63.Співвідношення переконання і примусу в праві

У якому би змісті ми ні вживали слово "право", ми завжди маємо на увазі під ним щось таке, проти чого не слід зазіхати, чого не повинно порушувати; з цим словом у нашому розумі завжди зв'язується те чи інше веління, розпорядження яких-небудь позитивних  дій чи стримування від дій. Усякому праву відповідає або обов'язок, вимога, звернена до якої-небудь  особи чи особам.

Якщо право завжди встановлює або обов'язки, настільки ж безсумнівно, що воно завжди виражає собою, або домагання. В усякім праві є дві сторони - особи провомочні, що може вимагати, і  особи зобов'язані, які повинні виконувати вимогу.

З усього попереднього видно, насамперед , що право нерозривне зв'язане, по-перше, з існуванням особи, що є його власником і носієм, і, по-друге, з існуванням суспільства осіб, серед яких особи правомочні здійснює своє право, до яких воно висуває свої вимоги. Якщо всяке право неодмінне виражає собою домагання одних осіб, обов'язки інших, то ясна справа, що всяке право припускає суспільство і поза суспільством представляється неможливим.

Таким чином, усяке право припускає суспільство: тільки в припущенні суспільства розумних осіб можна говорити про право; з іншого боку, не може існувати і суспільства розумних осіб без права. Уявимо собі такі збори людей, де ніхто не визнавав би за своїм сусідом ніяких прав, стало бути ані права на життя, ані права на майно; очевидно, що такі збори людей не були би суспільством; люди можуть складати суспільство тільки при тій умові, якщо за окремою особою визнається відома сфера, у якій повинні панувати його цілі, - інакше кажучи, якщо за ним визнається сфера права, яких не повинні порушувати його ближні. Право, таким чином, є необхідна умова всякого суспільства: воно - той загальний порядок, якому повинне підкорятися як ціле суспільство, так і кожен його окремий член. Живучи в суспільстві, я повинний свідомо поступитися на користь ближнього цілою низкою егоїстичних інтересів і цілей: я повинний поважати чуже життя, волю і майно; так само повинний відноситися до мене мій ближній; усі ми повинні почитати право як загальний порядок, що повинний панувати над волею кожного з нас. Ясна справа, що домагання, вимоги можуть пред'являтися тільки до розумних свідомих істот, здатним розуміти вимоги; тільки стосовно   таких істот можливо говорити про обов'язки: смішно було б говорити про обов'язки  рослини чи каменю, і щонайменше  безпідставно було б заявляти про наші права  вовкам чи тиграм. Але і цього мало: вимоги права, як і узагалі усякі веління розуму, можуть звертатися тільки до осіб, здатних їх  виконати чи не виконати, тобто до істот, що володіють здатністю вільного вибору. Якщо я звертаюся до ближнього з вимогою сплатити мені борг, зробити мені покора, не зазіхати на приналежну мені річ, то, мабуть, я припускаю, що він може виконати мою вимогу,  чи дотриматися порушити моє право; право, як ми бачили, завжди виражає собою не тільки або домагання, але й або обов'язок; але обов'язок може бути приписана тільки такій істоті, що здатна вибрати між належним і не належним: право панує над нами не як нездоланний закон природи, а як вимога, звернена до нашої вільної волі, веління, що ми можемо  виконати чи порушити.