71.Співвідношення права і правової системи.

Правова система - це комплекс взаємозалежних і узгодже­них юридичних засобів, призначених, для регулювання суспіль­них відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслі­док такого регулювання (правові норми, правові принципи, пра­восвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Елементи правової системи суспільства:

. суб'єкти права - фізичні особи , юридичні особи;

. правові норми і принципи;

. правові відносини, правова поведінка, юридична практи­ка, режим функціонування правової системи;

           . правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

           . зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії - законність, правопорядок.

           Взаємодія елементів (компонентів) правової системи суспільства

дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування:

           1) інституційну

2) нормативну

3) ідеологічну

4) функціональну

5) комунікативну

           Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.

Таким чином, поняття «правова система”, має узагальнюю­чий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища: правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право,  правову ідеологію. Право - ядро і нормативна основа правової системи. Праворозуміння - концеп­туальний фундамент правової системи. Законність і правопоря­док - обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати.

Право є дуже складною цілісною системою. Система права входить до правової си­стеми, є засадною системою в системі.

На відміну від правової системи система права - правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побу­дову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки(частини) постають у єдності. .

Система права - це об'єктивно обумовлена системою суспі­льних відносин внутрішня структура права, яка складається взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підга­лузями та інститутами.

Можна сказати інакше: система права - це науково органі­зована сукупність правових норм, розподілених за групами ­- правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі - цілісні нормативні утворення.

Структурні елементи системи права:

 - норми права;

- інститути права;

- підгалузі права;

- галузі права.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

73. Правовий статус особи

Правовий статус особи - це система закріплених у норматив­но-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обо­в'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права координує свою поведінку в суспільстві.

Поняття «правовий статус особи» і «правове стано­вище особи» є рівнозначними.

Правове становище людини і громадянина, обумовлюється особливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення до­сяrнyтоro суспільством обсягу свободи особи.

Особа перетворюється на суб'єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституці­єю. Для успішного реформування суспільства і держави в демо­кратичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридично чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.

У трактуванні правового статусу особи серед вчених немає єдності. Нерідко до його структури вводяться, крім прав, сво­бод, обов'язків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, супроводжують його, примикають до нього, але не складають його структуру.

Інтерес передує правам і обов'язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту з боку держави.

Громадянство як певний політико-юридичний стан є переду­мовою набуття індивідом правового статусу громадянина конк­ретної держави в повному обсязі. Воно визначає формування правового становище особи і особливостей конституційних ос­нов її статусу. .

Гарантії реалізації прав і обов'язків істотно впливають на зміст і соціальне значення правового статусу особи. Однак загально-соціальні (еко­номічні, політичні, та ін.) і спеціально-соціальні (юри­дичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи.

Існують різні підходи до питання про співвідношення правосу­б'єктності і правового статусу: одні вчені вважають правосуб'єкт­ність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають правосуб'єктність більш об'ємною категорією, яка вбирає в себе правовий статус.

Правосуб'єктність належить до умов на­буття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обов'язки, нести відповідальність. Од­нак цим їі призначення не вичерпується. Без правосуб'єктності неможливо визначити правовий статус фізичної і юридичної особи: спеціальна правосуб'єктність впливає на спеціальний ста­тус, а індивідуальна правосуб'єктність значною мірою характе­ризує індивідуальний статус. Правосуб'єктність сприяє встанов­ленню відмінності правового статусу від інших соціальних ста­тусів особи - економічного, політичного, етнічного та ін.

Правовий статус громадянина, іноземця чи особи без грома­дянства безпосередньо виражає його правосуб'єктність, котру, як записано в Загальній декларації прав людини ООН, зобов'я­зані визнавати всі держави. Він містить у собі основні невідчу­жувані права людини, як правило, закріплені в конституції де­мократичної держави.

 Юридична відповідальність також є елементом правового ста­тусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи.

           Структура правового статусу особи може бути представлена у

                                    вигляді таких елементів:

           - правосуб'єктність;

           - права;

      - свободи;

     - обов'язки;

           - відповідальність (має вторинний характер - реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку невико­нанням компетенції чи перевищенням її обсягу(правовий статус посадової особи).

Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому - грома­дянське суспільство.

Види правових статусів особи:

Загальний - - статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, однаковим для всіх незалежно від національності, релігії і т. д. 

    Спеціальний   - статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридико-значущим началом, який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними додатковими правами і обов'язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності.

Індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в Їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров’я).

 

Види правових статусів особи за суб'єктами:

. статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;     .

. статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді,    прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);

. статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на обо­ронних об'єктах, секретних виробництвах) та ін.