79. Співвідношення суспільства і д.

Держава виникла із сусп-ва (є результатом його розвитку) і залежить від нього, від його розвитку. Так з виникненням громадянського суспільства, з підвищенням правосвідомості громадян, держава перетворюється на правову.

Суспільство – це спільнота людей, що пов’язані між собою взаємними інтересами та між якими, за допомогою соціальних норм, встановлено межі поведінки. У кожному сусп-ві є своя сис-ма відносин: 1- економічних (форми власності, вир-во, розподіл, обмін); 2- соціальних (відносини між різними групами населення); 3- політичних (відношення населення до політ влади, участь в політиці); 4- ідеологічних (культура, характер, світогляд). Основними елементами, що визначають сусп-во, є власність, праця і сім’я. Спів-ня сусп-ва і Д: 1-не існує поза Д; 2-розвивається без втручання Д; 3-складається з вільних і рівноправних громадян і об’єднань; 4-зацікавлено в добробуті Д і сприяє її розвитку; 5-впливає на створення та функціонування держ органів; 6-має право жадати від Д захисту життя, здоров’я, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси; 7-формує право, яка відображається Д в прийнятих нормативно-правових актах; 8-розвивається і взаємодіє з Д в межах права. При цьому Д здатна сприяти розвитку сус-ва або перешкоджати йому, а сус-во в свою чергу контролює дії політичної влади. Конфронтація інтересів Д і громад сус-ва є показником неефективності держ управління і самого механізму Д.

Довгий час наукова думка не бачила різниці між сусп-ом і д-ою.

Сусп-во виникло задовго до д-ви і довгий час обходилося без нього. об’єктивна потреба в д-ві виникла із ускладненням внутр. устрою сусп-ва, загострення в ньому протиріч через неспівпадання інтерксів соц. груп і збільшення числа антисусп. ел-ів. Процес виникнення д-ви був напівсвідомим, напівстихійним.

Весь досвід світ. історії доводить, що сусп-во зі складною структурою та загостреними протиріччями властива держ. орг-ція. В ін. випадку йому загрожує саморуйнування.

Д-ва - соц. інститут всього сусп-ва, вона виконує багато ф-цій, що забезпечують життєдіяльність сусп-ва. Її осн. призначення заключається в управлінні соц. Справами, в забезпеченні порядку і сусп. безпеки. Д-ва протистоїть антисоц., руйнівним силам, а тому сама повинна бути потужною організованою силою, мати аппарат управління і примусу. Інакше кажучи, д-ва - явище заг.-соц. і конструктивне, чим обумовлена його велика життєздатність.

З виникненням д-ви починається складна і суперечлива історія її взаємодії з сусп-ом. Як форма орг-ції сусп-ва і управлінська система д-ва виконує ф-ції в інтересах всього сусп-ва, вирішує виникаючі в ньому суперечності, долає кризові ситуації. Разом з тим іноді вона може грати і деструктивну роль – підвищуватись над сусп-ом, одержавлювати його,тобто проникати у всі сусп. сфери, послаблювати і руйнувати сусп. організм.

Відносна самостійність д-ви, її органів природна, необхідна і соц-но виправдана. Без неї не може бути активного і цілеспрямованого впливу д-ви, її апарату на сусп-во вцілому чи на окремі сусп. сфери. Самостійність д-ви проявл-ся в свободі вибору при прийнятті нею управлінських та ін. актів, при виборі шляхів і методів вирішення задач, що постають перед сусп-ом, про визначенні стратегії і тактики держ. політики.

 Щодо меж самостійності д-ви по відношенню до сусп-ва, то вони існують, але вони відносні, рухомі та оціночні. Відомо, що у б.-я. сусп-ва є багаточисленні суб’єктивні потреби. Якщо пол-ка д-ви відповідає цим потребам, то її рез-ти будуть суспільно схвалені. А якщо діяльність д-ви суперечить названим потребам, може завдати шкоди сусп-ву, викликати в ньому кризові явища, то це значить , що д-ва вийшла за межі своєї самостійності, її пол-ка стає антисоц-ною. Отже, самостійність д-ви врівноважується, обмежується контролем сусп-ва за її діяльністю, а також оцінкою цієї діяльності.

Все сказане стосується перш за все громадянського сусп-ва і правової д-ви.