166.По­нят­тя і ви­ди правомірної поведінки.

Правомірна поведінка – це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти: інформаційний (поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов’язки) та поведінковий (уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов’язків).

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

належна (соціально необхідна) – захист батьківщини, виконання трудових обов’язків тощо – закріплюється в імперативних нормах як обов’язки та забезпечується, крім як в інші способи, державним примусом.

можлива (соціально допустима, яка поділяється на бажану (участь у виборах) і небажану (розлучення, страйк) – закріплюється, як правило, у диспозитивних нормах як права суб’єкта, а не як обов’язки, реалізується відповідно до його волі та забезпечується державою.

За об’єктивною стороною правомірна поведінка виражається в дії та бездіяльності.

За особливостями суб’єктивної сторони розрізняють такі види правомірної поведінки:

- активну (цілеспрямована ініціативна законна діяльність громадян, посадових осіб, пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді і матеріальних засобів);

- звичайну (на відміну від активної, вона не пов'язана з додатковими витратами і зусиллями. Це повсякденне службове, побутове й інше життя людини, що відповідає правовим нормам);

- пасивну (проявляється в тому випадку, коли громадяни навмисно не використовують належні їм права та свободи. Пасивно, наприклад, поводиться громадянин, що не вступає в шлюб, що не купляє майно, що не бере участі у виборах);

- маргінальну (маргінальна особистість, втративши звичні умови існування, не може відразу адаптуватися до нової соціальної обстановки й проявляє в цьому зв'язку незадоволеність, агресивність, апатію й непевність у завтрашньому дні. У правовому плані, за словами В.В.Оксамитного, соціально-правова маргінальна поведінка характеризується особливим, «проміжним», «перехідним» між правомірним і протиправним станом особистості, поведінка якої викликана як власно соціально-психологічною деформованістю, так певним провокуванням з боку державно-правових інститутів і суспільства в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

167.Пра­во­ва активність особи.

Правову активність особи варто розглядати в рамках правомірної поведінки не ототожнюючи ці поняття між собою.

Дискусійним є трактування поняття "правова активність". Одні автори досліджують правову активність, виводячи її із правової свідомості особистості, ставлення до правових норм і правових явищ, як готовність до практичної діяльності людей; інші - відносять правову активність до добровільної, суспільно значимої, свідомої, творчої діяльності в правовій сфері.

У будь-якому випадку, правову активність варто розглядати з позиції комплексного підходу, тобто як суб'єктивне ставлення і готовність до ініціативної правомірної діяльності, так і саму позитивну соціально корисну діяльність.

Аналіз ознак, що характеризують правову активність, дозволяє визначити останню як, з одного боку, одну із змістовних характеристик особистості, що виражається у готовності до практичної соціально-активної діяльності в правовій сфері на основі поважного ставлення до права, солідарності з його принципами та нормами (внутрішній аспект), а з іншого, - як позитивну, цілеспрямовану, свідому, добровільну, творчу та ініціативну діяльність особистості, спрямовану на зміцнення демократії, законності та правопорядку (зовнішній її прояв). Причому варто мати на увазі, що такі ознаки правової активності, як ініціативність, творчий характер діяльності та інтенсивність, не обов'язково повинні проявлятися одночасно, тому що люди в різних ситуаціях поводяться по-різному, що не дає ніяких підстав розцінювати це як відсутність правової активності. Також слід звернути увагу на той факт, що більшість авторів не називає систематичність ознакою правової активності, оскільки пра­вова активність може носити як епізодичний, так і постійний характер.

Отже, благо людей - є головним критерієм соціальної, у тому числі й правової активності. Іншими словами: якщо в поняття правової активності включати діяльність, що не відповідає нормам права, то відразу знімається питання про підвищення активності, тому що не можна підвищувати протиправну активність. Склавши юридичні правила, законодавець чекає від своїх адресатів не правопорушень, не відступів від законів, а правильного розуміння їх змісту, неухильного слідування їм, і чим активніше, тим краще. Пов'язувати ж правову активність громадян з неправомірною поведінкою - означає визнати, що норми права мають своєю метою викликати не тільки позитивну, але й негативну поведінку.