методологічною наукою в системі юр.наук.