7.Теорія дп в системі юридичних наук.

Наука – це сфера людської діяльності, що дає певний приріст знань в рез-ті вивчення природи, техніки чи суспільства. Можливий поділ наук на природничі, технічні та суспільні.

Юридична наука – це сусп-на наука, що вивчає право як особливу систему соц-них норм, правові форми організації суспільства, роль держави та політичної системи в цілому, в керівництві системи в цілому, в керівництві суспільством.

Юр.наука розподіляється на кілька  груп відносно самостійних наук:

1Загально-теоретичні або теоретико-історичні, що вивчають загальні закономірності розвитку та функціонування Д і Т(ТДП, історія держави права, історія політ. і правових вчень).

2Галузеві, що вивчають відносини в рамках певної галузі права.(конституційне, кримінальне, цівілне, трудове, сімейне, кримінальне-виконавче, право соціального забезпечення, підприємницьке, фінансове, земельне, муніципальне, комерційне, податкове, екологічне, ці вільно процесуальне, арбітражно-процесуальне)

3Спеціально-прикладні, що вивчають техніку юриспруденції та пов»язані з використанням знань інших галузей(судова медицина, юридична психологія, правова статистика, криміналістика, судова психіатрия, судово-бухгалтерська експертиза).

4Науки, що вивчають зарубіжну державу і право(римське право, конституційне право, зарубіжних країн).

5Міжгалузеві (прокурорський нагляд, кримінологія, організація правосуддя).

6.Міжнародне право (міжнародне публічне право, міжнародне морське право, право міжнародних договорів, міжнародне приватне право, міжнародне повітряне право, міжнародні права людини, право міжнародних організацій, дипломатичне й консульське право, право міжнародної безпеки, міжнародне економічне право, міжнародне право охорони навколишнього середовища).

   Загальна ТДП відноситься до загально-теоретичних  наук і відрізняеться від  інших юр.наук наявністю особливого предмету та методу дослідження:

1.ТДП надає єдності системі юр.наук  та забезпечує внутрішній зв»язок між дисциплінами, що її складають.

2.Забезпечує цілісне теоретичне сприйняття державно-правової дійсності.

3.Досліджує категорії та методи, що використовує їх і дає нові знання.

4.Дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ.

5.Виступає методологічною наукою в системі юр. наук.

6.Узагальнює дані галузевих наук, використовує їх і дає нові знання.

7.Виступає методологічною наукою в системі юр.наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.Історія розвитку науки теорії держави і права.

Спочатку з»явилися галузеві науки. Поступово йшов процесс поділу юридичних наук. Чим більш поглиблювалася їх диференціація, тим більшою була потреба у зустрічному процесі – об»єднанні знань. Інтеграція знань передбачає поглиблення думки в природу явищ, а диференціація – її збагачення. Потреби суспільної практики викликали необхідність концентрації уваги безпосередньо на закономірностях правової дійсності. Їх вивчення було покладено до основи формування загальнотеоретичних(історико-теоретичних) наук.

    Загальна теорія держави і права не відразу сформувалася з такою назвою і змістом. Теорія права є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському правовому регіоні. У західній Європі та Россії ТДП склалася в ХVIII-XIX століттях на підґрунті таких наук і навчальних дисціплин, як енциклопедія права, філософія права.

    Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла ще у ХVIIст.Спочатку вона не мала чітко окресленого предмета і містила перелік та огляд усіх юр.наук. Поступово вона  почала тлумачитись як загальне вчення про право, котре охоплювало увесь зміст правознавства в єдності і системі. Одним із перших підручників була «універсальна енциклопедія права» Гунн іуса 1675р.

    Філософія права ґрунтувалась на теорії природного права. Першими авторами, що ввели термін ФП у науковий обіг були Гуго (1798),Гегель(1820), Остин(1832),  Шеллінг(1803).

    Термін «теорія права» замість «філософія права» був введений Меркелем у 70 роках XIX, причому не в зазначенні ідеальних першооснов права, а у значенні чинної системи правових норм. У такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права поступово сформувалася загальна теорія права, яка охоплює як філософське осмислення правової дійсності, так і найзагальніші уявлення про систему юридичних наук.

У розвитку ТДП в континентальній Європі була перерва, пов»зана з відродженням після 2-ї світової війни філософії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. У СРСР такої прерви не було, хоча поширення ідей філософії права не пройшло безслідно.

    У 60-х роках XX почалося відродження теорії держави і права на базі розвитку нових галузей – інформатики, кібернетики, деонтичної логіки, соціології права та ін.

Нині теорія держави і права – є дисциплінарною наукою, бо використовує досягнення як галузі юр.наук, так й інших сусп.наук. При цьому використовує інтегруючу функцію:

    1. забезпечує взаємодію різноманітних наук у дослідженні права;

    2. об»єднує результати їх досліджень з елементами філософії права.