69. Класифікація правових систем.

Критерії, що визначають класифікацію правових систем світу:

1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого роз­витку.

2. Спільність основного юридичного джерела права (форми пра­ва) — нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова нор­ма.

3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи країн, об'єднані в один правовий тип (сім'ю), мають подібність структурної побудови нормативно-правового матері­алу.

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юри­дичні категорії, поняття, конструкції. Законодавці країн, що належать до одного правового типу (сім'ї), керуються тими са­мими принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні або ідентичні юридичні конструкції, засо­би викладу тощо.

Пропонуємо класифікацію правових систем за такими типами:

1. Романо-германський тип правової системи (країни конти­нентальної Європи: Італія, Франція, та ін.). Усередині романо-германського типу правової системи виділяють два підтипи, або дві правові групи:

— романську (Франція, Бельгія) Провідною у цій групі є націо­нальна правова система Франції);

— германську  (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Прові­дною у цій групі є національна правова система Німеччи­ни).

2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Північ­на Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності) та ін.). Усередині англо-американського типу правової системи розрізняють два підтипи, або дві групи:

— англійське загальне право (Англія);

— американське право (США).

Крім того, поділ англо-американського типу правової систе­ми можливий на дві групи:

— європейське загальне право (Англія, Ірландія);

— позаєвропейське загальне право (СТА, Канада). Право кожної країни поза Європи набуло широкої автономії в рамках англо-американського типу правової системи.

3. Змішаний тип правової системи виник на стику двох класи­чних типів правової системи: романо-германської та англо-американської і має специфічні риси.

У рамках цього типу можна виділити дві групи:

— північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);

— латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чілі та ін.).

4. Релігійно-традиційний тип правової системи має декілька підтипів:

— релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи);

— далекосхідний-традиційний (китайська, японська);

— звичаєво-общинний (країни Афри­ки, Мадагаскар).

 

 

 

70. Основні правові сім’ї сучасного світу.

Нині розрізняють два класичних типи правових систем.

Один — романо-гсрманський, або континентальний (Франція, ФРН, Іта­лія, Іспанія та ін.) — у якому переважає нормативно-правовий акт. Тут право виступає переважно у формі закону.

Другий — англо-американський, або загальне право (Англія, США та ін.). Тут превага віддається судовому прецеденту, тобто судовому рі­шенню, присвяченому конкретній справі, яке стає зразком, при­кладом для схожих життєвих випадків.

Крім того, відрізняють змішаний (скандинавські та латиноамериканські групи правових систем) і традиційно-релігійний типи правових систем. Останній тип поділяється на підтипи: далекосхідно-традиційний (основні групи — китайська, японська), релігійно-общинний(мусульман­ські, індуські, іудейські, християнська групи), звичаєво-общинний (африканська група).

 

Поняття і структура права у країнах романо-германської правової сім’ї.

Загальновизнаним центром розвитку романо-германского типу правової системи є континентальна Європа, тому його називають ще континентальним. Як і англо-американський, романо-германський тип правової системи вважається класичним. Романо-германський тип правової системи — це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом з канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми — публічну та приватну, диференціація і кодификація галузей права. Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Швейцарію, -Бельгію та ін. Вплив романської і німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.

Попри множинність визначень права, сформульованих у цих країнах, загальним для них є вказівка на нормативність Права, розгляд норми права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем або уповноваженими органами. Дефініція права ґрунтується на визнанні норми права як моделі, масштабу поведінки загального (однакового для всіх), узагальненого (абстрактного, без деталізації), певного формально-визначеного характеру. Відзначається, що норма права створюється Не судами ,не суддями, а є результатом вивчення практики (її узагальнення) відповідно до принципу справедливості, моральності.

Визнання нормативності права як неодмінної його ознаки (а відтак, і регулятивного характеру права) дозволяє законодавцю чітко і оперативно регулювати суспільні відносини. Проте узагальнений характер норм права потребує уваги до їх тлумачення з метою уточнення волі законодавця, забезпечення єдності їх розуміння і реалізації. Норми тлумачення судовими, арбітражними, іншими органами є повторними, похідними від норм, створених законодавцем. Вони роз'ясняють, конкретизують положення законів. За правильністю інтерпретацій норм стежать спеціальні органи. Отже, у поняття права романо-германського типу правової системи включається система норм права, а також норм-роз'яснень (тлумачення), що виходять насамперед від законодавців і судів.

На відміну від юристів країн англо-американського права, які мислять конкретно, «прецедентно» і створили науку загального права на основі судових рішень, юристи європейського континенту мислять поняттями правових інститутів і галузей права, їх правова наука — абстрактна, одним із визначальних ознак її є правовий формалізм.

Система права континентальних країн Європи має свою структуру, що складається, як і в римському праві, із двох підсистем — публічної і приватної. У підсистемі публічного права домінують імперативні (категоричні) норми, які не можуть змінювати учасники правовідносин. У  підсистемі приватного права переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Галузі підсистеми публічного права :

конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне публічне, процесуальні галузі основні інститути трудового права та ін. Галузі підсистеми приватного права: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне, окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та ін Всі норми права мають чітку «прив'язку» до конкретних галузей та інститутів права, що є результатом впливу юридичної доктрини, яка акцентує увагу на необхідності врахування предмета і методу правового регулювання. Галузі права визнаються найбільш значним структурним елементом системи права.

Різні галузі права в окремих країнах мають неоднаковий ступінь розробленості і кодификації. Значна частина приватного права кодифікована, чого не можна сказали про публічне право. Особливо це стосується адміністративного права. Воно було розроблено у Франції; після чого введено іншими європейськими країнами. Правда, адміністративне право в цілому не кодифікувалося навіть у Франції. Тільки частина відносин, що  регулюються адміністративним правом, увійшла в створені зібрання законодавчих і підзаконних нормативних актів. У деяких країнах (ФРН, Австрії, Бельгії, Італії, Швейцарії) творцями адміністративного права були адміністративні суди, які вирішували спори з адміністративно-правових питань, що, природно, вплинуло на своєрідність формування цієї галузі права в зазначених країнах.

Абстрактний характер юридичного мислення юристів континентальної Європи (на відміну від конкретного, «прецедентного» мислення  загального права) дозволив відпрацювати і систематизувати інститути права

 

Поняття і структура права у країнах англо-американської правової сім’ї.

Англо-американський тип правової системи або системи загального права – сукупність національних правових систем, які мають спеціальні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому приценденті, якій домінує як форма права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визначенні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії та було доповнено правом справедливості. На територію Північної Америки англійське право було внесено переселенцями з Англії.

 Серед юридичних джерел англійського права найзначущим є судовий прецедент. Визначення судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію, а й правотворчу. Правовий звичай є одним із давніх джерел англійського права. У сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. До джерел англійського права слід також віднести правову доктрину- концептуально оформлену думку відомих учених із питань права. Судові коментарі, тобто узагальнення прецеденту є теж джерелом права.

В Англії під публічним правом розуміється с-ма норм, які поширюються на все населення країни, а під приватним – окремих осіб та на окремі території держави. Особливостей цієї с-ми є те, що вона не має точної класифікації галузей права. Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем.

До основних категорій цивільного  права належать: контракти, делікти, кредити, заповіт, сімейне право.

До основних категорій публічного права належать: злочин, конституційне право, міжнародне право.