- •1.Поняття,предмет і сутність, функції, суб’єкти та об’єкти мпп
- •2. Глобальні проблеми сучасності та мп.
- •3.Роль України як суб’єкта мп, основні засади зовнішньої політики.
- •4. Етапи становлення мiжнародного права. Ролъ оон у формуваннi
- •5.Етапи становлення науки мiжнародного права. Вплив г.Гроцiя на розвиток мiжнародного права. Ocновні напрями сучасної доктрини мiжнародного права.
- •6. Основні та другорядні джерела міжнародного права. Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду оон про джерела міжнародного права. Доктринальні підходи до джерел міжнародного права.
- •7. Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969.
- •8. Співвідношення міжнародного договору і звичаю.
- •9. Поняття та характерні риси норми мп. Значення норм міжнародного «м’якого права».
- •10. Класифікація мпн за різними підставами.
- •III. За сферою дії:
- •IV. За юридичною силою:
- •V. За змістом правил поведінки:
- •VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання:
- •12. Кодифікація норм міжнародного права та їх значення для подальшого розвитку міжнародного права. Суть і цілі кодифікації
- •13. Характеристика принципів сучасного міжнародного права: юридична природа, умови функціонування, сфера дії. Кодифікація принципів
- •14. Система принципів сучасного міжнародного права. Загальні принципи права та міжнародне право.
- •15. Правовий зміст і характеристика основних принципів міжнародного права. Взаємозв’язок і взаємодія принципів.
- •16. Принцип незастосування сили та загрози силою
- •17. Принцип суверенної рівності держав
- •18. Принцип непорушності державних кордонів
- •19. Принцип територіальної цілісності держави
- •20. Принцип мирного розв’язання міжнародних спорів
- •21.Принцип невтручання у внутрішні справи
- •22.Принцип загальної поваги до прав людини
- •23.Принцип співробітництва
- •24.Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань
- •25.Принцип самовизначення народів і націй
- •26.Теорії співвідношення міжнародного та національного права. Концепція примата міжнародного права
- •27.Класифiкацiя суб'ектiв мiжнародного права. Доктринальнi дискусii вiдносно проблеми суб'єктів мiжнародного права,
- •28.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi держави.
- •29.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi нацiй та народiв.
- •30. Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi державноподiбних утворень.
- •31. Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій
- •32. Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичної особи
- •33. Поняття, юридична природа та значення міжнародно-правового визнання. Теорії визнання. Форми і засоби міжнародно-правового визнання.
- •34. Визнання держав у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •35. Визнання уряду в сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •36. Поняття, юридична природа і значення правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Види правонаступництва.
- •37. Поняття і юридична природа міжнародно-правової відповідальності. Зміст і підстави міжнародно-правової відповідальності. Передумови міжнародно-правової відповідальності, її принципи і цілі.
- •38. Поняття та види міжнародних правопорушень
- •39. Види міжнародно- правової відповідальності. Форми міжнародно правової- відповідальності
- •40. Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій
- •41. Сучасна система міжнародно-правових санкцій
- •42. Види територій у міжнародному праві залежно від правового режиму
- •43. Територія з міжнародним режимом
- •44. Території зі змішаним правовим режимом
- •45. Поняття, юридична природа та склад державної території
- •46. Правовий режим міжнародних рік.
- •47. Міжнародно-правовий статус Арктики і Антарктики.
- •48. Міжнародно-правове регулювання громадянства.
- •49. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •50. Припинення і призупинення дії міжнародних договорів
- •51. Стадії укладання міжнародного договору
- •52. Значення положень ст.9 Конституції України в умовах активного входження України у світове співтовариство
- •53. Класифікація міжнародних договорів. Форма, структура і найменування міжнародних договорів
- •54. Дія й дійсність міжнародних договорів
- •55. Застереження до міжнародних договорів.
- •56. Тлумачення міжнародних договорів
- •57. Початок і закінчення дипломатичної місії
- •58. Поняття та джерела права зовнішніх зносин
- •59. Імунітети та привілеї консульських установ
- •60. Консульські функції та засоби іх здійснення
- •61. Дипломатичний корпус. Дуаєн дипломатичного корпусу
- •62. Поняття і джерела консульського права
- •63. Система органів зовнішніх зносин держав
- •64. Призначення консулів. Патент і екзекватура ї. Консульський округ.
- •65. Імунітети і привілеї дипломатичного представництва
- •66. Склад і функції дипломатичного представництва
- •67. Імунітети та привілеї дипломатичного представництва
- •68. Поняття міжнародних конференцій
- •69. Рада Європи
- •70.Система оон.
- •71.Статут міжнародного суду оон
- •Глава I: Організація Суду
- •Глава II: Компетенція Суду
- •Глава III: Судочинство
- •Глава IV: Консультативні висновки
- •Глава V: Поправки
- •72.Міжнародно-правовий статус міжнародних організацій
- •73.Міжнародна правосубєктність міжнародних організацій
- •74.Функції міжнародних організацій. Особливості правового статусу посадових осіб і службовців мо.
- •75.Структура і функції єс
- •76. Види міжнародних організацій
- •77. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •78. Спеціалізовані установи системи оон
- •79. Регіональні міжнародні організації (х-ка 2-3 міжнародних організацій за вибором)
- •80. Організація по безпеці і співробітництву в Єпропі
- •81.Види актів міжнародних конференцій та їх правове значення.
- •82.Компетенція, повноваження і функції міжнародних організацій.
- •83.Права людини в історії міжнародних відносин.
- •85. Джерела інституту прав людини.
- •86 Класифікація прав людини. Порівняльна характеристика критеріїв класифікації прав людини.
- •87. Регіональне співробітництво у галузі прав людини
- •88 Реалізація міжнародних норм з прав людини у Конституції України
- •89. Національні засоби забезпечення зобовязань з прав людини в Україні
16. Принцип незастосування сили та загрози силою
Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підписаному в Сан-Франциско 26 червня 1945 року, що був вироблений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні устремління і надії народів на справедливий повоєнний устрій міжнародних відносин.
Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй».
Згодом наведена формула Статуту була конкретизована в документах, прийнятих у формі резолюцій ООН. У їхньому числі: Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Заключний акт НБСЄ 1975 року і ряд інших документів процесу в Гельсінкі, а також Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 року.
У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:
— заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права;
— заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;
— надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;
— організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;
— організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.
Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.
Статут ООН передбачає можливість застосування сили тільки у двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге (ст. 39, 42 Статуту ООН), у порядку здійснення права на самооборону у випадку збройного нападу, доки Рада Безпеки не вживе необхідних заходів для підтримання міжнародного миру і безпеки (ст. 51 Статуту ООН). Крім того, цей принцип не поширюється у випадку застосування сили у внутрішньодержавних відносинах (наприклад, для придушення повстання).
17. Принцип суверенної рівності держав
Принцип суверенної рівності держав складає основу сучасних міжнародних відносин. Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу і судову владу без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Підтримку міжнародного правопорядку може бути забезпечено лише при повній повазі юридичної рівності учасників.
Об'єктивні закономірності міжнародних відносин, їхня поступова демократизація призвели до розширення змісту принципу суверенної рівності держав. У сучасному міжнародному праві він із найбільшою повнотою відбитий у Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 року. Пізніше цей принцип був розвинений у Декларації принципів Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 року, Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1989 року, Паризькій хартії для Нової Європи 1990 року і ряді інших документів. Даний принцип закріплений у статутах міжнародних організацій системи ООН, у статутах більшості регіональних міжнародних організацій, у багатосторонніх і двосторонніх угодах держав і міжнародних організацій, у правових актах міжнародних організацій.
Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року поняття суверенної рівності включає такі елементи:
а) держави юридично рівні;
б) кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету;
в) кожна держава зобов'язана шанувати правосуб'єктність інших держав;
г) територіальна цілісність і політична незалежність держави недоторкані;
ґ) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;
д) кожна держава зобов'язана виконувати цілком і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити у злагоді з іншими державами.
Основне призначення принципу суверенної рівності — забезпечити юридично рівну участь у міжнародних відносинах усіх держав незалежно від розходжень економічного, соціального, політичного або іншого характеру. Оскільки держави є рівноправними учасницями міжнародного спілкування, усі вони мають принципово однакові права й обов'язки.
В даний час держави часто передають на користь утворюваних ними міжнародних організацій частину своїх повноважень, що раніше вважалися невід'ємними атрибутами державного суверенітету. Відбувається це з різних причин, у тому числі в зв'язку зі зростанням числа глобальних проблем, розширенням сфер міжнародного співробітництва і, відповідно, збільшенням кількості об'єктів міжнародного правового регулювання. Проте це не означає применшення принципу суверенної рівності в міждержавних відносинах. Передаючи частину своїх повноважень міжнародним організаціям добровільно, держави не обмежують свій суверенітет, а, навпаки, реалізують одне зі своїх суверенних прав — право на укладання угод. Крім того, держави, як правило, лишають за собою право контролю за діяльністю міжнародних організацій.