121 Юридична техніка і її значення для правотворчості і систематизації нормативних актів

Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосувальній діяльності. Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка, при цьому, повинна забезпечувати юридичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такої досконалості полягають в логічній послідовності викладу матеріалу, відсутності суперечностей всередині нормативного акту, стислості викладу, належному понятійному апараті закону.

Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані; 2) спеціальнонаукові; 3) спеціально-юридичні.

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальновизначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальновизначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

122 Мова закону

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

-  закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2.  Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3.  Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5.  Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7.  Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

1) абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття;

2) казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси.

Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови):

1)  логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню;

2)  відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин;

3)  наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта; органу, шо його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера;

4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах; пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків — у підзаконних нормативних актах.

5)  стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін.

Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу.