97. Знання, розуміння, повага до права, активність в правовій сфері.

Правова культура особи — це обумовлені правовою культу­рою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового роз­витку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства {інтелектуальний зріз). Поінформо­ваність була і залишається важливим каналом формування юри­дично зрілої особи;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз);

3)  уміння користуватися правовим інструментарієм — зако­нами та іншими актами — у практичній діяльності {поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціа­лізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова куль­тура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й пра­вові судження щодо нього як про соціальну цінність, і голо­вне — активну роботу, з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура особи — це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.

Показником правової культури особи є правова активність осо­би як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

1)  наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

2)  цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціально корис­ну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли­вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).

Правова активність — одна із змістовних характеристик особи. Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна служ­бова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правомірна активність особи досягається через схва­лення і стимулювання суспільно корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочи­ну), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

98. Правовий нігілізм і правовий ідеалізм.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігі­лізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим став­ленням до правових принципів і традицій, однак виключає зло­чинний намір.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1)  теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

а)  про відмирання держави і права при соціалізмі ;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над пра­вами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуго­вує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;

2)  практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

а)  була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породи­ла недовіру в закон, зневагу до нього;

б)  встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними пояснен­нями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

в) правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена в державах з авторитар­ним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

 — невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

— низьку правову культуру;

слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забез­печення належної ролі закону в системі правових актів. Наяв­ність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних від­носин;

2)  авторитет державної влади і налагодженість механізму Гі дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпе­чити виконання права. Вдосконалення системи правоохорон­них органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законнос­ті. Підвищення ролі суду;

3)  високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліп­шення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Если правовой нигилизм означает недооценку права, то правовой идеализм – переоценку права. Оба эти явления питаются одними корнями – юридическим невежеством, неразвитым и деформированным правосознанием, дефицитом политико-правовой культуры. Указанные крайности, несмотря на их, казалось бы, противоположную направленность, в конечном счете смыкаются и образуют как бы «удвоенное» общее зло. Иными словами, перед нами две стороны «одной медали».