197 Державна дисципліна.

Державна дисципліна-це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб`єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб`єкта виконувати свої обов`язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб`єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.

Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функ­цій держави, її органів, установ, підприємств. Її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.

Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни ле­жать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.

 

198.Співвідношення дисципліни із законністю, пра­во­по­ряд­ком і гро­мадсь­ким по­ряд­ком.

Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно по­в'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного став­лення державних службовців до встановленого правопорядку.

Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання.

1. З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна — не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і не­ухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й ак­тивність, ініціативу в роботі.

2. Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни ле­жать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.

3. Дисципліна і законність мають різні результати дії. Ре­зультат законності — правопорядок. Результат дисципліни — громадський порядок.

Якість дисципліни залежить від ефективності пра­вового виховання, рівня правової культури. Дисципліна — невід'ємна риса демократії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№ 103. Надавально-зобов’язуючий характер юридичних норм

       Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

       Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

перелічимо специфічні ознаки норми права:

       1.Правило поведінки регулятивного характеру 2.  Загальнообов'язкове правило поведінки 3. Правило поведінки загального характеру 4.  Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру 5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку. 6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

       Риси норми права як класичного розпорядження:1)  норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки); 2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність); 3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

       Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:- є мірою свободи і справедливості;-є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві; - має  завжди

загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

 

№ 107. Норми права і статті нормативного акту: їх співвідношення

Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя; дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя; дає можливість та створює умови для адекватного і однакового розуміння норм права; дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані. Нормативно-правові акти є волевиявленням держави або всього народу, приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження. Мають форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання. Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

 

№ 108. Класифікація правових норм.

В будь-якій правовій системі існує значна кількість правових норм, які покликані регулювати різні суспільні відносини. За функціональною спрямованістю норми права поділяються на: регулятивні (право установчі), що встановлюють права і обов'язки суб'єктів;

правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами. За предметом правового регулювання - аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін. У свою чергу, галузеві норми поділяються на: матеріальні - тобто такі, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів; процесуальні -ті, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених у нормах права. За функціональним призначенням норми права поділяються на: 1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми поділяються на: норми-начала,  норми-принципи, визначально-установчі норми,  норми-дефініції. 2. Норми-правила поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

 

 

 

 

№ 109. Співвідношення понять «форма» і «джерело» права.

Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві і в даний час. Не слід плутати поняття джерела права, як ознаки загальнообов'язковості правової норми, з поняттям джерела, як засобу пізнання права. Так, не можна визнавати закон силою, яка творить право, оскільки закон чи інший нормативно-правовий акт це тільки форма, в якій право, що твориться різними елементами суспільної свідомості та суспільного буття, знаходить свій зовнішній вираз. Джерелами права слід визнати звичай, судову практику (або судовий прецедент), закон (або нормативно-правовий акт), нормативно-правовий договір, релігійні канонічні тексти та міжнародно-правові акти. Не можна, наприклад, визнати джерелом права природу речей, вже хоча б тому, що природа ця різними людьми розуміється по різному, і питання про те, яке з цих різноманітних розумінь є загальнообов'язковим, може бути вирішене тільки у порівнянні з якимось із вказаних джерел права. Саме те розуміння, яке виразилося у цих формах, є загальнообов'язковим. На цих же підставах не слід вважати джерелами права поняття справедливості чи науку права.

 

№. 111. Система нормативних актів в Україні

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність, пов’язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішню узгоджену систему. Розрізняють три способи систематизації норм.-прав.актів:

- кодифікацію; - інкорпорацію; -консолідацію. Технічною передумовою систематизації є облік нормат.актів. Кодифікація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження. Результатом кодифікації є: - Конституція; - кодекс (кримінальний, цивільний, адміністративний); - основи законодавства; - статут; - положення; правила. За обсягом розрізняють кодифікацію: загальну; галузеву; міжгалузеву; спеціальну. Інкорпорація – спосіб систематизації законодавства, який полягає в зовнішньому впорядкуванні вже наявних норм.актів без зміни змісту норми права, які містяться в них. Інкорпорація може бути: - офіційною; -неофіційною. Найпоширеніші види інкорпорації: - хронологічна; систематична. Консолідація – спосіб систематизації, який полягає в об’єднанні кількох норм.-прав.актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний норм.-прав.акт, як правило без зміни змісту.